Питання для самоконтролю:

1. Співвіднесіть терміни, приведені нижче:

1) архантроп а) неандерталець;

2) людина розумна б) ранньопалеолітична людина;

3) палеоантроп в) кроманьйонець;

2. Скласти розповідь на тему: «Життя людини розумної».

3. В чому полягає важливість для історії людства епоха палеоліту?

4. Дати зрівняльну характеристику кіммерійцям, скіфам, сарматам за наступними пунктами: господарство; побут (житло, одяг, їжа); суспільний уклад; вірування.

5. З чим був пов’язан занепад грецьких колоній?

6. Скласти розповідь на тему:»Господарство східних слов’ян.

7. Дайте визначення поняттям: матріархат; магія; тотемізм; фетишизм; неолітична революція; раса; етногенез; асиміляція; кочовництво.

Рекомендована література

1. Агбунов М. В. Путешествие в загадочную Скифию. – М., 1989.

2. Аркас М. Історія України-Русі . – К., 1990. – С. 1–15.

3. Археологія та стародавня історія України. – С. 41–303.

4. Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р. Н. Походження слов’ян. – К., 1991. – С. 5–27, 90–133.

5. Бойко О. Д. Історія України… – С. 9–40.

6. Білецький А. О. Геродот про скіфів і скіфію // Археологія. – 1991. – № 1. – С. 148–151.

7. Бубенок О. Б. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI – начало ХІІІ в.). – К., 1997.

8. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., – С. 9–63.

9. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 1. – С. 21–161, 244–305.

10. Гудзь-Марков А. В. История словян . – М., 1997.

11. Дзир Я. Автопортрет нації. – К., 1997.

12. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.

13. Залізняк Л. Етногенез українців, білорусів та росіян (за даними археології) Пам’ять століть. – 1997. – № 4. – С. 2–13.

14. Залізняк Л. Від склавінів до української нації. – К., 1998.

15. Иванчик А. И. Кимерийцы. Древневосточные цивилизации и степные кочевники в 8-7 веках до н. э. – М., 1996.

16. Мозолевський Б. Скіфський степ . – К., 1983.

17. Онищенко І. Діалектика становлення українського етносу та нації. – К., 1997.

18. Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися українська нація? – К., 1991.

19. Сторінки історії та культури Праукраїни : Кн. 1. (Упоряд. С. М. Вовк. – Чернівці: Прут, 2001. – 288 с.

20. Тереножкин А. И. Кимерийцы. – К., 1976.

21. Чмихов М., Кравченко Н., Черняков І. Археологія та стародавня історія України – К., 1991.

22. Шовкопляс І. Г. Стародавній кам’яний вік на Україні. – К., 1955.

Київська Русь

1. Передумови утворення Київської Русі. Теорії походження держави.

2. Еволюція політичного устрою Київської Русі.

3. Період феодальної роздрібненості.

4. Культура Київської Русі.

1. Передумови утворення Київської Русі. Теорії походження держави. У VI—VII ст. завершився останній період праслов'янської історії, коли відбувся надзвичайно важливий процес заселення півдня східноєвропейського регіону. Розселення слов'ян на широких просторах, їхні активні взаємозв'язки з іноетнічними племенами і народами зумовили культурну диференціацію слов'янського світу. З VII ст. настав новий етап слов'янської історії, коли внаслідок складних міграційних процесів почали формуватися середньовічні ллеменнІ об'єднання, відомі нам з «Повісті временних літ». На території України літопис фіксує факт проживання шести племінних об'єднань: волинян (Західна Волинь), білих хорватів (Буковина і Прикарпаття), древлян (Східна Волинь), полян (Київщина), сіверян (лівобережжя Дніпра) та уличів (нижнє Подніпров'я).

У VIII—IX ст. ці племінні союзи трансформувалися у племінні княжіння. Сучасні дослідження дають змогу співвіднести Їх з певним історичним етапом — військової демократії — проміжним періодом від первіснообщинного суспільства до класового. Тоді вже була соціальна і майнова нерівність, але без легалізованого апарату примусу. Поступово занепадає роль віча, на якому раніше вирішували найголовніші справи: тепер його скликають тоді, коли потрібно князеві. Втрачається значення збройного ополчення, оскільки навколо князів формувалася дружина — об'єднання постійних бойових соратників, друзів князя і професійних воїнів.

У східних слов”ян родова община переросла в територіальну, хоча її рештки у вигляді великих патріархальних сімей ще довго зберігалися. Утвердилася приватна власність індивідуальних сімей на засоби виробництва і продукцію. В общинному користуванні залишалося головне багатство землеробського суспільства – земля. Поряд зі землеробами-общинниками існували соціальні групи ремісників і купців. Родоплемінна верхівка з появою власності швидко збагачувалася, що дало їй змогу тримати загони професійних воїнів – дружинників.

Виділення дружини — важливий етап у створенні класового суспільства і перетворенні влади князя з родоплемінної в державну. За допомогою дружини князь завойовує нові землі, збирає данину. Голоси дружинників можуть бути вирішальними у питаннях війни чи миру та в розв'язанні інших важливих проблем. Найбільш знатні дружинники разом із придворною ари-стократією становили боярську раду, що була постійним дорадчим органом при князеві. Поступово формувався клас великих землевласників — бояр, які отримували від князя за службу вотчини (великі земельні володіння, котрі бояри мали право передавати у спадщину). Більша частина селянства — смерди— була залежною тільки від князівської влади. Смерди сплачували князеві данину і виконували різні повинності.

Зміни у сфері суспільно-політичного розвитку східних слов'ян VIII—IX ст. зумовлювали подальший прогрес у галузі економіки, збільшення обсягів додаткового продукту. Особливо зростала продуктивність сільського господарства. У цей період Збільшуються розміри землеробських поселень, отже, й орних земель. Утвердилася двопільна система, значно поліпшилося технічне забезпечення землеробства. Широкого поширення набули важке рало чи плуг. Важливі зрушення відбулися й у ремеслі. Не тільки зріс його технічний рівень, а й визначилася його концепція на окремих поселеннях. Збільшення потенціалу ремесла створювало сприятливі передумови для виходу частини його продукції на широкий ринок.

Аналіз писемних і археологічних джерел дає змогу зробити висновок, що у VII—IX ст. значно зросли масштаби міжнародних контактів Русі. Неоднозначне формувалися відносини з Хозарією, якій вдалося у цей час поширити свій вплив на частину східних слов'ян і обкласти їх даниною. Є свідчення про походи руських дружин на землі Візантії.

Відомо, що з середини VIII ст. на Русі з'являються варяги. Так називали народи Скандінавії, яких нестача придатної для обробітку землі штовхала до участі у далеких мандрівках, по¬в'язаних з торгівлею, грабіжницькими нападами, піратством. У самій Скандінавії учасників завойовницьких морських походів того часу називали вікінгами, у Західній Європі — норманами (північними людьми). Саме вони проклали шлях через землі східних слов'ян до Візантії. Це був відомий шлях «з варяг у греки», який проходив через Фінську затоку, далі Невою і Ладозьким озером, а потім річкою Волхов через Ільменське озеро, річкою Ловать до верхів'я Дніпра І до Чорного моря. Варяги, прямуючи до ВізантІЇ, встановлювали контакти із слов'янами, вели з ними торгівлю, а часто й осідали на їх землях.

Таким чином, у VIII—IX ст. у слов'янскому середовищі набирали сили процеси соціальне -економічного, політичного і культурного життя, складалися передумови для формування державності на Русі. Назва «Русь» стосується землі полян та їх стародавнього центру — Києва. Саме тут більше, ніж деінде, на Східно-Європейській рівнині взагалі і на землях сучасної України зокрема, відчутною була потреба в утворенні постійних військових сил, міцної державної організації.

Київ з самого початку був значним торговим, культурним, військовим центром, у якому зосереджувалися матеріальні і культурні цінності різних племен і народів. Водночас, розташо-ваний на кордоні полянської землі, на вузькому клину між землями сіверян і древлян, він потребував постійного захисту, міцної оборони. На цьому зосереджували свою увагу київські князі Асколвд і Дір, про яких сповіщає літописець Нестор.

Сучасні історики вважають, що в часи Аскольда І Діра в Східній Європі виникла перша слов'янська держава, яку можна називати Київським князівством. Сталося це приблизно в 40— 50-х роках IX ст. Вона була невеликою і охоплювала переважно Середнє Подніпров'я. Але її державний, економічний і воєнний потенціал був значний. Це доводить зовнішня політика, яку проводив Аскольд. Він започаткував збирання земель навколо Києва, що спричинило згуртування цих об'єднань у Давньоруській державі в наступному столітті. За врядування Аскольда були здійснені відомі походи проти Візантії. Є також свідчення про прийняття Аскольдом та його оточенням християнства.

Сучасні дослідники схиляються до висновку, що Аскольд став жертвою не стільки Олега та його воїнів, скільки власних бояр, яких не влаштовувала його політика. Тому можна вважати, що відбувся, по суті, політичний переворот, внаслідок якого на київський престол сіла нова людина.

Олег і його оточення фактично перейшли на службу ранньофеодальнІй державі. Народний переказ про взяття Києва Олегом, насичений легендарними подробицями, висвітлює суть справи. Вперше в історії Південну Русь об'єднано з Північною, що було найважливішим етапом на шляху створення Давньоруської держави.

Давньоруська державність формувалася в суспільстві, яке ще не було класовим, але в якому вже з'явилися перші паростки феодалізму. Для тієї перехідної стадії характерне «окняжнення» тих чи інших земель, тобто поширення на них влади князя. Час князювання Олега в Києві (882—912 рр.) характеризувався активізацією саме таких консолідаційних процесів. Саме тоді Київська Русь перетворилася на велику державу, яка об'єднувала більшу частину східнослов'янських племен — ільменських слов'ян, кривичів, полян, древлян, а також сіверян, радимичів, визволених з-під влади хозар. Усі племена сплачували князю данину і надавали йому військову допомогу. Його влада поширювалась на Київ, Новгород, Чернігів, Переяслав, Смоленськ, Полоцьк та інші міста. З того часу Київ став столицею східнослов'янського об'єднання — «матір'ю городам руським», а київський князь — «великим князем руським», «під рукою» якого були інші князі.