Тема 3. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура.

Мета: Сформувати уявлення про суспільство як цілісну складну систему, специфіку окремих підсистем і їх взаємодії; визначити основні типи суспільств за різними класифікаціями та показати їх взаємозв'язок; виявити специфіку основних суспільних процесів; з'ясувати відмінності у соціальній структурі різних типів суспільств та факторів впливу на неї.

Питання для розгляду:

1. Сутність поняття «суспільство».

2. Типологія суспільств.

3. Соціальна структура суспільства.

4. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність в суспільстві.

5. Соціалізація, соціальна стратифікація.

6. Соціальні інститути в системі соціальних зв’язків.

7. Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії

Розпочати вивчення теми доцільно із з’ясування сутності суспільства як цілісної системи, визначення чинників, що цілісність і диференційованість одночасно.

При розгляді питання про типології суспільств доцільно виявити критерії, що лежать у основі кожної з типологій та встановити взаємозв'язки між різними типологіями і відповідними типами суспільств, показати специфіку соціальної структури кожного суспільства.

Звертаємо увагу на те, що соціальна структура – це структура соціальних груп та інститутів, що взаємопов’язуються та взаємодіють. Характеризується сукупністю соціальних класів (класи, трудові колективи, групи, шари, сукупність соціальних, демографічних, професійних, кваліфікаційних, територіальних, етнічних спільнот), що пов’язані відносно стійкими зв’язками між собою. Соціальна група – це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. 1)Групи, що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного суспільства, а також у диференціації його населення за основними критеріями; 2)Представники цих груп є суб’єктами різних соціальних інститутів.

Акцентуємо увагу на різноманітності структурних елементів: 1) соціально-класова структура суспільства, елементами якої є: класи – великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у певній системі суспільного виробництва, за їхніми відношеннями до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, за способами отримання тієї частини суспільного багатства, що знаходиться в їхньому володінні; соціальні верстви, що створюють внутрішню структуру класів та великих соціальних груп. Це сукупність індивідів, що зайняті соціально та економічно рівноцінними видами праці, і відповідно отримують рівне матеріальне та моральне відшкодування. Більш дрібне ділення соціальної структури виділяє малі соціальні групи – нечисленні за складом, члени яких об’єднані суспільною діяльністю, знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні одне з одним, і це є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особистісних групових цінностей та норм поведінки. 2) соціально-демографічна структура суспільства, як результат накладення демографічних структур на соціальні. Статистичними параметрами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучуваність, міграційний обмін населення. 3)

соціально-територіальна структура суспільства, що розглядається як взаємодія двох основних верств суспільства – соціально-класової та територіальної. Одиницями соціально-класової є суспільні класи та соціальні верстви, а територіальної – спільноти різного типу. Під соціально-територіальною структурою суспільства розуміється сукупність усталених спільнот людей, що формується на основі соціальної неоднорідності умов життєдіяльності різних територіальних, адміністративних, соціальних утворень, а також відносин між цими спільнотами.

При розгляді питання проблем соціальної диференціації і стратифікації акцентуємо увагу на тому, що це передусім процес, який безперервно триває у суспільстві і, звичайно, наявність результатів процесу. Процес соціального відтворення, в результаті якого верстви, групи і класи є нерівними одне одному та групуються ієрархічно. Розташовані страти за різним рівнем престижу, власності та влади.

Звертаємо увагу на сутність і специфіку соціальної мобільності. Сукупність соціальних переміщень людей у суспільстві, тобто змін їхнього статусу, називається соціальною мобільністю. Між підняттям та зниженням існує асиметрія: тяжіння до підняття по соціальній драбині, тобто підняття – добровільне, як правило, а зниження – примусове. Два основних види: міжпоколінна та внутрішньопоколінна (соціальна кар’єра). Міжпоколінна – довготерміновий, внутрішньопоколінна – короткотерміновий процес. Два типи: 1)Вертикальна мобільність – переміщення з однієї страти до іншої, буває спрямованою вгору і вниз. 2)Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи до іншої, що знаходиться на тому ж рівні. Різновид горизонтальної – географічна мобільність (переїзд). Якщо до зміни місця додається зміна статусу, виходить міграція.

Звертаємо увагу на таку специфіку соціальних інститутів: 1) це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, статусів, що керують цілими сферами соціального життя: сім’єю, економікою, освітою, управлінням тощо; це усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему; 3) існує через необхідність задовольняти найважливіші життєві потреби. Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно: 1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту; 2)Усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему.; 3)Соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство.; 4)Особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил, тощо, що відрізняє певних людей). Інституціоналізація – це процес, коли суспільна потреба (1)потреба комунікації; 2)потреба виробництва продуктів та послуг; 3)потреба розподілу благ; 4)потреба безпеки та захисту життя громадян; 5)потреба затримки системи нерівності; 6)потреба соціального контролю за членами суспільства) починає усвідомлюватися як загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси.

Акцентуємо увагу на різновидах соціальних інститутів та їхній характеристиці. 1)Продовження роду – соціальний інститут сім’і і шлюбу; 2)Потреба безпеки та соціального порядку – політичні інститути; 3)Потреба добування засобів для існування – економічні інститути; 4)Потреба в передаванні знань, соціалізації нового покоління, підготування кадрів – інститут освіти (наука, культура).; 5)Потреба вирішення духовних проблем та сенсу життя – інститут релігії. Інститут повинен функціонувати – його нормальне функціонування є благом для суспільства. Під функцією соціального інституту розуміють користь, яку він приносить – себто то є сукупність цілей і завдань, що вирішуються. Соціальний інститут – це гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів иа ролей, соціальних норм та санкцій, соціальних організацій.

Доцільно розрізняти явні та латентні функції соціальних інститутів. До функцій соціальних інститутів відносяться: 1)впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі; 2)соціальні інститути сприяють соціалізації індивідів; 3)соціальне управління та контроль. Якщо соціальний інститут, окрім користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функції та дисфункції є відносними. Ситуація дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища – брак підготованих кадрів. Внутрішні – неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція. Всі вони бувають латентні та явні. Явні – очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні – не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства.

Термінологічний словник

Науково-теоретичні визначення

АДАПТАЦІЯ СОЦІАЛЬНА - процес і результат активного пристосування індивіда, шара, групи до умов соціального середовища, до суспільних умов життя, що змінюються або що вже змінилися. У А.с. виділяють дві форми: а) активну, коли суб'єкт прагне впливати на середу з метою її зміни (наприклад, зміни цінностей, форм взаємодії і діяльності, які він повинен освоїти); б) пасивну, коли суб'єкт не прагне до такого впливу і зміни. Показниками успішної А.с. виступає високий соціальний статус індивіда (шара, групи) в даному середовищі, його психологічне задоволення цим середовищем загалом і його найбільш важливими елементами (зокрема, задоволення роботою, її умовами і змістом, винагородою, організацією). Показниками низької А.с. є переміщення суб'єкта в іншу соціальне середовище (текучість кадрів, міграція, розлучення), аномія і поведінка, що відхиляється. Успішність А.с. залежить від характеристики середовища і суб'єкта.

ВЗАЄМОДІЯ СОЦІАЛЬНА - взаємний вплив різних сфер, явищ і процесів, осіб або спільностей, який здійснюється за допомогою соціальної діяльності. Розрізнюють взаємодію зовнішню (між відособленими об'єктами) і внутрішню (всередині окремого об'єкта між його елементами). Якщо соціальну роботу розглядати як систему, то взаємодія між її складовими елементами (суб'єктом, об'єктом тощо) буде внутрішньою, а її взаємодія з іншими системами (економічною, політичною тощо) зовнішньою.

ДИСТАНЦІЯ СОЦІАЛЬНА (лат. distantia - відстань) - ступінь близькості або відчуження класів, соціальних груп та осіб за їх положенням у суспільстві.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СОЦІАЛЬНА - розподіл суспільства на групи людей, в тій або іншій мірі соціально відмінних один від одного. Одна з основних тенденцій функціонування соціальної структури сучасного суспільства. Поєднується з інтеграційним процесом (див. Інтеграція соціальна) як протилежною тенденцією. Степінь Д.с. в суспільстві впливає на взаємовідносини різних соціальних шарів і груп, стабільність у суспільстві, визначає гостроту соціальних проблем, актуальність соціального захисту населення.

ДІЯ СОЦІАЛЬНА - усвідомлена дія людини, звичайно викликана його потребами, яка пов'язана з діями іншої людини або інших людей, зорієнтована на їх поведінку, впливає на них і, в свою чергу, випробовує вплив поведінки інших. У вчення про Д.с. особливо великий внесок вніс М.Вебер. Воно отримало подальший розвиток в сучасній соціології (феноменологія, функціоналізм і інші напрями). Д.с. включає в себе: суб'єкт, середовище або "ситуацію"; орієнтацію суб'єкта на умови середовища, на "ситуацію"; орієнтацію суб'єкта на другого (або інших).

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИЙ (від лат. institutium - встановлення, заснування) - історично складені, стійкі форми організації сумісної діяльності людей. Суспільство являє собою систему І.с. як складної сукупності економічних, політичних, правових, моральних та інших відносин. Найбільш фундаментальні І.с. - власність, держава, сім'я, наука, система засобів масової інформації, виховання і освіта, право тощо.

ІНТЕГРАЦІЯ СОЦІАЛЬНА - процес встановлення оптимальних зв'язків між соціальними інститутами, групами, ешелонами влади і управління; тенденція до згуртування, об'єднання, вирівнювання показників соціального і економічного розвитку країн і регіонів, суспільних класів, соціальних груп і спільностей на відміну від диференціації соціальної. Процес І.с. загалом позитивно позначається на ступені соціальної захищеності населення.

НОРМИ СОЦІАЛЬНІ - засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. Виробляються у всіх сферах суспільної практики і у всіх видах суспільних відносин. Складаються як норми-правила і норми-очікування, що зумовлюють форму, мотивацію, спрямованість, оцінку поведінки членів групи і визначальні форми і відхилення, що допускаються в їх (членів групи) взаємодіях і виявах. орієнтир для оцінки (правової і моральної) девіантної (поведінки, що відхиляється від прийнятих в суспільстві норм) поведінки людей. Це звички, манери, етикет, звичаї, традиції, обряди, церемоніали, ритуали, закони (звичайне право, юридичні закони), мода (смаки) і захоплення, цінності, ціннісні орієнтації, вірування, знання і міфи, честь.

ПОЛЯРИЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНА - посилення відмінності в положенні соціальних і інших груп і шарів (див. також Диференціація соціальна), що доходить до їх протистояння один одному (полярності). Самим негативним чином позначається на можливостях соціального захисту більшості населення.

РЕФОРМА СОЦІАЛЬНА - перетворення, зміна, перебудова якої-небудь сторони (порядків, інститутів, установ) або всіх сторін суспільного життя при збереженні існуючого суспільного устрою. Як правило, позитивно впливає на суспільні процеси, в тому числі і в соціальній сфері. Однак це залежить від цілей, задач, від того, в чиїх інтересах здійснюється Р.с.

Іронічні визначення

АГРЕСІЯ – войовничий інстинкт, що зіштовхує баранів лобами, а людей – ідеологіями.

АДАПТАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – успішне пристосування до соціального порядку: в стабільному суспільстві – шляхом конформізму, в перехідному – шляхом бандитизму.

"БІЛІ КОМІРЦІ" – "інтелігенція" у західному світі, де для того, щоб називатися інтелігентом, не обов'язково перейматися долею всесвіту – досить щодня перевдягати сорочки.

БЮРОКРАТІЯ – апарат управління, який у гонитві за соціальними благами спромігся відірватися від народу.

ЕЛІТА – частина суспільства, що вважає себе кращою на тій підставі, що все краще в суспільстві належить їй.

ІЄРАРХІЯ СОЦІАЛЬНА – спосіб соціальної організації, грунтований на нерівному становищі осіб, який у комах спричинився до виникнення мурашника, а в людей – до виникнення марксизму-ленінізму.

КАПІТАЛІСТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО – вільне суспліьство, в якому можна продавати робочу силу, вільно купувати робочу силу; не можна лишень усього цього вільно не робити.

МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНІ – соціальна верства, якій внаслідок приватизації дісталося лишень її власне майно.

НЕРІВНІСТЬ СОЦІАЛЬНА – головне джерело суспільного прогресу, що стимулює людей до соціальної активності: одних до того, щоб піднятися догори, а інших – до того, щоб не впасти вниз.

НОРМИ СОЦІАЛЬНІ – границі поведінки, в межах яких люди бігають за заохоченнями, а поза ними – від санкцій.

СЕРЕДНІЙ КЛАС – клас, найзацікавленіший у соціальній злагоді, позаяк під час соціальних конфликтів він зазнає лиха і згори і знизу.

СТРАТИФІКАЦІЯ СОЦІАЛЬНА – розподіл суспільства на верхні й нижчі верстви, за якого нижнім здається, що верхні сидять у них на горбу, а верхнім – що нижні плутаються в них під ногами.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА – період розвитку суспільства, коли в нього з'являється світле минуле.

УТОПІЯ – модель суспільства, в якому мають бути задоволені всі, крім тих, хто цим незадоволений.

ЦІННІСТЬ – корисна частина навколишнього світу, відсутність якої викликає страх, що не одержиш, а наявність – страх, що втратиш.