31

Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки Херсонської облдержадміністрації

Херсонське територіальне відділення МАН України

Відділення: філологія та мистецтвознавство Секція: Англійська мова

Особливості перекладу мовних реалій

на основі художніх творів

Роботу виконала: Артьомова Олександра Олександріна Учениця 8 класу Херсонської Спеціалізованої школи I – III ступенів №52 з поглибленим вивченням української мови Науковий керівник: Євстратенко Сергій Сергійович, вчитель англійської мови I категорії

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I

Теоретичні засади дослідження вираження видів простору як частина дейктичної системи мови………………………………..……………….…….6

1.1. Поняття про «простір» і його класифікація………………………………...6

1.2. Способи вираження просторових відносин і простору почуттів…..….…14

РОЗДІЛ II

Лінгвістичні засоби вираження простору почуттів в англійській та українській поезіях……………………………………………..………….....18

2.1 Вираження простору почуттів в англійській поезії……………………….18

2.2 Вираження простору почуттів в українській поезії………..21

ВИСНОВКИ ……………………………………….……………………………24

Список використаних джерел…………...……………………..……………..26

ДОДАТОК 1 …………………………………………………………………….28

ДОДАТОК 2 …………………………………………………………………….29

(SR+) – світ реальності (SR-) – світ вигадки (SM) – простори класів множин (SM-) – простори класу елементами якого є властивості, почуття, відрізки часу тощо (Sart) – особливий вид мистецтва (Ex1) – знаходження в сіті дійсності чи вигадки (Ex+) – знаходження в сіті дійсності (Ex-) – знаходження в світі вигадки

ВСТУП

Представлене дослідження присвячене вивченню такої теми: «Особливості перекладу мовних реалій на основі художніх творів». В епоху розвитку когнітивної лінгвістики, в центрі вивчення якої завжди стоїть людина і її мова, вивчення фундаментальних складових світовідчуття і їх відображення у мові притягує до себе пильну увагу мовознавців.

Просторові значення є першоосновою багатьох мовленнєвих засобів вираження, як на рівні слова, так і на рівні структури речення, що ще раз доводить, що сприйняття простору – одне з перших проявів пізнання людиною світу [5,с.134]. Всі просторові позначення в мові глибоко антропоцентричні в силу того, що людина наділяє людськими рисами об’єкти зовнішнього світу, в тому числі і неживі, в цьому виражається антропоморфізм мови. Ще Шарль Баллі стверджував, що «вічна недосконалість людського розуму виявляється в тому, що людина завжди прагне наділити душею все те, що її оточує. Людина наділяє всі предмети зовнішнього світу рисами і прагненнями, властивими його особистості» [2,с.221]. Так як у центрі уваги людини знаходиться вона сама, то звідси її постійна тяга описувати навколишній світ по образу й подобі своїй. Мовленнєвий антропоморфізм є не пережитком первіснообщинного мислення, а загальним законом розвитку засобів номінації у мові [4].

Актуальність дослідження полягає в зіставленні способів вираження простору почуттів в англійській і українській поезії, а як ми знаємо ці дві мови одразу ще не порівнювалися.

Методологічною основою дослідження стали сучасні лінгво-філософські концепції, що враховують як онтологічні, так і детермінуючі (причинно-наслідкові) аспекти пізнавального процесу. Сучасна лінгвістика являє собою систему знань, що безперервно і багатоаспектно розвивається, про об’єктивні закони мовної дійсності в самих різноманітних її іпостасях: еволюційно–динамічній, системно–структурній, функціональній тощо. Це її онтологія, результативна сутність. Друга її складова – це організована форма специфічної діяльності, що спрямована на пошук об’єктивних законів внутрішньої організації, розвитку і функціонування мови, про все це ми можемо прочитати у роботах сучасних лінгвістів : А.В. Бондарка,

А.Н. Васил’євої, В.В. Віноградова, М.В. Всєволодової, М.Н. Кожиної, А.Ф.Лосєва, Л.А. Новікова, В.Н. Топорова і інших.

Методи дослідження чередувалися в процесі роботи над темою в залежності від конкретного предмета розгляду. Для досягнення поставленої мети використовувалися такі методи дослідження : критичний аналіз, контрастивний аналіз, компонентний аналіз, безпосередні складові, описовий, контекстуальний, порівняльно-описовий.

Незважаючи на значну кількість досліджень із заявленою проблемою вважається актуальною , так як ми намагаємося порівняти засоби вираження

простору почуттів в українській і англійській поезії. А як ми вже раніше казали одночасно ці дві мови ще не порівнювалися.

Практична цінність проведеного дослідження полягає у розробці комплексу вправ, які можуть бути використані в процесі вивчення світової літератури.

Об’єктом дослідження є контрастивна синтаксична семантика екзистенційних і екзистенційно-посесивних речень, а предметом – екзистенційні і екзистенційно-посесивні конструкції з «there» та «have» як один з основних засобів вираження простору почуттів у поезії різних авторів англійської та української мов.

Метою є розкриття лінгвістичної сутності вираження простору почуттів в поезії, а також дослідження функціонування засобів їх вираження у тексті.

У роботі були поставлені такі задачі:

• всебічний огляд літератури пов’язаної з питанням вивчення вираження просторових відносин, вивчення історії питання;

• аналіз і порівняння засобів вираження простору почуттів в англійській, українській та російській поезіях;

• розробка методичних рекомендацій та комплексу вправ і завдань щодо використання їх у практиці викладання літератури Англії.

Мета і задачі обумовили структуру наукової роботи, яка складається з вступу, двох розділів, висновків, бібліографії та додатків.

У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми; визначається об’єкт і предмет дослідження, формується його мета і конкретні задачі; розкривається наукова новизна, теоретична значимість і практична цінність роботи; дається характеристика матеріалу і методів дослідження.

В першому розділі ми намагалися розкрити теоретичні поняття про простір, його класифікаціі, поняття дейксису. Також у першому розділі вирішуються три основні задачі, пов’язані з виявленням природи екзистенційних і екзистенційно-посесивних речень: як у мові представлені поняття екзистенційності і посесивності; який тип актуального членування властивий екзистенційним реченням; до якого типу предикатів, в межах їх класифікації на дії, стану, якості тощо, відноситься зв’язне і екзистенційне «бути» і як вони співвідносяться між собою.

У другому розділі ми характеризуємо засоби вираження простору почуттів у порівнюваних мовах.

У висновках ми описуємо результати нашого дослідження, а також намічаємо перспективи подальшого вивчення нашої проблеми.

У додатках наведений повний текст використаних віршів, що є найяскравішими прикладами вираження простору почуттів у поезіях авторів двох досліджуваних мов.

Розділ I Теоретичні засади дослідження вираження видів простору як частини дейктичної системи мови

У розділі І ми намагалися, спираючись на філософське, психологічне, математичне та лінгвістичне тлумачення поняття «простір», дати визначення цьому поняттю, представити класифікацію його видів; довести обґрунтованість просторової інтерпретації екзистенційних та екзистенційно–посесивних конструкцій; дати поняття просторовому і часовому дейксису як одному з основних засобів вираження просторових відносин і простору почуттів.

У своїй роботі ми спираємося на досвід відомих іноземних і вітчизняних лінгвістів. Узагальнюючи і систематизуючи результати досліджень, ми маємо можливість виявити особливості вираження простору почуттів як частини дейктичної системи мови.

1.1. Поняття про "простір" і його класифікація

Простір – це те, що є загальним для всіх хвилювань, що виникають завдяки органам чуття. Після того, як протягом століть проблемою був тільки «абстрактний простір» геометрії, з 17 століття перед фізикою в результаті застосування поняття «порожнього простору» постало питання про «фізичний простір» і його існування, а також відповідно його сприйняття.

Сучасна психологія також встановлює, що простір, як такий, ніколи не даний нам, що, навпаки, він постійно наповнений безліччю більш менш всеосяжних систем відносин, до яких належать різні предмети. І для систем відносин, сукупність яких, відповідно, може бути позначена як простір (якби було можливо мислити наявне буття речі незалежно від її буття як такого), характерна непоказність, неяскравість. Окрім можливості бути заповненим, простір не має ніякої іншої властивості; якщо ж абстрагуватися від встановлення окремого місця і його наповнення, він є порожнім і мертвим нічим [10,с.134] .

Спосіб вираження просторових відносин у мові був досліджений в багатьох роботах (М.В.Всеволодова, В.Г.Гак, О.С.Кубрякова, О.Н.Селіверстова, О.С.Яковлева та ін.), присвячених різним аспектам вивчення лексичних і граматичних засобів номінації простору і просторових відносин.

Літературно-художній простір також ґрунтовно вивчений. З одного боку, він розглядається як одна з категорій тексту, в цьому випадку головним в його дослідженні є визначення і класифікація різних типів простору (роботи Л.Р.Бабенко, М.М.Бахтіна, І.Р.Гальперіна, Ю.М.Лотмана, Л.А.Ноздріної, В.Н.Топорова, Б.А.Успенського і ін.). Активний когнітивний підхід, що розробляється останнім часом, до мовних одиниць (О.С.Кубрякова, Дж.Лакофф, Ю.С.Стєпанов і ін.) встановлює зв'язок мови і когнітивної діяльності суб'єкта, який виявляється, зокрема, в особливостях сприйняття і виразу просторових відносин (О.В.Рахіліна).

Серед видів простору можна виділити світ реальності (SR+) і світ вигадки (SR-), які взяті у протиставленні одне до одного. Світ, створений думкою людини, не завжди сприймається як щось протилежне реальності. В межах об’єктивного світу і світу, створеного думкою людини, розрізняються простори класів, множин (SM), що створюються набором елементів, які об’єднані за спільною властивістю тільки за нею, і простори, що не належать цьому типу (SM-) виділяються класи, елементами яких є властивості, почуття, предмети, люди, відрізки часу тощо [10,с.8]. Спираючись на характеристику О.Н. Селіверстової, ми розробили схему класифікації видів простору [Додаток 1].

Усі розглянуті види просторів можуть ділитися на більші і менші, а також на класи просторів і індивідуальні простори (наприклад, роман як жанр і як книга). Простір часу сприймається не просто як той чи інший проміжок часу, а як вимір подовженості в часі деякої події, тих чи інших відносин. Наприклад, речення There’s no morning after with her(Barstow) ‘Але потім вже не буде ранку з нею’ повідомляє про відсутність У-а в межах часового проміжку. Фактор часу часто виступає як додаткова характеристика простору відносин, фізичного простору, психічного або фізіологічного стану певної особи тощо. Наведемо приклади інших видів простору. Речення У тому лісі є озеро повідомляє про наявність в фізичному просторі (ліс) У-а , що відноситься до класу «озера». Фраза В моїй душі немає сумніву несе інформацію про відсутність У-а (сумнів) в психічному просторі.

Денотати значної частини слів не завжди є членами класу «простору». Вони отримують характеристику лише в певних синтаксичних чи лексико синтаксичних моделях. Між тим денотати одних і тих самих слів в залежності від контексту можуть являти собою різні види простору. Наприклад, слово fairy-tale «казка» може розглядатися як дещо, протилежне реальності, тобто належить категорії SR- і як особливий вид мистецтва (S art). Денотати типу man, woman можуть бути інтерпретовані і як фізичні простори, і як психічні, духовні сутності.

Поняття «простір» було б неповним, якби ми не врахували таку функцію, яку виконує простір – включати в себе щось. Тому поняття простір у мові ми будемо розглядати як дещо, у рамках чого може знаходитися об’єкт або протікати дія чи подія. Ми будемо в загальному вигляді використовувати для позначення обох випадків термін «знаходження» при цьому будемо використовувати його у більш широкому сенсі ніж той,що має цей термін у мові. Відштовхуючись від геометричного представлення простору,ми будемо вважати,що знаходження деякого об’єкту (У-а) в S означає,що точка,яка відповідає У-у, стоїть в рамках тієї конфігурації, яка утворюється точками простору S.

Художній простір є однією з найважливіших категорій художнього тексту (разом з категоріями часу, модальності, зв'язності і ін.), що вивчаються літературознавцями і лінгвістами, відзначають принципову різнорідність художнього простору літератури і простору фізичного. З одного боку, в художньому тексті відбиваються всі істотні властивості простору як об'єктивної буттєвої категорії, з іншої — репрезентація простору в кожному окремому творі унікальна, оскільки реальний світ, пропущений через сприйняття суб'єкта, відтворюється у вигляді уявних світів. Художній простір є перетвореним простором дійсності, що має естетичний сенс і зміст. Перед дослідниками, таким чином, постають питання:

• визначення простору, що явив в тексті;

• способів опису художнього простору;

• створення типології художнього простору.

І.Р.Гальперін, розглядаючи текст як об'єкт лінгвістичного дослідження, виявив категорії тексту. Однією з категорій є категорія континіуму, яка «означає безперервне утворення чогось, тобто нерозчленований потік руху в часі і в просторі. Континіум можна в найзагальніших рисах уявити собі як певну послідовність фактів, подій, що розгортаються в часі і просторі» [6,с.87]. Час і простір в художньому тексті принципово відмінні від подібних категорій світу реального: «Хронологічна послідовність подій в художньому тексті вступає в суперечність з реальним перебігом часу, який, підкоряючись задуму автора, лише створює ілюзію тимчасових і просторових відносин» [6,с.87]. Учений відзначає, що дана категорія тексту забезпечує конкретність, реалістичність опису, а просторовий континіум значно точніший, ніж тимчасовий, чому сприяють, наприклад, географічні назви місця дії і опис цих місць. Сприйняття тексту завжди відбувається в двох планах — в реальному та ірреальному, а «просторово-часовий континіум в художньому творі лише зображення дійсного перебігу часу і дійсного пересування в просторі» [6,с.97], тобто можна говорити про таку характеристику художнього простору, як умовність.

Ще одна точка зору представлена в роботах Б.А.Успенського, який одним із способів представлення просторових відносин вважає співвідношення просторових позицій оповідача і персонажа: «у певних випадках точка зору оповідача може бути якось — з більшою або меншою визначеністю — фіксована в просторі або в часі, тобто ми можемо здогадуватися про місце (визначеному в просторових або тимчасових координатах), з якого ведеться оповідання,також дослідник вводить поняття перспективи, під якою розуміється «словесна фіксація просторово-часових відносин описуваної події до суб'єкта, що описує (автор)» [17,с.77]. Далі наводяться наступні «приклади фіксації авторської точки зору в тривимірному просторі»:

1. Збіг просторових позицій оповідача і персонажа («оповідач знаходиться там же, тобто в тій же точці простору, де знаходиться певний персонаж»). Автор може перевтілюватися в персонажа, слідувати за персонажем, а «іноді місце оповідача може бути визначене лише відносно: він може бути прикріплений не до одного якогось персонажа, а до деякої компанії людей, але ми можемо констатувати присутність його в якомусь певному місці» [17,с.79].

2. Відсутність збігу просторової позиції автора з позицією персонажа, яке виявляється:

• в послідовному огляді («точка зору оповідача послідовно ковзає від одного персонажа до іншого, від однієї деталі до іншої — і вже самому читачеві надається можливість змонтувати ці окремі описи загальної картини» [17,с.81];

• «у вигляді однієї сцени, схопленої з рухомої позиції (з характерними деформаціями предметів, обумовленими цим рухом)» [17,с.84];

• у вигляді загальної (всеосяжної) точки зору («така просторова позиція припускає зазвичай достатньо широкий кругозір, і тому її можна умовно назвати точкою зору “пташиного польоту”» [17,с.86];

• в німій сцені («випадок, коли поведінка дійових осіб описується як пантоміма: описуються їх жести, але не даються їх слова») [17,с.88].

Ця класифікація важлива для нас, оскільки проводить розмежування просторової позиції автора і героя, що в поетичному тексті часто змішується, відбувається уподібнення ліричного суб'єкта, оповідача, ліричного героя і автора, а простір розглядається як сукупність «точок зору».

В.Н.Топоров відзначає залежність відношення простору реального і представленого в тексті від виду тексту і розглядає тексти «посиленого» типу, тобто художні, релігійно-філософські та інші [16,с.13].

А.Ф.Папіна вважає, що «художній простір, що є образною моделлю дійсності, формується автором і є результатом його вибору, обумовленим певною авторською настановою, жанром твору, часом події, що зображається, часом написання художнього тексту і навіть настроєм письменника» [11,с.36].

Аналізуючи художній простір як текстову категорію, вона виділяє два основні типи (реальний і ірреальний простори), які при аналізі ряду інших параметрів (наприклад, тип перспективи) формують таку класифікацію:

1. Реальне

1.1. Об'єктивне

— відкрите (лінійне / горизонтальна орієнтація / кругова перспектива / перехресна перспектива / секторна перспектива)

— закрите

1.2. Суб'єктивне (концептуальне) — характеризує внутрішній світ людини і зовнішній речовий світ.

2. Ірреальне — створює різного роду межі між «верхом — низом», «тут — там», «ліс — будинок», «своє — чуже», «живе — неживе» і т.д.

2. 1. Астральний і інфернальний простори

2. 2. Чарівний і фантастичний простори

2. 3. Задзеркалля

І реальне, та ірреальне простори існують у формах: об'єктивній і суб'єктивній (заснованих на формах обличчя того, що говорить), а також визначеній / невизначеній [11,с.223–265].

О.С.Кубрякова і О.В.Александрова пишуть про те, що про простори тексту можна говорити в різних сенсах, зокрема, вони виділяють графічний простір (по ньому можна судити про типи текстів) і семантичний простір (підтексти, алюзії, надтексти, ментальні простори автора і героїв) [9, с.23].

Особливо продуктивним представляється просторовий опис за допомогою опозицій (переважно бінарних), що пояснюється структурою простої концептуальної структури. Опозиції не тільки можуть стати параметрами опису, але і структурувати матеріал дослідження. Розглядаючи функціонування лексем з просторовою семантикою «далеко / близько», О.С.Яковлєва виділяє наступні моделі простору, що реалізуються за допомогою цієї опозиції:

• відносна, динамічна модель (об'єкт, що говорить і описуваний, — фізична суть, один фізичний простір, оцінюється відстань до об'єкту, оцінка відносна, функціональна);

• абсолютна, статична модель — «околиця того, що говорить» (об'єкт, що говорить і описуваний, — фізична суть, один фізичний простір, оцінюється відстань до об'єкту, оцінка абсолютна, неградуйована);

• буттєвий квазіпростір (описуваний об'єкт — фізична суті, об'єкт знаходиться в просторі того, що говорить, або за його межами, приналежність об'єкту до простору, що говорить, визначається через доступність до взаємодії);

• простір інобуття (об'єкт — ментальна суть, той, що говорить суміщає ментальну і фізичну суть, об'єкт в області плотського контакту з тим, що говорить, або за його межами, оцінка носить бінарний характер, оцінюється досяжність плотського контакту).

Ця класифікація носить спеціалізований характер (побудована на основі аналізу лексем з просторовим значенням), хоча представлені просторові моделі можуть бути виявлені і стосовно слів з іншою семантикою.

У вітчизняному мовознавстві проблема «простір і мова» пов'язана з проблемою суб'єктивного сприйняття дійсності, з пізнавальною діяльністю людини і з тим, як особливості цієї діяльності відбиваються в структурі мови ; введено поняття просторового орієнтиру, «локуса», тобто простору або предмету, щодо якого визначається місцезнаходження іншого предмету (дії, ознаки) і характер їх взаємин (статичний, динамічний), проведений аналіз предметних імен в дзеркалі просторових конструкцій [3,с.120-139].

Останні роки розвитку лінгвістичної теорії знаменуються широким визнанням зв'язку функціонування мови з особливістю отримання знання, тобто з когнітивною діяльністю суб'єкта (Дж.Лакофф, О.С.Кубрякова і ін.). Отже, при інтерпретації просторових відносин враховують чинник спостерігача.

О.С.Кубрякова дає визначення концептуальної структури, відповідної образу простору в свідомості архаїчної людини, яка включає такі концепти: «узагальнене уявлення про цілісне утворення між небом і землею, яке спостережуване, частиною якого себе відчуває сама людина і усередині якого вона відносно вільно переміщається або ж переміщає підлеглі їй об'єкти; це протяжність, що розстилається на всі боки, крізь яку ковзає її погляд і яка доступна їй при панорамному обхваті у вигляді поля зору при її огляді і розглядувані» [8,с.3]. О.С.Кубрякова стверджує, що «в координатах простору і часу нами сприймається все суще, все доступне нашому розуму і нашому тлумаченню, все презентоване нашій свідомості і що репрезентується в ній, осмислюється в цих координатах, тобто має якісь просторові і / або тимчасові характеристики» [8,с.5], уявляється необхідним представляти простір в категоріях когнітивної лінгвістики. Узагальнюючи уявлення про простір і час, вона демонструє різні моделі, розглядає різні точки зору. Так, спираючись на роботу В.Н.Топорова, О.С.Кубрякова говорить про два типи розуміння простору — по Лейбніцу і по Ньютону, протиставляючи їх на підставі присутності суб'єкта сприйняття, так, ньютонівський простір — поняття геометричне, а лейбніцевський — одухотворений людською присутністю, «таким чином, тут мова йде про різні типи простору — одному фізичному, а іншому — ментальному, феноменальному» [8,с.9].

Простір сам по собі, за концепцією О.C.Кубрякової, представляється як концептуальна структура, тобто структура знання, ментальне створіння, схема сприйняття. Простір може реконструюватися як проста концептуальна структура таким чином: «картина, що виникає у людини при панорамному обхваті його зором протяжності, що постає перед ним, за винятком розташованих в цій протяжності об'єктів; це те, що потрапляє в його поле зору, але і при свідомому розглядувані, що оточує в ході поворотів голови в напрямах «вгору-вниз», «попереду-ззаду», «справа-зліва», тобто на всі боки» [8,с.12]. Таким чином, в когнітивній структурі суб'єкт представляється всеосяжним, все сприймаючим і все просторовим (полілокативним).