1.2.2. Закони та принципи менеджменту
Логіка викладу матеріалу
Закони управління
Принципи управління
Закони управління є основою для створення та функціонування організації; вони фіксують єдність різних явищ; знаходять прояв в діяльності людини та завжди об`єктивні. Закони управління повинні відповідати певним вимогам, якості (за Мартиненко)
Відображати загальні стійкі залежності в організації
Бути об`єктивною основою, що відображає структуру і зміст управління.
Проявляти свою дію на всі сфери управлінської діяльності.
Бути інваріантними до будь-яких організацій.
Існують різні підходи до виокремлення законів управління. Розглянемо декілька з них.
Давньокитайський полководець Сунь Цзи ще у VІ ст. до н.е. написав «Трактат про воєнне мистецтво». Він змальовує мистецтво перемагати без битв та крові, сутність якого полягає у розробці стратегії нападу, що вже сама по собі виключає будь-який опір. Висуває Закон: тверде та пусте. Твердість – це перевершеність, пусте – слабкість. Полководець радить відкинути пусте , а управляти, спираючись на тверду опору.
В управлінні тверде – це сам керівник, його репутація, управлінська інформація, команда однодумців, ресурси. Пусте – це невпевнений у собі керівник, неперевірена інформація, робота як-небудь, недисципліновані та невіддані справі працівники, «підмочена» репутація, недостатні ресурси.
Коментуючи цей закон, В.К.Терент’єв пише: «Як в математиці добуток мінус на плюс дає мінус, так і в управлінні комбінація твердого та пустого дає пусте» [60]. Тому до управління не можна бути готовим «в принципі», «мабуть», «в основному». Бо діяльність буде в пусту. Чому? Тому що де тонко, обов’язково розірветься. Далі автор розгортає думку з приводу надійності твердого: «Чи можна побудувати дім без фундаменту? Можна. Тільки жити в цьму будинку буде небезпечно і незручно. То двері заклінить, то підлогу перекосить, то стіни потріскаються, то дах поїде. Ніякий ремонт не допоможе. В решті-решт все на голову впаде. Один вірний шлях – почати будівництво будинку із закладки надійного фундаменту. Тільки потім можна нарощувати поверхи». Так і в управлінні: ніяка справа не вийде, якщо немає твердого фундаменту.
Пустота завжди чимось і ким-то заповнюється. Революції робляться не голодними людьми, а тими, хто створює пустоту у своїй діяльності. Вона заповниться новими ідеями, проектами інших претендентів на керівну посаду.
Закони менеджменту, які закладено у Типову програму курсу “ОМ”:
Закон відповідності систем цілям.
Закон відповідності організації зовнішньому середовищу.
Закон інерції управління.
Закон економії часу.
Закон гнучкості (елективності) систем.
Закон постійного удосконалення систем.
Закони, які визначають Кузьмін О.Є., Мельник О.Г:.
Спеціалізація управління.
Інтеграція управління.
Оптимального об`єднання.
Централізація та децентралізації управління.
Демократизації управління.
Економії часу в управлінні.
Пропорціонального розвитку систем управління.
Закони менеджменту за М.М. Мартиненко [38]:
Закон спільних цілей: ефективна сумісна діяльність людей в організації можлива лише за наявності спільної мети.
-Люди створюють організації та координують свою діяльність, щоб досягти спільної мети, тобто кінцевих результатів.
-Чим складніші цілі, тим більше людей бере участь у їх досягненні.
-Колективна праця буде ефективною тільки за умов, що результати задовольняють кожного.
-Спільні цілі діяльності визначають необхідні ресурси, засоби, види діяльності.
-Необхідність досягнення спільних цілей діяльності визначає сенс існування управління.
Закон розподілу праці: цілі організації досягаються колективною працею суб`єктів та об`єктів управління.
-Закон відображає сутність менеджменту як виду діяльності.
-Складність процесу управління організацією зумовлює виокремлення функцій менеджера.
-Кожна функція відображає певний вид управлінської діяльності, але всі вони об`єднані єдиним процесом управління.
Закон зовнішнього доповнення: організація повинна мати потенціал, який здатний компенсувати непередбачувані зовнішні впливи.
-Підсилення впливу факторів зовнішнього середовища ініціює внутрішні потенційні можливості.
-Оскільки зовнішні впливи мають постійний характер, то і удосконалення організації повинно бути постійним.
-В умовах мінливого середовища організація набуває якість зберігати свої властивості, спадковість та наступність, стабільність.
Закон інерції: ефективність діяльності організації забезпечується інформацією внутрішнього та зовнішнього середовища про результати цієї діяльності.
-Інерційність організації забезпечується складом її елементів, їх цілісністю та здатністю взаємодіяти.
-Зовнішні зв`язки організації надають інформацію про досягнення організацією результатів та необхідність подальших дій.
-Закон знаходить прояв у процесах самоорганізації, удосконалення та адаптації.
Закон економії часу: пов`язує вироблення, використання часу на отриманий результат.
-Менеджмент організації повинен бути сформований таким чином, щоб на отримання результатів було витрачено мінімум часу.
-Закон економії часу вказує на залежність произв. від якості робочої сили, умов, форм організації та мотивації праці.
Принципи менеджменту
Принципи – це ознаки будь-якої науки, зокрема і управління. Принципи управління слід розуміти як загально визнані положення, яких необхідно дотримуватись у процесі управлінської діяльності.
Принципи – це основні правила, що розкривають дії об`єктивних законів, за якими повинна ефективно функціонувати організація. Принципи відображають різні сфери діяльності організації та управління нею. Вони є підгрунтям для вірного розуміння взаємодії між людьми, виробничими процесами, осмислення цілей та результатів діяльності організації.
Термін «принципи управління» вперше увів Ф. Тейлор у 1911 році у праці «Принципи наукового управління». Майже за 100 років розвитку науки менеджменту з`явились різні класифікації принципів управління.
Умовно принципи можна розподілити на дві групи:
загальні принципи відображають основні тенденції та закономірності розвитку організації, закладають основу теорії управління;
специфічні принципи, які відбивають особливості організації, управлінської технології тощо.
Загальні принципи повинні відображати положення, які розповсюджуються на організації різних типів; відповідають законам розвитку природи, суспільства та менеджменту; об`єктивно відображають сутність реальних процесів управління; визнаються суспільством як керівні. До загальних принципів можна віднести такі:
Компетентність: володіння знаннями, уміннями та досвідом, які необхідні для виконання посадових повноважень.
Гуманність: благородна моральна мотивація своєї поведінки, прагнення викрити в людях кращі якості.
Ортобіотичність: усвідомлення самооцінки власного життя, оптимізм.
Інноваційність: прагнення до пошуку, раціоналізації, здатність до ризику.
Прагматизм: робота на результат, раціональне використання часу, умов.
Мартиненко М.М. пропонує звернути увагу управлінців до наступних принципів [38]:
1.Принцип цілеспрямованості.
Мета функціонування організації зумовлює наявність самого процесу управління. Сутність менеджменту криється в досягненні цілей організації. Вихідним пунктом менеджменту є необхідність постановки спільної мети для організації в цілому та для групи людей, які працюють сумісно.
2.Принцип врахування інтересів.
Не тільки цілі організації визначають ефективну діяльність людини, а й її інтереси. К. Маркс справедливо наполягав, що людина діє заради певних свої потреб. Поведінка людини в організації є наслідком складної взаємодії цілей, потреб та інтересів. Відтак ефективним буде досягнення спільної мети тільки за умов задоволення потреб конкретних людей.
3.Принцип ієрархічності.
Згідно з ним, усі складні організації розглядаються як багаторівневі. Спеціалізований труд потребує виконання різних ролей та досягнення різних цілей, передбачає координацію, що і зумовлює ієрархію в управлінні. Принцип ієрархічності визначає характер стосунків між суб`єктами та об`єктами управління.
4.Принцип взаємозалежності.
Всі елементи та фактори в організації взаємопов`язані. Тому зміни, які відбуваються в одному з них, викликають реакцію змін в інших елементах. Особливу увагу належить приділяти факторам зовнішнього середовища. Організація змушена постійно реагувати на ці фактори та зберігати стійкий стан.
5.Принцип динамічної рівноваги.
Потенціал організації повинен бути у динамічній рівновазі із факторами зовнішнього середовища. Організація повинна швидко змінювати свій стан у відповідності із вимогами різних чинників, а саме: нові технології, наукові дослідження, соціальні замовлення, політико-правові умови, соціально-економічні компоненти, освітньо-культурні тенденції тощо. Повільна реакція на зовнішні подразники порушує стійкість організації, провокує її нестабільність, призводить до низьких результатів діяльності.