1.2.3. Методи досліджень у педагогічній ергономіці

Методологічною основою досліджень у педагогічній ергономіці є системний підхід і комплексність. Системний підхід передбачає, що предметом аналізу є численні фактори, які визначають характер взаємодії в системах «учитель, учень – засоби навчання – середовище». Взаємодії в такій системі можуть бути визначені лише шляхом всебічного комплексного аналізу з позицій педагогіки, психології, фізіології, гігієни тощо. Більше того, недостатньо використовувати окремі рекомендації перелічених дисциплін, а необхідно узгодити їх між собою, визначити їх взаємне підпорядкування і пов'язати в єдину систему вимог до навчальної діяльності та умов її здійснення. Враховуючи той факт, що ми маємо справу зі школярами, які характеризуються рядом анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей, педагогічна ергономіка повинна базуватися на засадах вікової анатомії, фізіології, психології та гігієни. Крім того, сама взаємодія учня з інформаційно-предметним середовищем школи має бути педагогічно керованою, організованою учителем та іншими працівниками школи, а також зазнавати впливу з боку учнівського колективу.

Інструментом забезпечення методології будь-якої науки є метод, який являє собою сукупність способів вивчення певних предметів та явищ, одержання нової наукової інформації про них з метою визначення закономірностей їх будови та функціонування і створення наукової теорії. Базуючись на системному підході, ергономічні дослідження в педагогіці здійснюються за допомогою методів різноманітних суміжних наук. Звичайно при цьому має місце певна трансформація використовуваних методів, що призводить до виникнення нових методичних прийомів дослідження.

У педагогічній ергономіці використовуються методи дослідження, які склалися в психології, фізіології, медицині, гігієні, соціології тощо. При цьому головною проблемою є координація різних методичних прийомів при вирішенні конкретної ергономічної задачі і синтез одержаних за їх допомогою результатів.

Ергономічний підхід до вивчення та оптимізації навчальної діяльності, як і будь-якої діяльності взагалі, має свою специфіку. З методичного боку це виражається в наступних положеннях.

По-перше, спрямованість педагогічної ергономіки на проектування навчальної діяльності потребує використання не тільки експериментальних, але й аналітичних (описових) методів.

По-друге, потреба в узагальнених показниках активності, напруженості та комфортності діяльності учителів і учнів передбачає використання спеціальних математичних розрахунків.

По-третє, ергономічне дослідження чи оцінка завжди повинні бути системними, що є можливим лише за умови одночасного використання різних методів, які відображають взаємозв'язки між компонентами і основними властивостями системи «учитель,учень – засоби навчання – середовище».

Оскільки ергономіка є досить молодою наукою і перебуває в стані становлення, чіткої класифікації методів дослідження в педагогічній ергономіці, як і в ергономіці взагалі, все ще бракує. Більшість сучасних спеціалістів з ергономіки користуються принципами класифікації, яка запропонована Б.Г. Ананьєвим у галузі людинознавства. Згідно з цією класифікацією, усі методи дослідження поділяються на чотири основні групи:

– організаційні, що являють собою систему методологічних засобів, які забезпечують комплексний підхід у дослідженні;

– емпіричні, які об’єднують спостереження, експерименти, діагностування (тести, анкети, інтерв'ю, бесіди тощо);

– прийоми математичного та логічного аналізу, а також інтерпретації отриманих результатів.