2. Колективізація. Голод 1932-1933 рр.

Курс на колективізацію був проголошений ХV з’їздом ВКП(б) у 1927 р., а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здійснення.

Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснювалася в рамках єдиної політики “соціалістичного штурму”.

Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло:

1) завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі;

2) забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;

3) ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.

В Україні колективізазацію планувалося завершити в основному до кінця 1930 р. Це можна було здійснити тільки насильницькими методами.

В Україні проводилася політика “ліквідації куркульства як класу”, у результаті якої було знищено понад 200 тис. селянських господарств (за офіційними даними). Жертвами репресій у результаті розкуркулення стали понад 1 млн. чол., яких виселяли на Північ і Сибір. До розряду куркуля міг бути зарахований кожний, хто не бажав вступати в колгоспи. Таким чином. У ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарств, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.

Дезорганізація аграрного сектора – індивідуальні господарства руйнувалися, а колгоспи технічно і організаційно були ще слабкими. Внаслідок цього зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої с/г продукції.

У 1932 план хлібозаготівлі Україна виконати не змогла, оскільки він був нереальним. З метою забезпечення виконання плану проти колгоспів та індивідуальних селянських господарств почали вживатися крайні заходи: здійснювалася тотальна конфіскація продовольчих засобів; райони, де не виконувався план, переводили на блокадне положення – підвезення будь-яких продуктів харчування до них заборонялося.

Хлібозаготівлею в Україні керувала спеціальна комісія на чолі з В.Молотовим. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”; розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за “пом’якшуючих обставин” – позбавлення на строк не менш ніж 10 років. До кінця 1932 р. (за 5 місяців) було засуджено 55 тис. чол., у тому числі до розстрілу – 2,1 тис. чол.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 р., стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голодомору 1932-1933 рр. Прямі жертви від голоду становили 3,5 – 5 млн. чол.

Наслідки колективізації:

1) сільське господарство стало колгоспним. На кінець 1932 р. в Україні було колективізовано близько 70% селянських господарств. На кінець 1937 р. – 96%;

2) на селі було утворено командну економіку при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі. Суцільна форсована колективізація призвела до тривалої дезорганізації і деградації аграрного сектора;

3) ліквідовано так зване куркульство як клас не тільки економічно, а і фізично;

4) страшним наслідком колективізації став голодомор 1932-1933 рр.;

5) завдяки колективізації було отримано засоби для задоволення потреб індустріалізації, забезпечено індустріальний стрибок.