3. Система права й система законодавства.

Розповідь учителя

Якщо поняття «система права» характеризує внутрішню структуру пра­ва — його зміст, то поняття «система законодавства» описує його зовнішню сторону — форму.

Таким чином, система права та система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма.

Система законодавства — це взаємопов’язана і взаємодіюча сукупність всіх нормативно-правових актів, що діють на території певної держави. За­конодавство є формою існування права: норми права втілюються в законах та інших нормативно-правових актах.

Структура системи законодавства — це її внутрішня організація, яка виявляється в її поділі на галузі та інститути законодавства.

Кожна держава має своє законодавство. Законодавство України вклю­чає нормативно-правові акти, Що поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти. Крім цього, елементами законодавства України є її міжнародні договори, які були ратифіковані Верховною Радою України.

Закон — це нормативно-правовий акт законодавчого органу влади, який ухвалюється з дотриманням особливої законодавчої процедури, регулює най­важливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

В Україні закони ухвалює Верховна Рада України. Також допускається ухвалення законів на референдумі. Закони ухвалюються на основі та відпо­відно до Конституції України, яка має найвищу юридичну силу і є Основним Законом України.

Підзаконні акти — це нормативно-правові акти, які видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі та відповідно до закону. Підзаконні акти поділяються:

• на загальні (постанови Верховної Ради України, укази Президента Укра­їни, постанови Кабінету Міністрів України);

• відомчі (акти міністерств та відомств);

• місцеві (акти місцевих органів державної влади та місцевого самовря­дування).

Слід розрізняти нормативно-правові акти, які складають систему законо­давства держави, та індивідуальні правові акти.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює або скасовує правові норми. Його основні ознаки:

1. приймається державними органами в межах їх компетенції;

2. має певну, чітко визначену форму;

3. має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки;

4. має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних від­носин;

5. застосовується до невизначеної кількості випадків;

6. охороняється державою.

Індивідуальний правовий акт — це юридичний документ, що приймаєть­ся компетентним органом держави в конкретних випадках правовідносин. Йому властиві такі ознаки:

1. приймається на основі нормативно-правового акта;

2. поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію;

3. має одноразове значення, тобто застосовується один раз;

4. адресується чітко визначеним суб’єктам;

5. може бути оскаржений зацікавленими особами.

Таким чином, відмінність нормативно-правового акта від індивідуального полягає в тому, що він містить і закріплює юридичні норми, тоді як індиві­дуальний акт є завершальним документом правозастосування і містить дер­жавний припис щодо конкретної юридичної справи. Нормативно-правовий акт використовується багаторазово і не має індивідуально-визначеного адресата, а індивідуальний акт має разове, індивідуалізоване застосування. Індивідуально-правовим актом є, наприклад, рішення і вирок суду, наказ про зарахування або про звільнення.

Отже, система законодавства — сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права. Правові акти загального характеру називають нормативними акта­ми, а ті, що стосуються конкретної юридичної справи,— індивідуальними актами.