1919 Року зроблено спробу перевороту з намаганням виорати на пре-

зидента Петрушевича. Переворот не вдався, і Оскілко з однодумця-

ми втекли до Польщі.

Повстання Оскілка внесло в армію ще більшу дезорганізацію.

Оскілко встиг стягнути значні сили до Рівного і тим відкрив фронт

большевикам. 5-го травня уряд покинув Рівне й евакуювався до Ра-

дзивілова, щоб там переформувати військо і підготовитися до насту-

пу на большевиків.'"

У Галичині громадська опінія була ворожа і до соціялістів, і до

Петлюри особисто. Президент Української Національної Ради Є. Пе-

трушевич казав членам наддніпрянського уряду, що Антанта не ві-

рить Петлюрі, вважає його за «большевика», і тому не дасть допомоги,

поки він стоїть на чолі армії. «Українська справа загибає від команду-

вання Петлюри, армія не вірить йому, бо він не є військова людина»."^

Такого ж погляду трималися й праві кола наддніпрянців, які скаржи-

лися галичанам на неможливість воювати під проводом Петлюри.

Однак, не встигли навіть реорганізувати армію — як почався наступ

польської армії, 16-го травня поляки здобули Луцьк, де були великі

склади військового майна, і взяли багато полонених; далі була злікві-

дована майже вся Холмська група. Ця катастрофа викликала ева-

куацію Директорії з Радзивілова далі — до Красного та Тернополя.

Поляки продовжували наступ. «Мільярдове майно, яке з великими

труднощами вдалося звезти на нашу базу — Броди-Тернопіль-Воло-

чиське — було захоплене польським військом», — писав учасник

подій, генерал Капустянський.'"

У травні-червні 1919 р. в армії переведено ґрунтовні реформи,

завдяки яким вона стала дійсно регулярною українською армією —

з тієї напівпартизанської, якою була на початку війни."'

В перших днях червня українські війська повели наступ на боль-

шевиків; 6-го червня зайняли лінію Старокостянтинів — Проскурів

— Кам'янець. Успіхи на фронті піднесли бойовий дух повстанців.

Тільки незалежні соціял-демократи відмовилися від контакту з уря-

дом Директорії.

У той час соціялісти самостійники, хлібороби-демократи та соці-

ялісти-федералісти, з участю прадставника від галицького уряду

підготовляли переворот. Вони хотіли усунути соціялістичний уряд

і Петлюру й проголосити Петрушевича диктатором Галичини, а гене-

рала Грекова — генеральним отаманом. Це було пов'язане з вимогою

старшин та козаків Запорізького корпусу повернути на командира

корпусу полковника Болбачана, який незадовго перед цим був усу-

нутий. Болбачан, видатний воєначальник, дуже популярний в армії.

був противником соціялістів. Його заарештовано й розстріляно за ви-

роком суду."'

Наприкінці червня і на початку липня большевики відтиснули

армію УНР, зайняли Проскурів і підійшли до самого Кам'янця-По-

дільського. У той же час з заходу йшли поляки, захоплюючи тери-

торію Галичини й частину Волині. Осередком політичного та військо-

вого життя став Кам'янець-Подільський, і там зосередилася опозиція

проти соціялістичного уряду. Соціялісти-самостійники відбували

наради в Кам'янець-Подільському університеті. До опозиції нале-

жали видатні діячі: професори — В. Біднов, 1. Огієнко, М. Куриленко

— комісар Поділля, В. Приходько — голова Подільського губерніяль-

ного земства та ін. Вони подали меморандум, в якому заявляли, що

уряд мусить скасувати трудові ради, передати селянам землю за

викуп, утворити діловий кабінет з безпартійних і т. д. Але боротьба

велася в легальних формах — не заколотів, а дискусій.""

3. УКРАЇНА ПІД РОСІЙСЬКО-СОВЄТСЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ

У 1918 році, коли Національний Союз закликав большевиків на

допомогу для повалення гетьманату, маси селянства чекали від них

землі безплатно і в необмеженому розмірі. Під впливом советської

пропаганди вірили, що прийде «влада робітників та селян».

14-го лютого 1919 року X. Раковський переніс з Харкова до Києва

совстський уряд «Незалежної Української Советської Соціялістичної

Республіки». Але відразу виявилося, що, крім назви, новий уряд не

має нічого українського. Державна мова була російська, адміністра-

ція — російська. На селах почалася реквізиція запасів збіжжя, ху-

доби. Все це вивозили до Росії.

Большевицький комісар (в майбутньому «наркоминде.і» — міні-

стер закордонних справ — а ще пізніше — заступник президента

Української Академії Наук) О. Шліхтср писав, що з України вдалося

забрати 8,5 мільйона пудів хліба замість 50 мільйонів, і що «кожний

пуд заготовленого хліба забарвлений краплями крови»."'

Крім грабіжницької політики не припинявся національним терор.

Для боротьби з «контрреволюцією» в Україні засновано з початку