- •1.1. Актуальність дисципліни
- •1.2. Загальні основи безпеки життєдіяльності
- •1.3. Характеристика небезпечних та шкідливих
- •2.1. Людина як біологічний та соціальний суб’єкт
- •2.2. Фізіологічні особливості організму людини
- •2.3. Психологічні особливості організму людини
- •2.4. Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я
- •2.5. Середовище життєдіяльності людини
- •3.1. Природні небезпеки
- •3.2. Біотичні небезпеки
- •3.3. Небезпеки техногенного характеру
- •3.4. Хімічні та бактеріологічні фактори небезпеки.
- •3.5. Політичні, соціальні, природно-соціальні,
- •3.6. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі
- •3.7. Людина в умовах автономного існування
- •IV. Безпека життєдіяльності в умовах
- •4.1. Захист населення в умовах надзвичайних ситуацій
- •4.2. Надання першої долікарської допомоги потерпілому
- •V. Організація та управління
- •5.1. Правові, нормативні та організаційні основи безпеки життєдіяльності
- •5.2. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності
- •Значення макроелементів для організму людини
- •Значення мікроелементів для організму людини
- •Умови індивідуального раціону харчування
- •Чинники здоров’я
- •Ознаки та правила надання першої домедичної допомоги.
5.2. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності
Реалізацію державної політики в галузі охорони праці; затвердження національних програм щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; визначення функцій міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці; визначення порядку створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці здійснює Кабінет Міністрів України.
Метою безпеки життєдіяльності та цивільного захисту є:
реалізація державної політики у сфері ЦЗ та НС;
проведення заходів безпеки та захисту населення і територій, об’єктів національної економіки і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків НС у мирний час та в особливий період;
участь у подоланні наслідків глобальних техногенних, геофізичних та економічних катастроф на території України та сусідніх держав;
Безпека життєдіяльності та цивільний захист базується на принципах:
комплексного підходу до розв’язання завдань ЦЗ та БЖ, що визначається необхідністю проведення єдиних заходів від впливів фізичного, хімічного, біологічного, морально-психологічного та засобів масового ураження;
територіальністю та функціональністю єдиної системи захисту;
добровільністю у проведенні захисту щодо НС;
свободою інформації у сфері ЦЗ та НС;
раціональною безпекою з економічно найменшою імовірністю виникнення НС і зменшення їх наслідків.
Систему безпеки життєдіяльності та цивільної оборони складають:
органи державної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких відносять функції , пов’язані з безпекою та захистом населення;
органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі органів влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності;
сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;
фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачених на випадок НС;
системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.
Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом та відповідальністю їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.
Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.
Кабінет Міністрів України організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм з безпечної життєдіяльності, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров’я.
З метою вдосконалення діяльності щодо захисту населення від НС створено Міністерство України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України).
Основними завданнями МНС України є:
розробка та реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків НС;
керівництво діяльністю органів управління, штабів НС;
координація діяльності всіх органів влади при виникненні НС та ліквідації їх наслідків;
визначення основних напрямків роботи у сфері захисту населення і територій від НС;
державний контроль та нагляд за станом ЦО і техногенної безпеки, проведення заходів по запобіганню їм;
організація розроблення і здійснення заходів ЦО щодо запобігання і реагування на НС;
керування роботами, пов’язаними із ліквідацією наслідків великих аварій та катастроф, інших НС;
оповіщення населення про загрозу і виникнення НС, забезпечення належного функціонування територіальних та локальних систем оповіщення;
організація в установленому порядку надання допомоги населенню України;
визначення місця для розміщення та оснащення сил і засобів, призначених для ліквідації НС;
забезпечення безпеки осіб, які залучаються до роботи у районах НС;
організація виконання актів законодавства, здійснення систематичного контролю за їх реалізацією в межах і порядку, установлених законодавством.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади відповідного профілю Міністерства охорони здоров’я України.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснює Міністерство екології та природних ресурсів, яке координує всі природоохоронні роботи в державі, вносить пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів.
Питання для самоконтролю:
Сформулюйте мету безпеки життєдіяльності та цивільного захисту.
Визначте принципи безпеки життєдіяльності та соціального захисту.
Назвіть основні завдання МНС України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ_________
Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе. – М.: Просвещение, 1988.
Алексеенко И.Р., Кейсевич Л.В. Последняя цивилизация? Человек. Общество. Природа. – К.: Наукова думка, 1997. – 412 с.
Антонов В.П. Уроки Чернобыля: радиация, жизнь, здоровье. – К.: Знание, 1989.
Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165 с.
Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред. С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999. – 448 с.
Безпека життєдіяльності / Під ред. Я. І. Бедрія – Львів: Видавнича фірма “Афіша”, 1998.
Безпека життєдіяльності/ за ред. В.Г.Цапка. вид.2-ге, перероб і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – 397 с.
Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304 с.
Вредные химические вещества. Радиоактивные вещества / Под ред. Л.А. Ильина, В.А. Филова. – М.: Химия, 1990. – 463 с.
В.А. Гайченко, Г.М. Коваль, Основи безпеки життєдіяльності людини: Навч. посібник. – К., МАУП, 2004.
Гейл Р., Гаузер Г. Останнє попередження. – К.: Молодь, 1989.
Гражданская оборона / Под ред. Е.П. Шубина – М.: Просвещение, 1991.
Григорьев Ю.Г. Памятка населению по радиационной безопасности. – М.: Энергоатомиздат, 1990.
Джигерей В.С., Жидецький В. Ц.Безпека життєдіяльності. Львів: Афіша, 1999. 3.
Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Мельніков О.В. Основи охорони праці. – Вид. 2-е, стереотипне. – Львів: Афіша, 2000. – 347 с.
Завіруха Н.М. Безпека життєдіяльності. – К.: Либідь, 1999.
Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях: Навч. посібник. – К.: ІЗМИ, 1996. – 196 с.
Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Видавництво “Лібра”, ТОВ, 1998.
Конституція України. – Київ.: Юрінком, 1996.
Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб. – 2-ге видання – Л.: Банк. Коледж; К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 186 с.
Максименко С.Д. Особистість людини і регулятори її життєдіяльності.// Безпека життєдіяльності. – 2003. –№3. – с.22-25
Нікулін Г.С. Вивчення явища тероризму в курсі БЖД. // Рідна школа.– 2003. - №3.– с.34-35
Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посібник / За ред. В.С. Джигирея. – Львів, 1999. – 238 с.
Пироженко Т. Школа поведінки в надзвичайних ситуаціях (Безпека життєдіяльності)// Палітра педагога. – 2002. - №4. – с.3-8
Пістун І.П. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник – Суми.
Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995. – 232 с.
Терещенко О.М. Організація захисту населення від уражаючих чинників надзвичайних ситуацій. // Безпека життєдіяльності. – 2004. -№7. – с.36-38
Ткачук С.П. Шляхи удосконалення державної політики у сфері безпеки життєдіяльності населення // Безпека життєдіяльності. – 2003. - №1. – с.4-6
Чирва Ю.О., Бабяк О.С. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001.
Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. – Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005. – 304 с.
Додаток 1
