6.Функціональна структура економіки.

Функціональна структура економіки відображена моделюванням ціноутворення , оподаткування та ін Цю структуру можна представити у вигляді будинку , кожен поверх якого відрізняється своїми функціями , проблемами , завданнями , характеристиками і т.д. Перші (нижні ) поверхи - це система виробництв , безпосередньо видобувних і переробних ресурси . На наступних поверхах роль природного фактора знижується і особливого значення набувають соціальні чинники , наука , якість праці . Завершують будівля економіки її верхні поверхи - наука і наукоємні виробництва , а зверху вниз біжить науково-інформаційний потік .

7.Галузева структура економіки.

Економіка будь-якої країни є народногосподарський комплекс, що виникає на базі соціального та економічного розвитку, міжрегіонального поділу праці та процесів інтеграції. 

Галузева, або компонентна структура народногосподарського комплексу відображає співвідношення, зв'язки і пропорції між великими групами галузей. 

Весь народногосподарський комплекс підрозділяється на групи галузей:

• галузі матеріального виробництва: промисловість, будівництво, сільське господарство, а також галузі, пов'язані з постачанням населення продукцією, тобто заготівлі, матеріально-технічне постачання, торгівля ігромадське харчування; 

• галузі невиробничої сфери: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, транспорт, зв'язок і т. п.; 

•  соціальне обслуговування населення: охорона здоров'я, наука, культура імистецтво, просвітництво, галузі управління і оборони. 

Для вивчення будь-якого народногосподарського комплексу велике значення має галузева функціональна класифікація. Вона включає чотири групи галузей: 1) первинні - видобувна промисловість і сільське господарство; 2) вторинні - обробна промисловість; 3) транспорт, торгівля,житлове будівництво, охорону здоров'я, що обслуговують виробництво і населення; 4) управління, наука і наукове обслуговування. 

Розвиток виробництва призводить до постійного виділенню нових галузей виробництва, особливо на базі науково-технічного прогресу. При цьому йде процес зниження частки видобувних галузей за рахунок зростання наукомістких. 

Для сучасної структури народного господарства характерною рисою є наявність галузевих і міжгалузевих комплексів. Причому все більшою мірою в даний час йде процес зміцнення виробничих зв'язків, інтеграції різних ступенів виробництва. Склалися такі міжгалузеві комплекси, як паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий, будівельний, агропромисловий, транспортний. Всі ці комплекси мають у свою чергу складну і диференційовану структуру. 

В умовах розвитку ринкових відносин все більшого значення набуває інфраструктура. Інфраструктура - це сукупність матеріальних засобів для забезпечення виробничих та соціально-побутових потреб. Вона підрозділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура включає транспорт, зв'язок, складське і тарне господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, теплотраси, водопровід, комунікації та мережі, газо-і нафтопроводи, іригаційні системи і т. д.; соціальна - пасажирський транспорт, комунально-побутове господарство міст і населених пунктів. Інфраструктура як виробнича, так і соціальна грає найважливішу роль в комплексності народного господарства і в освоєнні нових територій. Хочеться зауважити, що на стартовому рівні переходу до ринкових відносин в нашій країні склалася нераціональна галузева структура. Галузі матеріального виробництва складають понад 70%, галузі невиробничої сфери - менше 30%. Ринкова ж економіка в цивілізованих країнах характеризується іншими пропорціями, в більшості з них понад 50% становлять галузі соціальної, невиробничої сфери. 

Сучасна промисловість характеризується високим рівнем спеціалізації. У результаті поглиблення суспільного поділу праці виникло безліч галузей, підгалузей і видів виробництв, що утворять у своїй сукупності галузеву структуру промисловості, яка визначається багатьма громадськими та економічними факторами. Основними з них є: рівень розвитку виробництва, технічний прогрес, суспільно-історичні умови, виробничі навички населення, природні ресурси. Найбільш істотним фактором, що визначає зміни галузевої структури промисловості, виступають науково-технічний прогрес та його основні напрямки - автоматизація, комп'ютеризація і механізація виробництва, вдосконалення технологій, спеціалізація і кооперування виробництва. Зміна та вдосконалення галузевої структури промисловості під впливом науково-технічного прогресу відбуваються безперервно. 

У чинній на сьогоднішній день класифікації промисловості виділено п'ять комплексних галузей. Так, паливно-енергетичний комплекс включає галузі паливної та енергетичної промисловості (вугільну, нафтову, газову, сланцеву, торф'яну, електроенергетику). Науково-технічний прогрес надає особливо великий вплив на галузеву структуру машинобудування, де отримують розвиток такі галузі, як електротехнічна, приладобудівна з підгалузями: виробництво засобів обчислювальної техніки, приладів контролю і регулювання складних технологічних процесів, роботів і т. д. створені нові підгалузі в металургійній , хімічної та інших галузях промисловості. 

Промисловість поділяється на видобувну та обробну. Галузі обробної промисловості становлять основу важкої індустрії. На їх частку припадає 90% загального обсягу продукції промисловості. За економічним призначенням продукції вся промисловість поділяється на дві великі групи: виробництво засобів виробництва (група А) і про виробництво предметів споживання (група Б). Частка продукції галузей групи А становить більше 65% 1. Розподіл промисловості на групи має важливе економічне значення. Воно дозволяє визначити натурально-речовий склад виробленої продукції, обчислити частку кожної групи в загальному обсязі промислового виробництва і на цій основі встановити правильне співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання. 

Найважливішою сферою в галузевій структурі світового господарства залишається промисловість. На її частку припадає 28% ВВП промислово розвинених країн і 27% ВВП розвиваються государств2. Провідне становище в загальнопромисловій структурі займають обробні галузі, які забезпечують рівень технічного розвитку інших сфер господарства, так як в них акумулюються науково-технічні досягнення. В індустріальних країнах на них припадає 82,6% промислової продукції і 23% ВВП, у що розвиваються відповідно 73 і 20% 3. У державах, що розвиваються на відміну від промислово розвинутих відбулося збільшення частки обробної промисловості. У міру розвитку країн відбувається перехід від базових галузей, що є ресурсномісткими, до наукомістких галузей. При цьому спостерігається певна послідовність в переході спочатку від високої частки сировинних і технічно нескладних виробництв до капіталомістким і матеріаломістким і потім до наукомістких галузей. Але структурні зміни в промисловості не призводять до повної заміни одних галузей іншими: змінюється пріоритетність їх розвитку. 

Частка добувної промисловості у всіх підсистемах скорочувалася. Для 70 - 80-х років, як і раніше було характерне скорочення частки сільсько-госпоподарського виробництва у створенні ВВП як у промислово розвинених, так і в країнах. Проте ефективність сільського господарства в більшості районів світу підвищилася. У західних країнах відбулося утворення аграрно-промислового комплексу, що призвело до поліпшення використання кінцевої продукції. У промислово розвинених країнах на частку сільськогосподарського виробництва припадає 2,3% і в країнах, що розвиваються - 15,4% ВВП1. 

Це вплинуло і на зміну структури зовнішньої торгівлі. У цілому, вона зрушувалася у бік продукції обробної промисловості. В кінці 80-х років на її частку припадало 75% обсягу зовнішньої торгівлі світу (1980 рік - 58%), в країнах, що розвиваються - 68% обсягу зовнішньої торгівлі (1980 рік - 42%) 2. При цьому розвиваються, не тільки стали більше експортувати продукції обробної промисловості, а й більше імпортувати наукомістких товарів.