7.Політичне становище правобережних земель. Особливості розвитку Правобережжя.

У той час, як на Лівобережжі після Руїни і Полтавської катастрофи українське населення жило в умовах Гетьманщини, Правобережна Україна залишалася під владою Речі Посполитої.

Польща відновлювала на Правобережжі порядки, які існували до повстання Б.Хмельницького. Зростали земельні володіння польських магнатів (40 магнатських родин володіли 80% території Правобережжя), посилювалося соціальне гноблення українського селянства (в деяких маєтках панщина становила 5-6 днів). Відновлювалося переслідування православ’я.

У 1699 р. польський сейм скасував на Правобережжі козацький устрій. Козаки були оголошені поза законом, за винятком невеликої кількості козаків, що наймалися на службу до польських магнатів (надвірні козаки).

Особливістю розвитку Правобережжя було те, що носієм української тут залишався селянин, часто неосвічений, позбавлений своїх політичних інститутів, безпорадний перед жорстоким національним, соціально-економічним і релігійним гнітом.

Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. Точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російським зусиллями.

Петро І пожертвував інтересам населення Правобережжя, щоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участь у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І.Мазепи.

8. Народні рухи в Україні. Гайдамацький рух і Коліївщина. Опришківський рух.

У наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського “гайде” – гнати, чинити свавілля). Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У 1734 р. цей рух проти польської шляхти очолив Верлан.

А у другій пол. ХVІІІ ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р. його очолив Максим Залізняк – запорізький козак, син селянина-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Повстанці захопили міста Фастів, Черкаси, Умань, Корсунь, Богуслав, Лисянку. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням. Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності.

Парадокс цього антипольського виступу полягає в тому, що повстанці надіялися на підтримку російських військ, що стояли на Лівобережжі. Однак, російський генерал Кречетников надав допомогу не повстанцям, а польським панам. У липні 1768 р. він запросив І.Залізняка та І.Гонту на Лівобережжя і там їх заарештував. І.Гонту віддав полякам, які його стратили (разом з ним полякам повернуто 800 повстанців). І.Залізняка і решту повстанців заслано в Сибір.

Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам’яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу.

У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальний протест проявився в русі опришків. Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш – з 1738 по 1745 роки. Його порівнюють з Робін Гудом, бо грабуючи багатих. Все награбоване добро роздавав бідним.

Після смерті О.Довбуша загони опришків очолювали Василь Баюрак, Іван Бойчук, Мирон Штола. Рух опришків був придушений австрійським урядом лише у першій пол. ХІХ ст.