2. Встановлення німецького окупаційного режиму в Україні.

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини:

1) Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву “Трансністрія”;

2) Галичина разом з польськими територіями ввійшли до складу окремого генерал-губернаторства;

3) більшість українських земель ввійшли до складу Рейхскомісаріату – “Україна” на чолі з фанатичним нацистом Е.Кохом (63,6% всієї території України);

4) прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас) підпорядковувалися військовому командуванню.

Відповідно до “теорії расової винятковості німецької нації” українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис., в Дробицькому Яру в Харкові – понад 60 тис., у Яновському концтаборі у Львові – понад 160 тис. чол. Переважно це були українські громадяни єврейської національності. Всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.

Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чол. Щоб забезпечити більш “ефективну” експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

Обмурувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування, освіта. Українці перетворювалися на людей “третього сорту”. Нацистський “новий порядок” був жорстоким, але викликав масовий рух Опору в Україні.

2. Рух Опору в Україні.

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух опору на чолі з ОУН.

Радянський рух опору прагнув до відновлення статусу України в складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів. Їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з’єднання на чолі з С.Ковпаком, М.Попудренком, О.Сабуровим, О.Федоровим, П.Вершигорою і ін.

Формами боротьби партизан були:

1) розгром ворожих штабів;

2) диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній зв’язку, доріг, мостів;

3) диверсії на залізницях (“рейкова війна”, 1943 р.);

4) рейди в тил ворога (Карпатський рейд С.Ковпака).

В Україні діяли 23 підпільних обкоми КП(Б)У, 9 підпільних обкомів комсомолу. Загальна чисельність партизан в Україні – від 500 до 180-200 тис. чол.

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН прагнув до відродження незалежної української держави.

До початку війни ОУН співробітничали з німцями. В німецькій армії був утворений “Легіон українських націоналістів”. ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. 30 червня 1941 р. у Львові було проголошена українська самостійна держава на чолі з Я.Стецьком. але цей крок не був підтриманий Німеччиною. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони, які у жовтні 1942 р. об’єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Романом Шухевичем (Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і анти польської діяльності. УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгом: “Смерть Гітлеру!”, “Смерть Сталіну”, “Радянська влада – без більшовиків!”

УПА у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 до 100 тис. бійців.

З щоденника німецького міністра пропаганди Геббельса, 1942 р.:

“Повстанська загроза збільшується з дня на день. Повстанці опановують цілі області, вдаються до терору. Національні рухи сильніші, аніж ми передбачали. Це стосується балтійських країн та України”.

Відбувалася також боротьба між двома течіями руху Опору. Так, Карпатський рейд партизанського з’єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1-м Українським фронтом генерала Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер.

З приходом Червоної Армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.