Основні етапи розвитку середньовічної філософії

Середньовічна філософія почалася з так званої апологетики (від грецького апологія — захист) (І—III ст.), представники якої (Філон Александрійський, Оріген, Тертулліан) виступали з обґрунтуванням християнства, яке на той час тільки-но стверджувалося, та його за хистом від тісно пов'язаної з «язичницьким» політеїзмом античної |філософії. Цей захист часто перетворювався на спробу знайти в античній інтелектуальній спадщині ідеї, які можна було б пристосувати і до нового християнського світогляду.

Наступний період в історії середньовічної філософії, коли закінчувалося її становлення, отримав назву «патрістики» (від грецькогоі латин, патер «батько») (II—VIII ст.). Це був період формування найбільш авторитетними християнськими мислителями — «батьками і Церкви» — визначальних принципів середньовічної християнсько-філософської думки.

Одним із найвидатніших мислителів цього періоду і найвідомішим, з отців церкви був Аврелій Августин (354-430).

Свого розквіту філософія середньовіччя досягає у схоластиці (від грецького схола— «школа»). Основна ідея схоластики — «раціональ­не» обґрунтування релігійних догм логічними методами доказу. Слід зазначити три ключові етапи розвитку схоластики: І етап

і (VШ-ХІІ ст.) — рання схоластика, яка ще не розглядає як окремі ав­тономні системи знань науку, філософію і теологію; II етап (XIII ст.) — і середня схоластика. Цей період характеризується відокремленням науки і філософії від теології; III етап (XIV ст.) — пізня схоластика.

Найбільш відомим представником схоластики, безсумнівно, є Фома і Аквінський (1225-1274), який у величезних за обсягом працях «Сума теології» та «Сума проти язичників» виступив як систематизатор теоретичної думки не тільки цього періоду, але й західноєвропейського і середньовіччя в цілому.

Августин Блаженний, та його вплив на філософію середніх віків.

Важливий внесок у розвиток філософії Середньовіччя зробив відомий християнський богослов, вчитель церкви Августін (Бла­женний) Аврелій(354—430).Г За Августіном, Бог є джерело буття, чиста форма, найвища краса, джерело блага. Підтримка буття світу є постійне творення Богом. Якби творча сила Бога припи­нилася, світ негайно ж повернувся б у небуття. Світ один. Визнан­ня багатьох послідовних світів — порожня гра уяви. У світовому порядку всяка річ має своє місце. Матерія також має своє місце у складі цілого. Душа, на Думку Августіна,— нематеріальна суб­станція, відмінна від тіла, а не проста властивість тіла. Душа без­смертна. Світогляд Августіна глибоко теоцентричний: у центрі духовних бажань — Бог як вихідний і кінцевий пункт міркувань. Августін розглядає Бога як позаречовий Абсолют, що взаємодіє з світом і людиною як своїм творенням, протиставляє свої по­гляди всім різновидам пантеїзму, тобто єдності Бога і світу. Августін всіляко підкреслює абсолютну Всемогутність Бога. За Августіном, християнський Бог повністю опанував долею, під­коривши її своїй всемогутній волі: доля стає промислом, прире­ченням. Стверджуючи принцип безтілесності Бога, Августін фор­мує принцип нескінченності божественного начала. Міркування Августіна про творення світу Богом привели до проблеми вічності і часу. Августін вважав, що світ обмежений у просторі, а буття І обмежене в часі. Час і простір існують тільки у світі і зі світом. Початок творення світу є разом з тим і початок часу, а час є міра і руху і зміни.

Великий вплив на наступну християнську філософію мало вчення Августіна про божественну благодать у її ставленні до волі людини і про божественне приречення. Суть вчення в тому, що перші люди до гріхопадіння мали вільну волю, могли не грішити. Але Адам і Єва погано використовували цю волю і після гріхопа­- діння втратили її. Тепер вони вже не могли не грішити. Після спо­- кутної жертви Ісуса Христа обрані Богом уже не можуть грішити. Божество одвіку визначило одних людей до Добра, Порятунку і Блаженства, а інших — до Зла, Загибелі і мук. Без визначеної божественної благодаті людина не може мати доброї волі. На дум­ ку Августіна, вся світова історія людства є історія боротьби двох ворожих і непримиренних царств. Ці царства: царство світла і царство пітьми, або царство Бога і царство диявола (диявол, звичай­но, не самостійна причина, це лише відсутність належного бути на його місці ангела, це ангел, який відпав від Бога, поставив себе вище Бога, а, отже, вибрав Зло). Царство диявола Августін пов'язує з державою. Царство Бога — церква і є той «град Божий». За Августіном, історія подібна стрілі, що летить, вона має початок, має сенс і має кінець, завершення. Зміст історії — у перемозі християнства у всесвітньому масштабі, у християнізації всього людства. її початок — створення першо людей. В основу періодизації історії людства Августін поклав Біблію. Історичний час, що осмислений, розчленований на шість періодів, уподібнюється розчленовуванню віків індивідуального людського життя і взаємодії з днями створення. П'ять періодів зв'язані зі старозавітною історією. Шостий період почався з першого пришестя Ісуса Христа, а закінчиться іншим пришестям, Страшним судом, поділом на грішників та праведників, а фактично відібраних до порятунку від невідібраних, після чого грішники будуть віддані на вічні страж­ дання в пеклі, а праведники — на вічне блаженство в раї.