2. Криза італійського парламентаризму

Наступ лівих сил та спроби стабілізації політичної ситуації

1918-1920 роки в Італії ознаменувалися наступом лівих сил. У містах Північної Італії робітники захоплювали підприємства, встановлювали над ними свій контроль, створювалися фабрично-заводські ради.

Уряди, що змінювали один одного, примушували підприємців робити поступки робітникам; селянським кооперативам передавалися землі, що погано оброблялися; були вжиті заходи для врегулювання суперечок сто­совно розміру зарплати, соціального страхування робітників та службовців. Однак стабілізувати становище в італійському суспільстві не вдавалося.

Вигіори до парламенту

16 листопада 1919 р. відбулися парламентські вибори, що принесли пе­ремогу соціалістам. На другу позицію вийшла Народна партія. Лібера­ли, які упродовж довгого часу були при владі, зазнали серйозної поразки.

Підсумки виборів продемонстрували суперечливість політичної обста­новки. Наступ лівих сил і Народної партії стривожив великих підприєм­ців і фінансові кола Італії. У ситуації, яка склалася, вони вбачали нездат­ність уряду, парламенту і монархії взяти під контроль становище в країні.

Наростання кризи у 1920 р. Уряд Джолітті

Після парламентських виборів політична боротьба продовжувала на­ростати швидкими темпами. У квітні 1920 р. спалахнув загальний страйк у Турині, викликаний спробою підприємців обмежити права фабрично-заводських рад. У серпні 1920 р. робітники-металісти висунули вимогу про підвищення заробітної плати. У відповідь підприємці оголосили локаут.

За цих обставин влітку 1920 р. новий уряд сформував Дж. Джолітті. Він вжив заходів для посилення в країні ролі парламенту, до якого по­вертався контроль над бюджетом, однак фінансове становище країни за­лишалося критичним. Уряд вишукував резерв для поповнення казни,за рахунок розширення кола платників податків. Крім того, було оголошено про запровадження робітничого контролю і підвищення на 10-20% заро­бітної плати. Ці заходи дозволили припинити практику захоплення під­приємств, хоча уряд надалі не виконав повністю своїх обіцянок. Вихід фашистів на політичну арену

В умовах політичної кризи в травні 1921 р. за вимогою Дж. Джолітті були проведені дострокові парламентські вибори. Вперше до парламенту були обрані фашисти (35 мандатів), в яких прем'єр-міністр вбачав альтер­нативу лівим силам. Вони були включені до складу Національного блоку і завдяки цьому змогли увійти до складу органів виконавчої влади.

Це відбулося після однієї з перших відкритих вилазок фашистів. У лис­топаді 1920 р. в одному з «червоних» центрів країни - Болоньї- фашисти розігнали мітинг трудящих, організований з нагоди перемоги соціалістів на місцевих виборах. Міська рада, у складі якої соціалісти мали більшість, була розігнана, а в робітничих кварталах фашисти влаштували погроми.

162

Урядова криза

Незважаючи на розгул фашистського терору, соціалісти і комуністи в ході травневих (1921) виборів до парламенту одержали 138 мандатів (від­повідно 123 і 15), а Народна партія - 108 з 527 у Палаті депутатів. І хоча між цими трьома партіями не було єдності, наявність настільки значної опозиції робила становище правлячої Ліберальної партії дуже хистким.

У червні 1921 р. Джолітті змушений був піти у відставку. Його кабінет змінив уряд І. Бономі, який, однак, теж протримався недовго й у лютому 1922 р. поступився місцем уряду Л. Факта. Нерішучість цих урядів ви­кликали критику і лівих, і фашистів, які завзято прагнули здобути владу.