49.Антимонопольне законодавство та регулювання економіки.

Антимонопольна політика держави завжди спирається на антимонопольне законодавство.  Антимонопольне законодавство - це складна і розгалужена мережа законів, судових рішень і правових норм, комплекс правових актів у країнах з ринковою економікою, спрямованих на підтримання конкурентного середовища, протидія монополізму та недобросовісної конкуренції Усі ці заходи спрямовані підтримка конкурентного середовища, протидія монополізму та недобросовісної конкуренції, на регулювання дій фірм і корпорацій на ринку товарів і послуг, на ринку капіталів, відсікаючи ті з них, які визнаються недобросовісними, неякісними по відношенню до прав виробників і споживачів, а також просто шкідливими для суспільства.  В основу комплексу державних заходів, складових антимонопольну політику, закладено загальне концептуальне уявлення, згідно з яким найвище добробут громадян досягається у випадку, коли вони мають можливість вільно обмінюватися виробленими ними товарами і послугами на конкурентному ринку. Причому вважається, що якщо всі угоди за подібним обміну будуть укладатися на рівні цін, які встановлюються в результаті конкурентної боротьби між постачальниками товарів і послуг, то суспільство в цілому отримає більший обсяг матеріальних благ, ніж у випадку, коли частина подібних угод будуть укладатися за цінами, відхиляється від конкурентних у бік, як завищення, так і заниження. Конкурентний ринок, таким чином, виступає універсальним регулятором суспільного виробництва, його пропорцій. При цьому питання про те, що виробляти і в якій кількості, об'єктивно вирішує сам споживач, пред'являючи на ринку попит на ті чи інші види товарів і послуг.  Розробка і прийняття антимонопольного законодавства - одне з найважливіших засобів державного регулювання економіки. У сучасний період головна особливість цього законодавства полягає в тому, що воно спрямоване на захист так званої олігополії як ринкового механізму.  Існують дві основні форми боротьби з монополіями:  1) попередження створення монополій;  2) обмеження використання монопольної влади.  Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов'язкові для виконання. В іншому випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.  Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно надаватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без будь-якої дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її. [3, c. 324-325]  Досвід розвинених країн свідчить, що антитрестовська політика виявилася малоефективною і впливала лише на форми централізації капіталу, але сам процес монополізації вона не припинила. Протидія монополізації економіки виражається у формі заборон на ведення виробничо-комерційної діяльності, в розукрупнення фірм, їх реорганізації, поділі, аж до ліквідації. Незважаючи на відмінності антимонопольних законодавств різних країн, вони мають загальні риси і цілі. До таких належать: заохочення конкуренції; контроль над фірмами, що займають домінуючі становище на ринку, і над процесом злиттів і поглинань компаній, захист інтересів споживачів, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу.  Незаконними визнаються дії суб'єктів, спрямовані на територіальний поділ ринків, бойкот конкурентів, прикріплення покупця до певних джерел постачання, встановлення узгоджених цін і знижок, на узгодження квот виробництва з метою маніпулювання обміном і характером пропозиції, а також на призначення єдиних директорів конкуруючих фірм.  У країнах Східної Європи проблема антимонопольного регулювання виникла порівняно недавно. Слід зазначити, що монополії тут були створені штучно, шляхом концентрації виробництва, що привів до утворення гігантських підприємств та об'єднань. У пострадянських країнах антимонопольна політика спочатку була спрямована на подолання "командно-адміністративного монополізму", тобто на зміну типу економічних систем.  Узагальнюючи сказане, зазначимо, що вільна конкуренція зумовила концентрацію виробництва, призвела не до появи, а до панування ринкових монополій. Найбільш розповсюдженими їх видами є чиста, або абсолютна,природна і штучна, виробнича та організаційна монополії. Класичними організаційними формами монополій є картелі, синдикати, трести, концерни, які в модернізованому вигляді існують і в даний час. 

Антимонопольне регулювання - комплекс економічних, адміністративних і законодавчих заходів, здійснюваних державою і спрямованих на те, щоб забезпечити умови для ринкової конкуренції і не допустити надмірної монополізації ринку, що загрожує нормальному функціонуванню ринкового механізму. Антимонопольне регулювання включає регулювання рівня концентрації та монополізації виробництва, стратегії і тактики підприємств, зовнішньоекономічної діяльності, цінове і податкове регулювання.  Чинне антимонопольне законодавство передбачає досить широкий спектр правових засобів антимонопольного регулювання, що застосовуються компетентним державним органом в суворо визначених випадках і в певному порядку. Формою антимонопольного реагування частіше за все є припис.