3.1.Лікування

Єдино радикальним способом лікування декомпресійої хвороби є лікувальна рекомпресія. Всі інші лікувальні заходи, такі, як застосування різних грілок, компрсів,розтирань іт.п є допоміжними і можуть застосовуватись лише в процесі провдння лікувальної рекомпрсії.

Сутність лікувальної компресії полягає втому,що при підвищенні навколишнього тиску газові бульбашки в стільки разів зменшуються в своєму обсязі,у скільки разів збільшився навколишній тиск. При тисках 5-10 атм. зменшні в обсязі газові бульбашки чрез певний час повністю розчиняються в тканинах організму, в зв’язку з цим зникають і ознаки декомпресійного захворювання.Режим лікувальної декомпресії ділиться на три етапи: підвищення тиску, пербування під надійним тиском і зниження тиску. Кожен з цих тапів має важливе значння для кінцевого фкту лікування. Порушення правил лікувальної компресії хоча б одному з цих етапів мож привсти в ході лікування до повторної появи симптомів декомпресійної хвороби (рецидив).

На пршому тапі рекомпрсії основна увага приділяється швидкості підвищення тиску і величині найбільшого тиску , на другому тапі- часу витримки під найбільшит тиском і на третьому – ржиму зниження тиску.

Лікувальна рекомпресія при захворюванні на ДХ проводиться в суворій відповідності з таблицею режимів лікувальної компресії при декомпресійній (кесонній) хворобі і баротравмі легень (кессоноподібної хвороби).

При виборі потрійного ржиму рекомпрсії слід враховувати :

• характер симптомів і інтенсивність їх розвитку;

• глибину занурення під воду (тиск у камрі ), передувала захворювання.

Режим І застосовується при лікуванні ДХ у легкій формі (шкірний свербіж, висипання , легка м’язова біль). Режим застосовується тільки в тому випадку, якщо зазначні симптоми повністю зникли в пріод підвищення тиску в камрі до 3 ат..

Режим ІІ застосовується також при легкій формі ДХ (сильний свербіж, висипання на шкірі, мязові болі легкі розлади серцево-судинної та дихальної систем у вигляді почастішання пульсу та дихання ) , якщо симптоми захворювання повністю зникли в пріод підвищення тиску до 5ат.

Режим ІІІ застосовується при лікуванні ДХ середньої форми ( кістково-суглобові та мязові болі без виражного порушення рухової функції кінцівок, різке почастішання пульсу та дихання і т.д.).

Режим ІV застосовується при лікуванні важких форм ДХ (паралічі кінцівок, різкі кістково-суглобові і мязові болі з порушенням функції кінцівок, вадкий розлад кровообігу й дихання, частий пульс слабкого наповнення, синюшність,задишка, затмнння свідомості і т.д.).

Режим V застосовується для лікування ДХв особливо важкій формі (мінровський синдром, різко виражні порушення центральної нервової системи, а також різкий розлад функції срцво - судинної і дихальної систем), що виникає при грубому порушнні ржиму декомпрсїї і при викиданні водолаза з глибини. При цьому в організмі утворюються газові емболи, що прдставляють велику небезпеку для здоров’я і життя постраждалого.

При лікуванні рекомпресії під час підвищення тиску в камері болі у хворого можуть різко підсилитися. Однак, не зважаючи на це , підвищення тиску в камері зупинити не можна. Посилення болю зявляється в результаті відновлення втраченої в ході захворювання чутливості, що свідчить про позитивний лікувальний ефект провідної рекомпрсії. Як правило, при правильно вибраному лікувальному режимі і своєчасному проведнні лікувальної рекомпресії у хворого зазвичай ніяких залишкових явищ не буває.

При пізно розпочатій лікувальній рекомпрсії в ряді випадків після її закінчення можуть зявитися невеликі залишкові явища у вигляді нерізко виражених болів у суглобах і м’язах відчуття незручності при русі рукою або ногою та ін..

У таких випадках корисно робити розтирання (масаж) уражних ділянок і зігрівання за допомогою гумової грілки, наповненою гарячою водою. Приймати гарячий ду після цього зазвичай знову починається дкомпрсійне захворювання. Митися в душі можна не раніше ніж чрез 2-3 годин після закінчення лікувальної ркомпрсії, і тільки тплою водою. Після закінчення лікувальної рекомпрсії спостржння за станом потерпілого триває.

На додаток до лікувальної ркомпрсії проводиться медикаментозна та трансмісійна терапія. Ефективним є проведення гіпербаричної оксигенації. Після декомпресії до 3 атм і менш використовують періодичне (по 15-20 хв з 5-10 – хвилинними інтервалами) дихання киснем. У легких і середнього ступня важкості випадках призначається аспірин (0,25 3 рази в день протягом 3-5 днів). У важких випадках показано введння гепарину(10-12 тис.ОД через 6-8:00 під контролм згортання крові). Для зняття больового синдрому місцеві теплові процедури. При середньому ступені тяжкості і важкому перебігу показані антигестамінні препарати і кортикостероїди в звичайних дозах. Проводиться симптоматична терапія.

Прогноз при розвитку декомпресійної залежить від виду і тяжкості порушень, а в основному від своєчасності і правильності лікування. Швидке проведення лікувальної рекомпресії і гіпербаричної оксигенації гарантує повне одужання  у більшості випадків ДБ. Прогноз при розвитку декомпресійної залежить від виду і тяжкості порушень, Прогноз при розвитку декомпресійної залежить від виду і тяжкості порушень, а в основному від своєчасності і правильності лікування. Швидке проведення лікувальної рекомпресії і гіпербаричної оксигенації гарантує повне одужання  у більшості випадків ДБ.

Профілактика декомпресійної хвороби. Основу профілактики складають наступні заходи: 1) відбір для роботи в умовах стисненого повітря виключно а в основному від своєчасності і правильності лікування. Швидке проведення лікувальної рекомпресії і гіпербаричної оксигенації гарантує повне одужання  у більшості випадків ДБ.

Профілактика декомпресійної хвороби. Основу профілактики складають наступні заходи: 1) відбір для роботи в умовах стисненого повітря виключно

Профілактика декомпресійної хвороби. Основу профілактики складають наступні заходи: 1) відбір для роботи в умовах стисненого повітря виключно здо

рових осіб; 2) періодичні лікарські огляди, 3) упорядкований спосіб життя, утримання від надмірностей (алкоголь, куріння та ін), 4) знання техніки і фізіологічних основ водолазної справи особами, що виконують роботи під підвищеним тиском.

Протипоказання до перебування в стислому повітрі осіб, які перенесли кесонну хворобу:

- наявність множинних, навіть незначних, залишкових дефектів;

- повне, але повільне клінічне лікування важко протікав захворювання;

- повторні випадки кесонної хвороби з неврологічними розладами навіть у легкій формі;

- наявність симптомів ураження нервової системи, що виявляються при контрольних лікарських оглядах у осіб, які раніше не страждали кесонної хворобою або перенесли її без неврологічних порушень.

 

 

 

Залежно від стану хворого призначають симптоматичну терапію. При вираженому больовому синдромі застосовують 50 % розчин анальгіну по 1 мл дом’язево, седалгін та інші ненаркотичні анальгетики. При середніх і важких формах показано застосування гепарину. Стимулятори серцево-судинної і дихальної системи застосовуються за показами. Проводяться  заходи, направлені на профілактику або ліквідацію набряку легень. Ефективним методом лікування є гіпербарична оксигенація  Барока́мера — ємність (камера) або приміщення, зроблене зазвичай з металу. Має можливість герметизації та створення всередині камери тиску більшого (гіпербарична барокамера) або меншого (гіпобарична барокамера), ніж атмосферний.

Часто терміни декомпресійна камера, рекомпресійна камера, барокамера використовуються одночасно. У назвах відображаються різніЕкспертиза працездатності. При вирішенні питань експертизи працездатності, необхідно враховувати характер змін і конкретні особливості праці. Перенесені легкі форми декомпресійної хвороби, що не привели до стійких змін здоров’я, не є протипоказом для продовження роботи по спеціальності. Виражені і стійкі зміни приводять до втрати професійної працездатності   водолазів.

     Декомпресійна хвороба може приводити до стійких порушень центральної нервової системи, захворювань типу синдрому Міньєра, хронічних захворюванням кістково-суглубової системи, а також серця і судин, що супроводжуються значним зниженням і навіть втратою працездатності. В таких випадках хворих направляють на медико-соціальну експертну комісію для визначення ступеню втрати працездатності і розробки  заходів реалібітаційного характеру

сфери застосування, а не принципові технічні відмінності.

Профілактика. Правильна експлуатація кесонів і дотримування правил техніки безпеки, що нормують тривалість роботи при певному тиску, швидкість компресії і декомпресії. Обмежується дозволений тиск в кесоні, який не повинен перевищувати 4 атмосфери, що відповідає глибині води 40 м.

Працюючі в кесонах і водолази проходять попередні та періодичні медичні огляди, а також щотижневі огляди терапевта і отоларинголога. Протипокази для прийому на роботу, зв’язану з підвищеним атмосферним тиском наступні: виражені вади опорно-рухового апарату і наслідки травм, хронічний отит, євстахіїт, кохлеарний неврит, хронічні  захворювання бронхолегеневого апарату, порушення функції вестибулярного апарату, захворювання очей, що ведуть до стійкого зниження зору, наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, шизофренія, психози, захворювання серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту,

гепатобіліарної та сечовивідної систем з порушенням функції, хронічні захворювання кісток, суглобів, м’язів, порушення жирового обміну.

Періодичні медичні огляди проводяться 1 раз на рік.

 Баротра́вма (грец. βαρος — вага і τραυμα — рана) — ушкодження організмів, що зумовлюється різкими змінами атмосферного тиску.

Баротравма настає при раптовому підвищенні цього тиску (при вибухах, кесонних роботах або зниженні (порушення герметичності кабіни висотноголітака), а також в результаті частих невеликих його коливань (найчастіше на літаку). Найбільш ушкоджуються при баротравмі барабанна порожнина івнутрішнє вухо, легені, придаткові порожнини носа, іноді мозок. Сильна баротравма може спричинитися до крововиливів і навіть смерті.

Відбувається пошкодження порожнин, які містять повітря , включаючи легені,вуха,придаткові пазухи,кишково-шлунковий тракт, повітряні порожнини в зубах і простір під маскою пірнальника.

Симптоми можуть бути біль у вухах, запаморочення,втрата слуху,біль у придаткових пазухах, носова кровотеча і біль у животі. Порушення дихання і втрата свідомості можуть розвивитися через розрив альвеол і пневмоторакс. Діагноз встановлюється клінічно, але іноді потребує візуалізуючих методів дослідження. Лікування баротравми у більшості випадків підтримуюче,але може включати і проти набрякові засоби та анальгетики при баротравмі вух і синусів, або інгаляції О і дренірування плевральної порожнини при пневмотораксі. Якщо після баротравми легені розвивається альтернативна газова емболія, показана рекомпресійна терапія (в барокамері).

Дотримання правил безпеки при підводному плаванні і профілактичне застосування проти набрякових препаратів можеть зменшити випадковість баротравми.

Найвижчий ризик баротравми починається на глибині 30 футів. Ризик збільшується при любому стані , яке може запобігати вирівнюванню тиску ( наприклад синусит, блок слухової труби, вроджені аномалії, інфекційний процес) у порожнинах тіла які містять повітря.

Вушна баротравма складає біля 1/3 всіх пошкоджень у водолазів. Якщо водолаз зробить навіть єдиний вдох повітря або іншого газу на глибині і не дасть йому вільно вийти при вспливанні, розширяючийся газ може пере роздути плегені.