Тема 6. Соціологія релігії.

Мета: Сформувати уявлення про соціальну сутність і роль релігії, специфіку її соціологічного дослідження.

Питання для розгляду

1. Релігія як соціальний інститут.

2. Релігійні цінності, їх місце в соціалізації індивіда. Місце церкви в системі соціальних інститутів.

3. Особливості застосування соціологічних методів дослідження релігійної ситуації.

4. Релігійна терпимість та міжконфесійні конфлікти.

Зверніть увагу на те, що соціологію релігії як наукову дисципліну необхідно розглядати в контексті соціологічного знання і в контексті інших наук про релігію, тобто — визначити співвідношення, роль і місце серед інших наук про релігію; враховувати суспільну значущість і гостроту проблематики, що стосується релігії. Тому має істотне значення знання про те, як виникла і розвивалася соціологія релігії, як вона пов'язана з головними напрямами суспільного розвитку, які її соціально-культурні імплікації і функції як соціального інституту. Соціологія релігії — галузь соціології, одна із спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку соціальних спільнот й індивідів. Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом. Для соціолога релігійні вірування цікаві й важливі не самі по собі, а те, як ці вірування впливають на поведінку людей. Головне завдання соціолога — виявити мотивацію людських дій. Об'єктом соціології релігії як наукової дисципліни є релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в духовному житті суспільства. Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру: релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації.

Показово, що релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин — матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релігійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв’язку з цим релігійні відносини бувають культові та позакультові. Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи, організації.

У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних об’єднань: церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по “горизонталі” і “вертакалі” відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інституціоналізації); секта (інститут священства, навпаки, відсутній, лідерство визначається харизмою: право на нього надається особі, яка наділена харизмою, що сприймається як милість Бога; деномінація (її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти; характерна чітка організація як по “горизонталі”, так і по “вертикалі”; не зважаючи на проголошення принципу рівності всіх членів і виборності керівництва, існує еліта постійних керівників, які наділені широкими повноваженнями).

Акцентуємо увагу на таких соціальних функціях релігії:

1) світоглядна (певне світорозуміння — пояснення світу, місце людини в ньому);

2) компенсаторна (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного “заповнення” дійсності — соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством у громаді та ін.);

3) комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);

4) регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);

5) інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об’єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).

Термінологічний словник

Науково-теоретичні визначення

РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ — це релігійна віра, релігійні норми, символи, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і та ін. Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною.

РЕЛІГІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ— це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культову. Позакультова діяльність здійснюється в духовній (розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології) та практичній (місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх групи); викладання богословських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.) сферах.

КУЛЬТОВА ДІЯЛЬНІСТЬ — це культ у власному розумінні цього слова, тобто, це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також символічні акти — чин богослужби, обряд, проповідь, жертви, таїнства).

САКРАЛІЗАЦІЯ — це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соціальних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим пов’язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.

СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ — це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин — від релігійного санк­ціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших соціальних інститутів.