4. Модель поведінкової системи д. Джонсон,

Д. Джонсон визначає дію кожної підсистеми в прагненні людини на ґрунті минулого досвіду досягти певних цілей.

Цей результат залежить від того, як пацієнт сприймає свою поведінку, як він розуміє свої можливості в зміні поведінки.

Д. Джонсон розрізняє два основних типи поведінки людини:

• установка, створювана діями й об'єктами безпосередню навколо людини;

• установка, створювана минулими звичками.

Людина має 7 головних підсистем, які змінюють її поведінку.

Підсистема поведінки

• Досягнення (виконання). Контроль над самим собою і своїм оточенням.

• Підсистема приєднувальної поведінки (що встановлює). Близькі взаємини з іншими людьми.

• Агресивна. Самозахист, самоствердження.

• Залежна. Залежність від інших.

• Видільна. Виділення продуктів життєдіяльності.

• Травлення. Підтримка цілісності організму, стан тілесного задоволення.

• Сексуальна. Сексуальне задоволення.

Основні положення моделі. Пацієнт — це індивід, що має набір взаємозалежних систем поведінки людини, причому кожна з них прагне до внутрішнього балансу й рівноваги.

Джерело проблем пацієнта. Хвороба, зміна способу життя можуть розбалансувати підсистеми поведінки людини.

Спрямованість сестринського втручання. Необхідно оцінити стан пацієнта щодо кожної підсистеми. Це оцінювання здійснюють у два етапи:

• визначають, чи дає змогу поведінка пацієнта припустити порушення рівноваги в якій-небудь із підсистем;

• виявляють причину цього порушення.

Мета догляду. Відновлення рівноваги в кожній підсистемі й між ними, змінюючи ті або ті фактори навколишнього середовища.

Сестринське втручання. Пропонуються чотири напрямки сестринських втручань:

• контроль або обмеження поведінки якимись рамками;

• захист від погроз і інших факторів, що спричинюють стрес;

• гальмування (стримання) неефективних реакцій;

• стимулювання до зміни поведінки, партнерство, допомога у вигляді опіки. Оцінювання якості і результатів догляду здійснюється в межах тієї або іншої

підсистеми поведінки пацієнта, тобто за змінами, спричиненими тими або іншими структурними зрушеннями в організмі людини. Якщо результат пов'язаний із запланованими змінами навколишнього середовища, оцінюється зміна поведінки, зумовлена сестринським втручанням, спрямованим на оточення пацієнта у зв'язку з функціональними змінами. За відсутності результату знову формуються нові цілі і нові втручання.

Роль медичної сестри доповнює роль лікаря, але не залежить від неї. Медичній сестрі відведено роль фахівця, який відновлює рівновагу поведїнкових підсистем пацієнта в період психологічної або фізичної кризи.

Застосування моделі Д. Джонсон у сестринському процесі

Оцінюваання стану пацієнта

На першому етапі сестринського процесу здійснюють первинне оцінювання стану пацієнта. Медична сестра виявляє проблеми, пов'язані з поведінкою пацієнта. На другому етапі вивчаються підсистеми, які вийшли з рівноваги. Д. Джонсон пропонує виділити окремо структурні (органічні) і функціональні зміни, що спричинюють проблему. Медична сестра вирішує, на що має бути спрямоване сестринське втручання. Для цього необхідно одержати додаткову інформацію від рідних і лікаря.

Автор цієї моделі стверджує: порушення рівноваги в одній підсистемі впливає на взаємозалежні підсистеми.

Планування догляду

Установивши порушення рівноваги в конкретних підсистемах, медична сестра разом з пацієнтом окреслюють мету догляду. Якщо проблема пацієнта пов'язана з функціональними порушеннями, медична сестра визначає втручання, спрямовані на зміну навколишнього середовища, мотивації пацієнта.

Для здійснення плану догляду встановлюють короткострокові, проміжні й довгострокові цілі відновлення рівноваги в підсистемах.

Сестринські втручання:

• обмеження поведінки;

• захист пацієнта від несприятливих факторів навколишнього середовища;

• стримання неадекватних реакцій пацієнта;

— співробітництво медичної сестри з пацієнтом. Пацієнт повинен уявляти свою роль, свої дії у відновленні здоров'я.

Оцінювання якості і результатів догляду. Медична сестра описує результати сестринських втручань, указуючи на один із типів поведінки, заздалегідь передбачаючи можливу поведінку пацієнта, яка визначає, що втручання було успішним і мету досягнуто.

Якщо очікуваних результатів не досягнуто, медична сестра переопінк поведінку пацієнта в межах кожної з підсистем.

Наприклад. Пацієнт перебуває на лікуванні в травматологічному відділені з приводу перелому правої стегнової кістки. Після скелетного витягнень лікар призначив пацієнтові вчитися ходити за допомогою милиць. Ходити і милицях йому важко, але від допомоги рідних він відмовляється, не бажаюч їх бачити.

При первинному оцінюванні стану спостерігається порушення в агресивні і залежній підсистемах.

Плануючи сестринське втручання, медсестрі потрібно вирішити його мет Для цього їй необхідно одержати додаткову інформацію від рідних пацієнта

Медична сестра повинна встановити наявність у пацієнта подібної ситуації в минулому (надмірний страх за свою безпеку). Якщо так, то в пацієнта структурні (органічні) зміни. Якщо поведінка не типова для пацієнта, можливо зробити наступний висновок, що ці зміни функціональної природи.

При плануванні догляду медсестра разом з пацієнтом визначає його мету Якщо проблема пацієнта пов’язана з функціональними порушеннями, медсестра окреслює втручання, спрямовані на зміну навколишнього середовища мотивації пацієнта. Пацієнтові необхідно запланувати психологічну підтримку і консультування, що дає змогу зменшити невиправданий страх перед ходьбо на милицях.

Сестринське втручання:

• захист пацієнта від несприятливих факторів навколишнього середови ща (порекомендувати рідним не наполягати на наданні допомоги пацієнтові при ходьбі);

• стримування неадекватних реакцій пацієнта (медична сестра мол гальмувати його неадекватну поведінку, переконуючи пацієнта, що його страх перебільшений).