6.2. Види видатків на здійснення повноважень.

Функціонування та розвиток будь-якої економічної чи соціальної сфери країни або територіально-адміністративної одиниці залежить від бюджетних видатків, які є основним джерелом реалізації повноважень, що виконуються органами державної та місцевої влади. Якщо доходи держави та органів місцевого самоврядування відображають масштаби їх економічної діяльності та обсяги перерозподілу новоствореного продукту між різними рівнями місцевих бюджетів, то бюджетні видатки є джерелом одержання суспільних благ населенням та суб’єктів господарювання, а рівень одержаних благ залежить від рівня їх фінансування та повноважень органів місцевого самоврядування щодо виконання ними власних та делегованих повноважень.

Виходячи з цього, видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на [3]:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України [3].

Держава сьогодні застосовує практику делегування вагомої частини повноважень органам місцевого самоврядування. Проте, наразі часто складається ситуація, коли органи місцевого самоврядування недоотримують необхідного обсягу фінансових ресурсів із Державного бюджету на виконання делегованих повноважень і мають стан значного недофінансування чи взагалі нефінансування частини делегованих повноважень. В останні роки, за умови постійних політичних «перегонів», центральні органи влади, декларуючи певні обіцянки не проводять дійсних фінансових розрахунків можливості практичного запровадження тієї чи іншої соціальної програми, а в результаті деякі з них так і залишаються на папері. Тому проблема фінансування в повному обсязі делегованих повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування і досі потребує практичного розв'язання.

Делеговані повноваження, якими передбачаються безпосередні фінансові витрати місцевої влади, це:

- забезпечення надання державних субсидій сім'ям, які мають дітей,

- ведення державного земельного кадастру,

- проведення експертизи новозбудованих об'єктів,

- організація охорони, реставрації і використання пам'ятників архітектури й містобудування, природних ландшафтів,

- організація прикордонної (прибережної) торгівлі,

- вирішення у встановленому порядку питань соціального захисту населення, охорони й опіки,

- організація територіального планування,

- проведення оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітних,

- вирішення питань створення особовому складові Міністерства внутрішніх справ України належних умов для служби та відпочинку,

- створення на власній матеріально-технічній і фінансовій базі місцевих дружин охорони громадського порядку та ін. [43].

Впродовж останніх років (2006-2012 рр.) обсяг фінансових витрат органів місцевого самоврядування на здійснення делегованих повноважень різко зріс. Разом з тим, у багатьох випадках бюджетним законодавством чітко не визначено за рахунок яких фінансових джерел має здійснюватися фінансування делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень.

Саме тому, видатки, які визначені пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 Бюджетного Кодексу, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів [3], у тому числі трансфертів з Державного бюджету України мають проблему недофінансування внаслідок двох причин: недовиконання планових показників за власними доходами і недонадходження коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів для реалізації бюджетних програм.

В Україні забезпечують здійснення видатків відповідні органи державної влади: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови. Представники цих органів можуть призначатися на посади вищими органами влади, або є обраними громадськістю. Тому, в умовах чергових політичних змін партій та обрання голів міських, селищних рад, депутатів органів державної та місцевої влади, їх поведінка у реалізації наділеними бюджетними повноваженнями залежить від багатьох факторів: бажання бути переобраним на наступних виборах, лобіювання з питань фінансування бюджетних програм за мажоритарним округом, інтересів приватного бізнесу, перемоги у тендерних конкурсах та ін.

Держава передає Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов'язані забезпечити здійснення видатків, які найближче розташовані до споживачів та на виконання власних повноважень.

Забороняється планувати та здійснювати видатки, які не віднесені до місцевих бюджетів, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату.

Товари (роботи, послуги), придбані головним розпорядником коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) за рахунок видатків на централізовані заходи відповідно до програмних документів економічного та соціального розвитку, державних цільових програм, можуть бути передані бюджетним установам, які утримуються з інших місцевих бюджетів.

Зазначені централізовані заходи здійснюються з дотриманням таких вимог:

• встановлення головним розпорядником коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) критеріїв визначення обґрунтування потреби у відповідних товарах (роботах, послугах);

• визначення бюджетними установами потреби у товарах (роботах, послугах) відповідно до встановлених критеріїв;

• відображення в обліку та звітності бюджетних установ операцій щодо придбання та передачі таких товарів (робіт, послуг).

Розмежування видів видатків на реалізацію делегованих та власних повноважень здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних гарантованих послуг для всіх громадян України;

3) третя група - видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України [3].

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст. Саме ця група видатків має найбільші обсяги недофінансування. Основною причиною є те, що при розрахунках доведених Мінфіном обсягів контрольних показників фінансування беруть нормативні показники видатків на одного учня в школі, на одну дитину в дошкільному закладі та ін., при цьому практично не враховують умови матеріально-технічного забезпечення установи, термін експлуатації та ін. Тому, говорити про те, що в Україні виконується принцип субсидіарності практично не можливо, лише в частині, що базові блага найближче розташовані біля споживача, проте якої вони якості.

Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів. В цій групі, у процесі реалізації Бюджетної реформи найбільшої проблеми зазнала сфера охорони здоров’я з передачею рівня її фінансування з сілких бюджетів до районного.

Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.