Створення Червоної армії. Наступ на Східному фронті.

У лютому 1918 р. була створена регулярна Червона армія. У травні 1918 р. у РРФСР була запроваджена загальна військова повинність. Формувалися нові з'єднання. Створювалися курси для підготовки командних кадрів. Вжи­валися заходи для залучення офіцерів і генералів колишньої царської ар­мії до Червоної армії. Для підтримки дисципліни і боротьби проти «чужих елементів» був створений інститут червоних комісарів, завдання яких по­лягало у контролі за виконанням наказів більшовицького керівництва.

У вересні 1918 р. на Східному фронті війська Червоної армії перейшли в наступ, захопивши Казань, Симбірськ, Самару. Під Царициним були зу­пинені війська П. Краснова.

Заколот лівих есерів. Активізувалася опозиція більшовикам всереди­ні країни. У липні 1918 р. заколот підняли найбільш близькі до більшови­ків ліві есери, що вимагали скасування продовольчої диктатури, розпуску комітетів бідноти; вони рішуче виступали проти Брестського миру. За­колот був жорстоко придушений владою. Лідери лівих есерів були зааре­штовані, їхніх представників вивели з ВЦВК і Раднаркому. У той же час у Ярославлі, Володимирі, Муромі, у містах Поволжя, Уралу і Сибіру проко­тилася хвиля змов, у ході яких есери, меншовики, представники місцевих національних рухів засновували різні місцеві уряди й інші органи влади.

Воєнні дії 1918 - лютого 1919 рр. У листопаді 1918 р. відбулася рево­люція в Німеччині, яка на цей час була вимушена визнати свою поразку у світовій війні. Уряд РРФСР анулював Брестський мирний договір. Закінчення Першої світової війни дозволило країнам Антанти посилити свою присутність у Росії. Пізньої осені 1918 р. англійські війська висади­лися в Батумі і Новоросійську, а французькі - в Одесі і Севастополі. Зрос­ла чисельність військ інтервентів на Далекому Сході, у Сибіру, на Півночі.

У цей час в окремих регіонах країни до влади прийшли білогвардійські диктатури, очолювані: О. Колчаком - у Сибіру, Е. Міллером - на півночі країни, М. Юденичем - на північному заході й А. Депікіним - на півдні.

Воєнні дії в березні 1919 - навесні 1920 р.

Східний фронт. Навесні 1919 р. Східний фронт знову став головним. У березні 1919 р. з території Сибіру почався наступ 400-тиєячної армії 0. Колчака, який оголосив себе «Верховним правителем Росії». Метою своєї діяльності Колчак проголосив «нещадну і невблаганну боротьбу з більшовиками». Колчаківські війська взяли Перм, але просунутися далі їм не вдалося. Захоплення Уфи стало їхнім останнім успіхом.

28 квітня 1919 р. частини Червоної Армії перейшли у контрнаступ, і до червня захопили Урал і відкинули противника в Сибір. На січень 1920 р. армія Колчака була повністю знищена, а сам він відмовився від влади.

Бої на півдні. Влітку 1919 р. війська Денікіна захопили Донбас, Хар­ків, Царицин і почали просування до Москви. Однак на початок осені на­ступ припинився. Добровольча армія змушена була підтримувати порядок на захоплених територіях, а в розпал наступу довелося вести важку бо­ротьбу в тилу із загонами батьки Махна, який діяв на території України. Червона армія перекинула на Південний фронт великі кавалерійські з'єднання (Першу і Другу кінні армії), які успішно билися з регулярною кіннотою «білих». Наприкінці жовтня війська Червоної армії перейшли в контрнаступ, фронт покотився на південь. У січні 1920 р. Червона армія вступила в Ростов-на-Дону, у лютому - в Одесу. Залишки Добровольчої ар­мії евакуювалися в Крим і перейшли під керування генерала П. Врангеля.

Бої на півночі країни. Армія генерала М. Юденича, наступаючи з Ес­тонії, тричі намагалася захопити Петроград, але була розгромлена.

Завдавши поразки військам Колчака, Денікіна і Юденича, Червона ар­мія перехопила стратегічну ініціативу в громадянській війні.

Війна Радянської Росії проти Польщі і розгром військ Врангеля.

Війна проти Польщі. Навесні 1920 р. воєнні дії проти Радянської Росії розпочала Польща. Польський уряд, вважаючи частину території Литви і Білоруси «безперечно польською», мав намір захистити недоторканність територій, заселених поляками. Польське керівництво уклало договір з УНР про спільні дії проти більшовиків в Україні.

Влітку 1920 р. Червона армія почала контрнаступ. Війська Південно-Західного фронту вели наступ на Львів, а Західного - на Варшаву. На випадок успіху військ М. Тухачевського на території Польщі більшовицьке керівництво сподівалося підштовхну­ти Європу до соціалістичної револю­ції. Однак «червоні» зазнали поразки і змушені були відійти.

18 березня 1921 р. у Ризі був під­писаний мирний договір між РСФРР, УСРР і БРСР з одного боку і Поль­щею - з іншого. До Польщі відійшли Західна Білорусія і Західна Україна. Радянська сторона зобов'язалася сплатити Польщі 30 млн. карбованців золотом, а також повернути воєнні трофеї, всі наукові і культурні ціннос­ті, вивезені з території Польщі з 1772 р. (після першого поділу Польщі).

Війна проти військ Врангеля. У Криму у квітні 1920 р. Денікін пере­дав владу генералу Врангелю. За короткий термін він реорганізував армію і налагодив дисципліну. У травні 1920 р. білі, подолавши опір радянських військ, зайняли Мелітополь, Каховку, частину Північної Таври та інші регіони України. Війська Врангеля намагалися прорватися на Дон і Кубань. Після укладення перемир'я з Польщею радянське керівництво пере­кинуло значні сили на південь, де був сформований Південний фронт під командуванням М. Фрунзе. Врангелівські війська були відтіснені у Крим. Їх лінія оборони проходила по Турецькому валу. На сході вал упирався в Сиваську затоку, а з заходу прикривався корабельною артилерією.

У ніч на 8 листопада 1920 р. частини Червоної армії убрід по мілковод­ній Сиваській затоці обійшли укріплення. Загони Махна, тодішнього со­юзника червоних, штурмували Перекоп у лоб. Ці бої були найкривавішою сторінкою громадянської війни. Війська Південного фронту ввірвалися до Криму. Залишки армії Врангеля були евакуйовані в Константинополь.

Терор у роки громадянської війни

Боротьба з «ворогами народу». Всіх, хто не поділяв погляди більшови­ків на майбутнє країни, вони оголосили «ворогами народу». У листопаді 1917 р. декретом Раднаркому кадети оголошувалися партією «ворогів на­роду». З літа 1918 р. радянська влада оголосила «ворогами народу» селян, які «приховували надлишки хліба», не вивозили їх на приймальні пункти.

Органи терору. Постановою Рад­наркому від 7 грудня 1917 р. була

створена Всеросійська Надзвичайна Комісія (ВЧК - за російською абревіатурою) для боротьби з контрреволюцією, саботажем і дитячою безпритульністю (остання її функція була не головною). ВЧК стала найваж­ливішим інструментом більшовиків для виявлення і ліквідації противників. З вес­ни 1918 р. вона стала вживати надзвичай­них заходів (аж до розстрілу на місці) сто­совно «ворогів революції». Розстрілювали як противників режиму, так і тих, хто ще вчора був опорою революції - робітників, солдатів, матросів.

Розправа з родиною імператора, у лип­ні 1918 р. більшовики розстріляли остан­нього російського імператора Миколу II, його дружину Олександру Федорівну, чотирьох дочок і сина. Це вбив­ство, санкціоноване Леніним і Свердловим, мотивувалося «революційною доцільністю».

«Червоний терор». Після замаху на життя Леніна 30 серпня 1918 р. і вбивства керівника Петроградського ЧК М. Урицького Раднарком 5 ве­ресня 1918 р. ввів постанову «Про червоний терор». Форми «червоного терору» були різними: розстріли за класовою ознакою, захоплення заруч­ників, створення концтаборів для ворожих елементів (Соловки) та інші.

Створення однопартійної системи. У листопаді 1917 р. поза законом була оголошена партія кадетів. У 1921 р. - партія лівих есерів, колишніх союзників більшовиків. У 1922 р. така ж доля спіткала і правих есерів. На­весні 1921 р. більшовики розправилися з меншовиками, заарештувавши понад 2 тис. чоловік і весь ЦК. Більшість із них були вислані за кордон, а інші відправлені в Сибір. Так сформувалась однопартійна система.