• Наявність мети – цілеспрямованість;

• наявність складових елементів, компонентів, частин, з яких утворюється система;

• наявність функціональних завдань кожного елементу, які не дублюються;

• наявність зв’язків між елементами – структури;

• енергетика системи, за рахунок якої вона діє; керованість та самокерованість;

• зв’язки із зовнішнім середовищем;

• система як цілісність має властивості, відмінні від властивостей її окремих елементів.

Властивості систем:

- Цілісність (внутрішня єдність усіх компонентів системи).

- Сумісність (або несумісність) з іншими системами .

- Стабільність (стійкість зворотного зв’язку).

- Адаптація (пристосування до оточуючого середовища).

- Здатність до самовдосконалення.

Характеристики великих систем (за А.Большаковим )[5]

1.Неаддитивність означає, що ефективність діяльності системи коливається у часі, не завжди дорівнює алгебраїчній сумі ефектів частин, які до неї входять.

2.Емерджентність означає неспівпадання цілей організації та цілей її складових систем.

3.Синергічність означає одно направленість дій, інтеграцію зусиль в системі, що призводить до збільшення результативності діяльності.

4.Мультплікативність буває позитивною та негативною і означає керовані дії або стихійні процеси, спрямовані на збільшення ефективності системи.

Реконструкція системи (+) – ускладнення організаційної структури(-) – удосконалення управлінського апарату (+) – бюрократичні зволікання (-).

5.Стійкість (стабільність) забезпечується ускладненням або спрощенням організаційної системи.

6.Адаптивність означає здатність пристосовуватись до нових умов зовнішнього середовища.

7.Централізованість (керованість) означає управління із певного центру, коли усі складові системи керуються цими командами.

8.Відокремленість означає прагнення системи до ізольованості, автономності.

9.Сумісність слід розуміти як взаємо пристосування частин системи.

10.Встановлення зворотного зв’язку означає те, що інформація, ресурси з виходу системи після аналітичної обробки знову попадають на вхід цієї ж системи.

Закони розвитку систем

1. Закон досягнення цілей. Забезпечує перехід системи до якісного нового стану.

2.Закон нехтування революції. За умов його порушення, порушується і стабільність системи, вона руйнується.

3. Закон еволюційного поштовху. Зумовлює ефективний прискорений розвиток системи.

4.Закон домінування асиметрії. Забезпечує умови стабільності та виживання під час несприятливих умов.

5. Закон критичної маси органу управління. Доцільність та ефективність системи існує до тих пір, поки маса органу управління на два порядки менше маси керованої системи.

Системний підхід остаточно сформувався тільки у 50-ті роки ХХ століття, хоча поодинокі ідеї використовувалися ще К. Марксом, Д.І.Менделєєвим, Ч.Дарвіном та іншими вченими-дослідниками. Неоціненний внесок у розвиток цього напрямку методології наукового пізнання зробили Л.Ф.Берталанфі та Н.Вінер.

З середини століття системний підхід почав розглядатись як методологічна основа управління, в тому числі і освітою. Він дозволяє розглядати, по-перше, школу як систему, а, по-друге, представити у вигляді системи управлінську діяльність. Цим проблемам присвячено багато науково-методичних досліджень та розробок Г.В.Єльнікової, Ю.А.Конаржевського, В.С.Пiкельної та багатьох інших вчених в галузі освіти. Концепція системного підходу практично реалізується керівниками навчальних закладів.

Педагогічна система визначається як певна сукупність взаємопов’язаних структурних та функціональних компонентів, які підпорядковані цілям освіти, навчання та виховання дітей. Вона характеризується такими ознаками, як: відкритість, складність, соціальна природа, динамічність, цілеспрямованість, цілісність. Уміння керівника управляти школою як системою дозволяє бачити її в цілому, комплексно, а відтак значно простіше визначити перспективи, стратегії, рівень цілісності. Реальною перевагою системного підходу є можливість спостерігати за окремими підсистемами, помітити їхні слабкі місця, низький рівень розвитку та внести своєчасну корекцію. Пізнання школи з різних аспектів дозволяє поглиблювати знання про неї та дібрати відповідні методи управління.

Управління як система являє собою модель, що вміщує наступні чинники:

1. Мета управління та її декомпозування.

2. Завдання управління.

3. Принципи керівництва.

4. Функції управління.

5. Технології, методи, механізми, прийоми управлінської діяльності.

6. Організаційна структура управління.

7. Системний підхід до діяльності:

-інформаційне забезпечення управління;

-своєчасна реакція на інформацію, “профілактичне регулювання”;

-цілепокладання та цілеспрямування діяльності;

-прийняття управлінського рішення;

-діяльність засобом реалізації усього управлінського циклу, а не поодиноких функцій;

-створення систем: система аналітичної діяльності, система планування, система організаційно-координаційної діяльності, система контролю, система управління розвитком закладу освіти тощо;

-застосування програмно-цільового підходу до управління: мета – діяльність- результат;

-технологізація, алгоритмізація, раціоналізація діяльності;

-культура управління.

8. Результати управлінської діяльності.

Таким чином, оволодіння системним підходом є підґрунтям ефективності управління закладом освіти.

Розглянуті концепції управління (процесуальна, ситуаційна та системна) не виключають одна одну. Вони доповнюють, розширюють можливості управлінської діяльності в цілому. Скоріше вони важливі для формування світоглядної позиції керівника та свідомої організації управління закладом освіти. Ці концепції мають стійкі тенденції розвитку, вдосконалення і оновлення як засобами цілеспрямованого наукового дослідження, так і шкільної практики. Вивчення концептуальних засад управління є обов’язковим під час навчання на факультетах менеджменту та курсів підвищення кваліфікації в установах післядипломної освіти. Воно повинно входити до самоосвітніх програм керівників сучасних шкіл та сприяти підвищенню управлінської культури.

Мартиненко М.М. вивів формулу менеджменту [38]:

управлінська діяльність Х ефективність діяльності = Менеджмент

Студенти магістратури зі спеціальності управління навчальним закладом під час практичного заняття теж вивели формули ефективності управління. Перша група запропонувала таку формулу ефективного управління, в якій є доля здорової іронії:

, где:

ЗУН ^ипо - знания, умения, навыки, полученные в ИПО.

Км – коэффициент мотивации: прямо пропорционален Жел. (желанию) и обратно пропорционален ЗП (зарплате) ( т.е. чем меньше зарплата, тем выше вероятность, что человек работает от души (не за деньги)) и R – расстоянию до работы (чем больше расстояние, тем выше вероятность, что испортят по дороге настроение).

Кп – коэффициент проверок. Чем выше Кп, тем ниже эффективность управления. Кп прямо пропорционален количеству проверок КРУ, прокуратуры и трех УО (рай., гор. и обл.) и обратно пропорционален ОМП (оказанию методической помощи). Чем выше ОПМ, тем меньше Кп и выше эффективность управления.

ЛД – любовь к детям.

Друга група студентів запропонувала свій варіант успішного (ефективного) управління:

Уу = (( А+П + О + К) Л) ^т

Формула успешного управленца равна сумме анализа, планирования, организации, регулирования и контроля, умноженной на личность и возведенной в степень творчества.