4. Встановлення фашистської диктатури

Перші кроки фашистського уряду

Уряд Муссоліні одразу ж скасував 8-годинний (в окремих випадках 9-годинний) робочий день, зменшив заробітну плату робітникам та служ­бовцям, обмежив права профспілок, відібрав у селян захоплену ними в поміщиків землю і повернув її колишнім власникам. З іншого боку, уряд анулював податкову заборгованість промисловців і крупних землевласни­ків і понизив ставки оподаткування капіталу.

У перші роки перебування при владі фашисти не зважувалися відкри­то заборонити опозиційні партії, робітничі та профспілкові організації, хоча й переслідували їх. Фашистський режим тільки зароджувався і не мав достатньої міцності, не мав збройних сил як своєї опори.

З іншого боку, відразу ж після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм правління, з'явилися два нових державних інститу­ти: у грудні 1922 р. виникла «Велика фашистська рада» (ВФР), а в січні 1923 р. королівським декретом було закріплене створення фашистської міліції, що відтепер стала називатися «Добровільна міліція національної безпеки» (ДМНБ). ВФР робила ви­сновки щодо законопроектів перед по­данням їх у парламент, контролювала діяльність самого уряду. Створенням ДМНБ Муссоліні прагнув домогтися переваги виконавчої влади в особі фа­шистського уряду над законодавчою в особі короля і парламенту. Передача ДМНБ у підпорядкування Муссоліні підсилювала його особисту владу.

У квітні 1924 р. відбулися чергові парламентські вибори, на яких фа­шисти змогли досягти успіху лише шляхом розгнузданого терору. Соціа­ліст Дж. Маттеотті, що виступав у парламенті з викриттям нового режи­му, був незабаром убитий фашистами. Обурена цим злочином, опози­ція утворила «Авентинський блок», до складу якого увійшли соціаліс­ти, «пополярі» і більшість лібера­лів, Учасники блоку відмовилися брати участь у засіданнях парла­менту і вимагали відставки уряду.

Зі статті Л.С. Бєлоусова «Беніто Муссоліні: політичний портрет»

Серед політичних діячів XX ст. дуче -безперечний чемпіон з кількості обі­йманих ним державних посад. На честь дуче складали поеми і пісні, знімали кінофільми, створювали монумен­тальні скульптури, малювали картини, друкували листівки. Навіть календар повинен був пристосовуватися до по­ступу «великої людини». З 1933 р. нове офіційне літочислення розпочало від­раховувати роки «фашистської ери». Всюдисущий дуче надихав маси осо­бистим прикладом у «битві за хліб», «за ліру». Він демонстративно брав участь у молотьбі, одержував при цьому сим­волічну заробітну плату. Закріпившись при владі, Муссоліні завзято взявся за перебудову Рима. З 1925 по 1942 рр. з метою вивільнення місця під громадське будівництво в столиці було розібрано на цеглини 19 церков...

ЛПро які нові риси характеру й осо-■ бистісні характеристики Муссоліні Ви довідалися з цього матеріалу? У чому полягав феномен дуче?

ібб

Муссоліні спочатку розгубився і навіть наказав заарештувати фашистів, винних у вбивстві депутата, але згодом отямився і розгорнув контратаку проти опозиції.

Події 1926 року - прийняття надзвичайних законів

1926 рік став переломним для фашистського руху. Муссоліні і його со­ратники повели запеклу атаку на опозицію, державні інститути країни.

У квітні 1926 р. був прийнятий закон, за яким всі нефашистські проф­спілки оголошувалися розпущеними. Право «захищати» інтереси людей праці було надано лише фашистським синдикатам, до яких примусово за­ганялися всі, хто працював по найму.

У листопаді 1926 р., скориставшись декількома замахами на Муссолі­ні, фашистський уряд прийняв надзвичайні закони, за якими розпуска­лися всі політичні партії країни, крім фашистської, закривалися їхні га­зети, анулювалися їхні парламентські мандати. Для розправи з тими, хто порушував ці закони, був заснований Особливий трибунал, що одержав надзвичайно широкі повноваження. Була відновлена страта за політичні злочини, запроваджувалася адміністративна висилка без суду і слідства.

Знищення парламентаризму

У 1928 р. було прийнято низку законів, які фактично покінчили з пар­ламентським ладом. Зокрема, був установлений новий порядок виборів до парламенту. Відтепер на виборах міг балотуватися лише один список кан­дидатів, висунутих фашистською партією. Жодні інші виборчі списки не допускалися. Вищим органом фашистської партії і держави була оголоше­на «Велика фашистська рада», до складу якої входили члени директорії фашистської партії, члени Палати депутатів та інші.

Ідея «загальнонаціональної» влади

В основі фашистської доктрини лежала ідея «загальнонаціональної» влади, яка стояла нібито на варті «загальних інтересів». Виходячи з цієї ідеї, фашисти вимагали від народу повного підкорення. «Все в державі, все для держави, і нічого поза державою», - ці слова Муссоліні стали фор­мулою фашистського режиму. У цей період були видані закони про «чист­ку» державного апарату від «підозрілих елементів», про заборону різних асоціацій, не контрольованих фашистською партією, про право префекта конфіскувати номери газет. Особливе місце належало закону про права прем'єр-міністра. Відповідно до цього закону глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом і не був зобов'язаний подавати у від­ставку у випадку винесення вотуму недовіри.

Контроль фашистів над економічним життям країни

Фашистські діячі, використовуючи своє становище, самі ставали ве­ликими промисловцями і фінансистами. З 400 депутатів фашистського парламенту, обраних у 1929 р., 175 обіймали оплачувані посади в адміні­стративних радах великих акціонерних товариств.

167

Державне регулювання здійснювалося в інтересах економічної підго­товки до війни з метою реалізації агресивних планів італійської держави.

Союз із церквою

Відбувалося зближення фашистського уряду з католицькою церквою. її глава папа Пій XI оголосив Муссоліні людиною, «посланою Італії про­видінням» , і вступив з ним у союз. У лютому 1929 р. уряд Муссоліні уклав з папою так звані Латеранські угоди, за допомогою яких був ліквідова­ний старий конфлікт між Римським престолом та Італійським королів­ством. За цими угодами на частині території Риму створювалася папська держава - Ватикан, що мала всі права суверенної держави. Католицька церква зобов'язалася молитися за італійського короля і дуче, а її єписко­пи - приносити присягу про те, що вони будуть вірні державі, королю і дуче, і вимагати того ж від підлеглого їм духівництва.

Тим самим Ватикан фактично «освятив» фашистський режим в Італії.

ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ