66 . Система соціального захисту населення в україні. Соціальна політика держави

Соціальний захист населення – законодавчо закріплена система держ. гарантій та прав усіх громадян. Сьогодні в Україні діють 4 типи соц. програм: 1) соціальні пільги, 2) виплати і пільги за ЧАЕС, 3) субсидії на сплату житлово-комунальних послуг і палива, 4) допомога сім’ям.

Усі соціальні допомоги поділяються на універсальні і адресні. Універсальні ( пенсії за віком, за інвалідністю) надаються за принципом права.

Основними заходами держави відносно соціального захисту населення є:

1. Індексація зарплат, пенсій, стипендій під час інфляції і під час зростання індексу цін;

2. Надання держ. Допомоги малозабезпеченим і їх сім’ям;

3. Надання допомоги незахищеним верствам населення;

4. Грошові виплати населенню, яке потерпіло від стихійних лих і екологічних катастроф.

Основні засади с-ми соц. Захисту були сформовані ще в 1993р., проте їх реалізація мала доволі повільний характер Мінімальна зарплата та прожитковий мінімум – те на що звертають увагу при плануванні бюджету. Основною метою соц. Захисту є надання кожному члену суспільства незалежно від соц. Походження, національності чи расової приналежності, можливості вільно розвиватись, реалізовувати свої здібності. Крім соціального захисту держава здійснює соціальну політику, що складається з таких підрозділів: 1) Ринок праці та зайнятість населення, 2) Регіональні програми вдосконалення зайнятості населення, 3) Зовн. і внутр. міграційна політика, 4)Реформування відносин праці на основі соц. партнерства. Соціальна політика держави включає:

=> регулювання соціальних відносин у державі, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); =>вирішення проблем безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

=> розподіл і перерозподіл доходів населення;

=> формування стимулів до високопродуктивної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

=>створення системи соціального захисту населення;

=> забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури

67. Зайнятість населення, її структура і динаміка в україні

Згідно із законом України "Про зайнятість населення" до зайня­того населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

=> працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня;

=> громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою

=> вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи .в суспільних об'єд­наннях;

=> громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

=> особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва

=> зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити квалі­фікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторамиВ Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламен­тована законом

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова "зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю. В Україні сьогодні є нераціональна структура зайнятості. Це пов'язано з надто великою концентрацією працюючих у сільському господарстві (5,5 млн. осіб або 26 % усіх зайнятих) і малою зайня­тістю у промисловості (біля 4 млн. осіб).