4. Види правових систем. Поняття міжнародного права.

Розповідь учителя

У кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, органи юрисдикції, сформувалися особливості правової культури. Усі названі явища об’єднує загальне поняття «правова система». У будь-якій державі правова система обумовлюється історичними і географічними чинниками.

Правову систему слід відрізняти від системи права. Вони не тотожні за об­сягом і змістом. Система права входить до складу правової системи.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни.

Елементи правової системи суспільства:

• суб’єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без грома­дянства), юридичні особи — комерційні та некомерційні організації, держава, соціальні спільності тощо;

• правові норми й принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова куль­тура;

• законність, правопорядок.

У світі налічується близько двохсот національних правових систем. Наці­ональні, тобто індивідуальні правові системи кожної держави об’єднуються в правові сім’ї — романо-германську (континентальну), англосаксонську (прецедентну), мусульманську, індуську тощо.

Для англосаксонської правової сім’ї характерним є переважання як дже­рела права судового прецеденту і відсутність кодифікованих галузей права. Основні принципи організації цієї правової сім’ї склалися в Англії в XIII ст. і збереглися до цього часу.

Історичне коріння романо-германської правової сім’ї сягає римського пра­ва (І ст. до н. е.— VI ст. н. е.). Основним джерелом права тут є писане право, тобто юридичні норми, сформульовані в законодавчих актах держави.

Традиційні правові системи базуються на звичаєвому праві (Японія, кра­їни Тропічної Африки тощо).

Релігійні правові системи (мусульманська та індуська) у своїй основі ма­ють певне релігійне вчення.

Особливою системою права, відмінною від внутрішньодержавної, є між­народне право.

Міжнародне право — це система юридичних норм, що регулюють відно­сини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права, створюва­ними шляхом узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуваних у разі потреби індивідуальним або колективним примусом.

Головними суб’єктами міжнародного права є суверенні держави, на під­ставі волевиявлення яких утворюються вторинні або похідні суб’єкти між­народного права — міжурядові організації.

Для міжнародної системи характерного є відсутність законодавчих, вико­навчих та судових органів. Норми міжнародного права створюються шляхом узгодження позицій суб’єктів міжнародного права й втілюються в міжнарод­них договорах або домовленостях. У міжнародному праві основними принци­пами здійснення його норм є сумлінне виконання взятих зобов’язань.

Отже, міжнародне право є самостійною й специфічною системою права. Однак, незважаючи на специфіку цієї системи регулювання міжнародних відносин, вона є системою правових норм. Саме це відрізняє її від інших спо­собів регулювання міжнародних відносин, наприклад від міжнародної мора­лі та міжнародної ввічливості, із якими міжнародне право взаємодіє. Також існує взаємовплив міжнародного права й зовнішньої політики держави, тоб­то загального курсу її діяльності на міжнародній арені. Зовнішня політика повинна здійснюватися в правових межах, тобто відповідати нормам міжна­родного права. У жодному разі зовнішньополітичні інтереси держави не мо­жуть служити виправданням відступу від вимог міжнародного права. У свою чергу зовнішня політика й дипломатія як найважливіший спосіб її здійснен­ня покликані сприяти прискоренню створення міжнародно-правових норм, необхідних для регулювання певних відносин, із метою забезпечення їхньої стабільності та поступального розвитку.