72. Державна екологічна політика та напрями її розвитку

Формування засад державної екологічної політики та її розвиток в Україні відбувалися з урахуванням соціально-економічної ситуації в державі та реального стану народногосподарського комплексу, який все ще знаходився в глибокій кризі.

Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності

Державна політика у сфері екологічної безпеки, як і в будь-якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законо­давства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи

в Україні спостерігається значна диференціація асимі­ляційного потенціалу різних регіонів

Неприємною є статистика "соціальних" хвороб: загальна захво­рюваність на туберкульоз зросла за сім років на 43 %, анаСНІДза Останні дна роки - на 17 %.

На жаль сучасна орієнтація України на екологічно збалансо­ваний розвиток має суто декларативний характер. Досі не прийнята Державна програма екологічно збалансованого розвитку та не створено механізму її реалізації в економіці перехідного періоду.

Екологічно збалансований розвиток національної економіки повинен грунтуватись на довготерміновому всебічному моніто­рингу довкілля. Сьогодні в Україні ще не має його розгалуженої системи, що суттєво стримує екологічну стабілізацію в сфері природокористування Особливу увагу належить приділити охороні земельного фонду держави. Йдеться про необхідність впровадити таку стратегію землекористування, яка б усебічно попереджала ерозію та деградацію ґрунтового покрову на основі урахування екологічних агроландшафтних обмежень.

сучасний стан розвитку сільського господарства України характеризується ускладненням екологічної ситуації. Проведення земельної реформи повинно супроводжуватись створенням відповідних центрів на місцях,які б займались екологічним навчанням

73.Організаційно-правові засади формування езе в Україні

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалі­зується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів

. Ця політика реалізується шляхом роз­робки та впровадження окремих національних, цільових дер­жавних, регіональних, місцевих, об'єктних програм і проектів

- визначено подальші кроки впровадження екологічної політики, здійснення якої передбачено такими напрямами:

- розробка та впровадження місцевих планів дій з охорони навко­лишнього природного середовища (контрольний термін Кабі­нету Міністрів України - 30 червня 1999 р.);

- розвиток та впровадження механізмів реалізації регіональної

(місцевої) екологічної політики;

- максимальна інтеграція екологічної політики в стратегію облас­них (місцевих) планів соціально-економічних реформ;

Закон України "Про охорону навко­лишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну упорядкованість в систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального викорис­тання її природних багатств, дотримання законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища.

Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України: - право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне

середовище;

-участьвобговоренніпроектівзаконодавчихактів,матеріалівщодо

розміщення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно

вплинути на стан навколишнього природного середовища;

-участь у проведенні громадськоїекологічноїекспертизи;

Громадяни України зобов'язані:

- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог еколо­гічної безпеки, екологічних нормативів;

- не порушувати екологічні права та законні інтереси інших

суб'єктів;

- вносити плату за спеціальне природокористування;