2. Україна в світовому культурному просторі

Розвиток української культури на сучасному етапі знаходиться в великій залежності

від Заходу та Росії.

Після розпаду Радян­­ського Союзу Украї­на відчула на собі результат глобалізації світового інфор­ма­ційного простору - інфор­маційно-культурний дисбаланс:

↓ інфор­маційне домінування розвинутих країн

↓ відсталість у технічному забезпе­чен­ні інформацією в країнах, що розвиваються.

А це означає, що інформаційний потік має одно­направлений рух.

Країни, що розвиваються (країни СНД) потрап­ляють в інформаційну залежність від Західної цивілізації. ↓

Українська “інформаційна залежність” є особливою:

• вплив американської культури

• історично сформований інформаційно-культур­ний вплив з боку Росії.

(про це свідчить велика доля зарубіж­ного матеріалу в ефіріукраїнсь­кого телебачення).

Інформаційно-культурний дисбаланс особливо відчувається в 4-х складових культурного простору:

1) куль­турно-інфор­маційній (культурні продукти, інформаційні потоки);

2) Технічній;

3) Економічній,

4) Інфраструктурній.

1) Культурно-інформаційна складова. Коли у 1991 році розвалився Радянський Союз, одним з перших законів, був закон від 16.11.1992 р. про засоби масової комунікації, в якому говори­лося про “звільнення” мас-медіа від цензури та державного ідеологіч­ного диктату. На Україну вилився потік ще вчора недоступної “західної” культурної продукції. !! Це мало ефект “забороненого плода”.

Крім того, українські громадяни потребували:

• подолання нестабі­ль­ності,

• деміфологізації минулого, а тому нещадна критика всього радянського.

Існувало й соціальне замовлення на розробку власної національної ідеї.

(на українському телевізійному каналі з’явилися фольклорні програми з народними піснями та танцями, розповідали про українські традиції та місцеві новини)↓

В Україні були спроби створити власний україн­ський культурний простір.

Компро­місом стало:

• заснування каналу “Інтер”,

• трансляція супутниковими та кабельними каналами російського телебачення,

• друк популярних російських газет та журналів.

2) Технічна складова. Залежність від західної техніки та стандартів. Технічні стандарти створюються та приймаються переважно у розви­нутих країнах, на які припадає більше 70% світового ринку інфор­мацій­них технологій. Часто відбувається ситуація, коли країни, в яких певна технологія ще не розроблена або розроблена недостатньо, змушені під­лаш­туватися під вже існуючі стандарти заради сумісності технічних пристроїв, а отже, можливості спілкуватися, співпрацювати.

3) Економічна складова.

- Це й економічна боротьба за комунікації, розвиток яких потребує фінан­со­вих інвестицій.

- І інший аспект. Створен­ня якісного продукту коштує немалих грошей. Але відмінністю культурно-інформаційних продуктів від матеріальних є те, що ними може користу­ва­тися безмежна кількість споживачів і при цьому вони нe зношуються.

Наприклад, американський телесеріал, який вже окупив себе на національному ринку та ринках розвинутих країн, продається аудиторії країн третього світу за такими низькими цінами, за яки­ми вони самі ніколи не зможуть зробити продукт подібної якості. І купувати його стає для місцевих медіа набагато економічно вигідніше, ніж створювати власний.

- Також медіа як технічний носій залежать від якості цієї техніки та у випадку інтернет-проектів, програмних кодів, які коштують дуже доро­го. В українських компаній немає вільних ресурсів для інвестування, наприклад, у розробку програм.

- Економічна складова також включає платоспроможність насе­лен­ня, наприклад, здатність громадян країни сплачувати за інтер­нет, купу­вати газети, журнали.

4) Інфраструктурна складова. Успішне функціонування інформа­цій­ної економіки залежить від наявності добре розвинутої інформаційної та комунікаційної інфраструктури.

!!! Багато залежить від дистрибуції, яка доно­сить продукт до кін­це­вого споживача.

З одного боку, інформаційний дисбаланс є негативним явищем, пов’язаним з втратою місцевих культурних особ­­ливостей та можливостей інформаційного збагачення.

З іншого боку, новий сві­то­­­вий інформаційний порядок тісно пов’язаний з концепціями “віль­них інфор­маційних потоків”, “вільної преси”, “свободи вираження та кому­ніка­ції”.

Новий інфор­маційний та комунікаційний порядок може надати Україні такі перспективи:

1) Технологічний прогрес.

Сьогодні існує набагато більше способів створювати та розповсюджувати інформаційно-культурну продукцію, ніж раніше, коли, наприклад, не існувало кабельного чи супутникового телебачення, а поліграфія була неймовірно дорогою.

В інформаційній сфері відбувається падіння витрат на виробництво. “Говорити самостійним голосом” можуть і невеликі культури, через глобалізацію масових комунікацій створюється так звана віртуальна культурна діаспора.

2) Поява та розвиток Інтернету. Це дає можливість кожному грома­дянину створити свій власний “глобальний засіб масової комуні­кації” у вигляді веб-сторінки.

Від розпаду Радянського Союзу минуло 22 роки, за роки незалежності суспільство не спромоглося знайти ідеї, яка б його об’єд­нала. Головна проблема – у відсут­ності саме української ідеї.