4. Українсько-російський договір 1654 р. Та його оцінка в історіографії.

Обставини змусили гетьмана України шукати союзника на півночі. 1653 р. відбувся остаточний розрив з Польщею і, отже, Б.Хмельницький відійшов від свої політики автономізму. Орієнтація на Туреччину і Крим у кінцевому підсумку також не виправдала себе, татари у найвідповідальніший момент зрадували гетьману.

Під кінець 1653 р. в Україну вирушило московське посольство Бутурліна й у січні 1654 р. в Переяславі відбулася рада гетьмана зі старшиною й полковниками, а потім з народом, яка вирішила передати Україну під царську протекцію. Щоправда, вже 18 січня виникли перші ускладнення – Бутурлін відмовився присягати від імені царя в тому, що Москва не порушуватиме вольностей станів і боронитиме Україну від поляків. Опозиція виявилися серед міщан Переяслава, відмовився присягати цареві київський митрополит з духовенством, місто Чорнобиль, Кропивнянський, Уманський і Брацлавський полки, Іван Богун та Іван Сірко.

Сам договір було укладено в Москві у березні 1654 р. – т.зв. Березневі статті:

1) Україна зберігала широку автономію в галузі адміністрації, судівництва, збору податків, мала велику армію (60 тис.), затверджувалися давні привілеї всіх станів;

2) московський цар отримав право тримати в Києві військову залогу з воєводою, гетьман мав сповіщати царя про свої зносини з іншими країнами та про вибори нового гетьмана.

5. Розвиток подій в Україні у 1654-1657 рр. Політичні та соціально-економічні наслідки Визвольної війни.

Тим часом Москва розпочала війну і навесні 1654 р. вела військові дії проти Польщі в Білорусі. Їй допомагав 20-тис. корпус І.Золотаренка. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно. Золотаренко захопив південну Білорусь. Але заходи щодо запровадження в білорусі козацького ладу викликали перший дипломатичний конфлікт з Москвою, яка всі здобуті козаками землі вважала “царським”. У той же час польські війська, які заручились підтримкою татар, навесні 1654 р. сплюндрували Брацлавщину.

У січні 1655 р. проти поляків виступив Б.Хмельницький з козацьким і московським військом. Вирішальна битва, що відбулася під Охматовом на Київщині в останні дні січня, коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це значно послабило надії українців на допомогу царя, який, до того ж, усіляко намагався підкорити Україну своїй волі, а козацьке військо використати для завоювання Литви й Білорусі.

Тому Б.Хмельницький, в обхід Москви, заручається підтримкою інших держав. Зокрема. Новий шведський король Карл-Густав Х у порозумінні з українським гетьманом навесні 1655 р. почав війну проти Польщі.

Тим часом Москва, яку надзвичайно тривожили успіхи шведів, поквапилися рятувати “свою Польщу”. На переговори з Польщею у Вільні 1656 р. Москва не допустила українську делегацію, хоч центральним питанням була саме доля України. В Україні це сприйняли як пряму зраду.

Почувши це, Б.Хмельницький створює коаліцію в обхід Москви проти Польщі. Коаліція з Швецією, Семигороддям, Бранденбургом, Молдавією ,Волощиною і Литвою. Але не судилося втілити ці плани у життя через передчасну смерть Б.Хмельницького у липні 1657 р.

Внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі.

Після смерті Б.Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського, він був найближчим соратником Б.Хмельницького. Намагаючись протистояти впливу Москви, Виговський уклав союз із Швецію та Кримом, розпочав переговори з Польщею, що викликало невдоволення старшини. Він розірвав союз з Москвою і сповістив про це європейські країни. Під Гадячем у вересні 1658 р. він уклав договір із Польщею, за яким Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої як окрема держава під назвою Велике князівство Руське зі своїм гетьманом.