6. Доба реакції

Незабаром після проголошення маніфесту 17 жовтня 1905 року

почалася реакція. Царський уряд уживав всіх заходів, щоб обме-

жити права, які обіцяно у маніфесті, і привернути абсолютне само-

державство. Це виявилося у самому титулі царя, в якому залишили

слово «самодержавний». Уряд підтримували «чорносотенні» партії та

окремі особи, переважно з заможних селян та дрібних міщан.

Об'єктами переслідування знову стали жиди, а до них долучено

українців та білорусів. Російські;: -• ряд вважав культурно-україн-

ський рух за переходовий сту:-.-:ь до державного сепаратизму

України, чого в дійсності ще не ;.о. Носії російської влади твер-

дили, що українці «хочуть відділ;, .й Україну від Російської дер-

жави в окрему самостійну державу зі своїм гетьманом, своїми пос-

лами й консулами у чужих державах, своєю монетною системою

й своїм власним військом». Отже, у своїх побоюваннях вони випе-

реджали політичні прагнення українських діячів, що не йшли далі

автономії."

Обіжник П. Столипіна 1910 року зараховував український на-

род до «чужородньіх» і забороняв будь-які українські організації,

бо «об'єднання на інтересах національних веде до збільшення на-

ціонального відокремлення». Року 1911 Столиігін пояснив докладні-

ше, що «історичним завданням російської державности є боротьба

з рухом, у теперішнім часі прозваним українським, що містить у

собі ідею відродження старої України й устрою малоросійської

України на автономних національно-територіяльних основах»."

Маючи такі директиви, місцева влада почала похід проти укра-

їнських установ: «Просвіти», українські клюби, бібліотеки закрито;

заборонено продавати українські книжки, навіть Євангелію україн-

ською мовою, що її видав Синод, та граматики: заборонено укра-

їнські концерти, афіші, вивіски і т. п. У Києві закрито «Товариство

Грамотности», що існувало коло 40 років. Але всі ці переслідуван-

ня та репресії викликали зворотну реакцію: вони примушували

людей, що стояли раніш осторонь українського питання, ставитися

до нього уважно, бо базглуздя репресій було наявне.

У 1914 році уряд заборонив святкувати день народження Та-

раса Шевченка (II лютого); заборонено не тільки збори, маніфеста-

ції, а навіть звичайні у цей день панахиди. Зрозуміло, що все це

викликало протести по всій Україні, заворушення, арешти, виклю-

чення студентів із шкіл. Навіть у Державній Думі. посли виступили

з протестом. Треба сказати, що після короткого заспокоєння, в уні-

верситетах знову почалися «сходки» і страйки. Студентів наче нав-

мисне дратували реакційні міністри народної освіти — Шварц, а ще

більше Кассо. Своши незаконними вчинками вони викликали обу-

рення не тільки студентів, але й професорів: року 1911 коло сотні

професорів та доцентів вийшли з Московського університету на

знак протесту проти діяльности Кассо. За ними пішла група про-

фесора Київського Полііехнічного Інституту."

Репресії викликали нові заворушення на фабриках, заводах.

У 1912 році загальний страйк викликав розстріл 200 та поранення

ще більшого числа робітників на «Ленских приисках». На знак

співчуття селяни та робітники влаштовували демонстрації. Студен-

ти університетів також оголосили страйк."

Репресії уряду, які мали хаотичний характер, викликали у різ-

них партій прагнення об'єднатись. Року 1908 усі українські полі-

тичні діячі об'єдналися на загальних засадах конституціоналізму й

парляментаризму, незалежно від програми даної партії. Так постала

нова організація — Товариство Українських Поступовців (ТУП),

гке стало єдиною українською партією. Воно мало керівний орган

— Раду, яка скликала періодичні з'їзди."

Поволі налагоджувався контакт з російськими прогресивними

партіями та окремими діячами. У 1913 році постав союз автономі-

стів-федералістів з представниками недержавних народів Росії, що

стояли на ґрунті національно-територіяльної автономії; у цьому

союзі брали участь федералісти — росіяни та українські представ-

ники. Утворено порозуміння між ТУП, думськими фракціями тру-

довиків та конституційних демократів (кадетів), які зобов'язалисі

ставити й підтримувати українські домагання у сфері культурно-

національного самовизначення. Уперше виступили провідники цю

ГРУП У Думі з приводу заборони у Києві святкувати століття з дні

народження Т. Шевченка. У Думі вперше розгорнулася поважна дис-

кусія в українській справі, і це справило велике враження. Року 1914.

з приводу урядової заборони святкувати сторіччя з д,ня народження

Шевченка, вив'язалася палка дискусія, в якій навіть дехто з правих

послів обурювався тією забороною. Високий достойник, нащадок

В. Капніста, граф Капніст, казав, що заборона святкувати сторіччя

з дня народження Шевченка є образою для цілої України.