3. Інтерпретація як взаємодія: спілкування пов’язане з обміном між діями людини, з організацією їх спільної діяльності.

Розрізняють два типи взаємодії:

* кооперативну – спрямовану на посилення контактів між людьми;

* конкурентну - зменшення контактів і привабливості у стосунках

Взаємодія як організація спільної діяльності (за Л.Уманським, 1980) може виступати у трьох формах:

- спільно-індивідуальна діяльність, де кожен учасник виконує свою частину роботи незалежно від інших;

- спільно-послідовна діяльність, коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником;

- спільно-взаємодіюча – одночасне виконання завдання усіма учасниками.

4. Перцепція як сприймання і розуміння людьми один одного. Механізми встановлення взаєморозуміння у процесі спілкування:

* рефлексія – міркування про думки інших, прогнозування людиною того, як її сприймають інші;

* ідентифікація – уподібнення себе іншому в думках, позиція, діях, почуттях;

* емпатія – співчуття, співпереживання, тобто емоційний відгук на переживання інших.

Ефективність перцепції визначається наявністю:

* ефекту первинності (характеристика нової людини, наприклад);

* ефект новизни (нова інформація про знайому людину);

* ефект стереотипів (усталенні погляди, недостатньо інформації тощо).

5. Види спілкування.

* Залежно від контингенту учасників спілкування може бути міжіндивідним, індивідуально-груповим, міжгруповим.

* За мірою опосередкованості відрізняють безпосереднє і опосередковане спілкування.

* За тривалістю – закінчене та незакінчене.

* Специфічним є особистісне спілкування – це спілкування, в процесі в людини, яка виступає в контакт, проявляється доброта як якість її особистості (М.І.Бобнєва).

6. Прийоми формування атракції.

Атракція – соціально-психічне явище сприйняття однієї людини іншою як привабливого; виникнення симпатії, позитивної установки на іншу людину. Для формування атракції використовують спеціальні психологічні прийоми:

* прийом „ім’я власне” (проголошення вголос імені-по батькові людини, яз якою розмовляєте);

* прийом „дзеркало відносин” – вираження на обличчі свого відношення;

* прийом „золоті слова” – це компліменти – слова, що містять невелике перебільшення позитивних якостей людини;

* прийом „терплячий слухач” (уважність до того, хто говорить);

* прийом „особисте життя” (позаслужбові захоплення людини – інтерес до них).

ПРОФЕСIЙНЕ СПІЛКУВАННЯ – це спецiально органiзований на наукових засадах, керований процес обмiну повiдомленнями, органiзацiї взаєморозумiння, досягнення оптимальної взаємодiїi, взаємопiзнання в рiзних видах діяльності учасникiв професiйно спрямованої комунiкацiї.

Специфiчними рисами професiйного спiлкування є свiдоме, цiлеспрямоване управлiння комунiкацiєю спiврозмовниками, наявнiсть загальної та конкретної мети спiлкування, а також наукова обгрунтованiсть i високий професiйний рiвень комунiкацiї. Професiйне спiлкування як творчий процес стикається з безлiччю непередбачених ситуацiй, в яких по-новому треба розв'язувати задачі взаєморозумiння i взаємодiї. I рiшення їх не можна здiйснити за вiдомим алгоритмом чи шаблоном, хоча знання загальних творчих пiдходiв до розв'язання професiйних задач звичайно сприяють подоланню труднощiв.

Вперше на необхiдностi діалогу у спiлкуваннi людей наголосив старогрецький мислитель Сократ. Дiалог склав основу сократiвської педагогiки, де провiдна роль вiдводилася самодiяльностi учня, а педагог виконував допомiжну функцiю – роль "повитухи", що сприяла народженню нової думки. Сократ замiсть вiдповiдi на свої запитання й запитання своїх учнiв ставив новi запитання. Система цих запитань будувалася так, щоб спiврозмовник-учень починав внутрiшню суперечку зi своїм же початковим висловлюванням. У такий спосiб учнi повиннi були збагнути дiалектичний шлях досягнення iстини.

Культура дiалогу складалася столiттями i стала предметом спецiального вивчення.

Сьогоднi основа професiйного спiлкування – ОСОБИСТIСНО-ДIАЛОГIЧНИЙ СТИЛЬ МИСЛЕННЯ I ПОВЕДIНКИ СПIВРОЗМОВНИКIВ. Цей стиль вiдзначається не сумою, а множенням особистiсного пiдходу до людей на творчі здібності вести професiйний діалог iз пiдлеглими, колегами, начальником, батьками, дiтьми, будь-якою аудиторiєю (рис 1).

Р ис 1. Структура особистiсно-дiалогiчного стилю спiлкування.