Повітряний транспорт

Основні техніко – експлуатаційні особливості та переваги повітряного транспорту:

• Висока швидкість доставки пасажирів і вантажів;

• Маневреність і оперативність, особливо при організації нових маршрутів;

• Можливість швидкої передислокації рухомого складу при зміні потоків пасажирів;

• Велика відстань безпосадочних перельотів;

• Найкоротший шлях проходження;

• Економія суспільного часу завдяки прискоренню доставок.

• Необмежені провізні можливості;

• Відносно невеликі вкладення капіталів ( на будівництво 1 км повітряного шляху потрібно в 30 раз менше коштів, ніж на побудову залізничної колії ).

Недоліки повітряного транспорту:

1. Висока собівартість перевезень, тому в авіаційному транспорті дуже мало здійснюються перевезення вантажу;

2. Залежність від погодно – кліматичних умов.

Технологія роботи повітряного транспорту:

• Рух повітряних суден здійснюється строго за розкладом, що пов’язано із складністю організації злету та посадки на аеродроми;

• Кожному повітряному судну виділяється коридор руху, що залежить від швидкості і вантажопідйомності літака.

Коридор руху – це розрахункова висота польоту і система координат в горизонтальній та повздовжній площинах польоту.

Тенденції розвитку технологій роботи повітряного транспорту:

• Розвиток паралельних перевезень вантажів ( дрібних партій ).

Проблеми і тенденції розвитку повітряного транспорту:

• Підвищення експлуатаційної швидкості руху : основним способом вирішення проблеми є підвищення пасажиромісткості і вантажопідйомності;

• Створення літаків короткого та вертикального злету та посадки.

Сучасні форми суспільної організації виробництва і її особливості в транспортній галузі

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних дій людей засобів предметів праці, що потрібні для виготовлення продукції робіт та послуг.

Сукупність засобів праці становить техніко – технологічну базу виробничої сфери підприємства. В свою чергу техніко – технологічна база змінюється під впливом науково – технічного прогресу, що призводить до подальшого усуспільнення і суспільного поділу праці.

Ці процеси проявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва.

Для форм організації виробництва в транспортній галузі застосовують наступні методи:

• Концентрації;

• Спеціалізації;

• Кооперування;

• Комбінування;

• Конверсії ;

• Диверсифікацій.

Концентрація – це зосередження виробництва на великих підприємствах ( виробнича концентрація ), та зосередження підприємства однієї галузі на обмеженій території ( територіальна концентрація виробництва ). Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення діючих підприємств, будівництво нових великих підприємств або об’єдрозміру нання декількох малих.

Концентрація – це процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції. Але в сучасних умовах, концентрація не є простим збільшенням кількості основних фондів. На даному етапі процес концентрації відбувається під дією заміни техніки і технології на базі науково – технічного прогресу.

Економічний ефект при цій формі організаційно – виробничого забезпечення за рахунок зменшення витрат на одиницю продукції і збільшення маси прибутку підприємства.