2. Буковина та Закарпаття в 20-30-х рр.

Війська Румунії наприкінці 1918 р. окупували Північні Буковину і Бессарабію, до складу якої входили етнічні українські землі – Ізмаїльській, Аккерманський, Хотинський повіти. На цій території проживало майже 790 тис. українців.

Закарпаття (під назвою “Підкарпатська Русь”) у 1920 р. було приєднане до Чехословаччини. На території краю проживало понад 725 тис. українців.

Політика Румунії. Румунська влада здійснювала щодо українського населення політику тотальної румунізації. Вдаючись до відкритих насильницьких дій. З 1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. заборонено вживання української мови. Була заборонена українська преса. Здійснювалася румунізація православної церкви.

Політика Чехословаччини. Уряд цієї країни здійснював більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і тут власті намагалися переконати українське населення, що в нього немає батьківщини, що українська мова є для нього “чужою”.

Боячись зростання національної свідомості українців, іноземні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закривали українські школи (в Буковині до 1927р. не залишилося жодної), діяла норма прийому до вузів української молоді (у Львівському університеті вона складала 5%). Освіту мали лише 40% дорослих громадян Закарпаття, 30% – Галичини і Волині, 20% – Буковини.

Соціально-економічне становище. Буковина була відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишалася напівкустарною, найбільш питому вагу в економіці складала харчова промисловість. В Закарпатті у 1926 р. нараховувалося лише 92 підприємства і 6,7 тис. робітників. За двадцять років тут не було збудовано жодного значного підприємства. Малоземелля місцевих селян. панування іноземних колоністів. Тяжким було і соціальне становище населення: низький життєвий рівень, жорстока експлуатація, високий рівень безробіття, захворюваності, смерті.

Політичне життя. Національно-визвольний рух. Українські політичні партії і громадські Буковини об’єднання діяли підпільно і напівпідпільно. Політичне життя в Закарпатті мало свої особливості. Суто українських партій, які б діли самостійно, тут не було. В діяльності українських політичних партій існувало три основні течії:

- москвофільство;

- русинство (вважали жителів краю окремим слов’янським народом);

- українофільство (було найбільш впливовим, оскільки відображало настрої і традиції більшості українців Закарпаття).

У 1938 р. в результаті мюнхенського зговору західних держав з Гітлером до Німеччини відійшла заселена німцями частина Чехословаччини, почалося розчленування держави. В цих умовах чеський уряд 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпато-української автономії. Уряд автономії очолив лідер українофілів А.Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України сформовано Карпатську Січ – військову організацію, що налічувала 5 тис. бійців.

Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація Закарпаття Угорщиною. 15 березня Сейм проголосив незалежність Карпатської України, проте вона опинилася в міжнародній ізоляції. А тому через декілька годин після проголошення незалежності Закарпаття було повністю окуповане угорськими військами, уряд А.Волошина змушений був емігрувати.