49 Антимонопольна політика та розвиток конкуренції в україні.

В сучасних умовах ринок характеризуєтьсь недосконалою конкуренцією і монополізмом, коли кінцева ефективність не збігається з вир-чою. У перехідній економіці діють звичні для ринкової економіки форми конкуренції, утворюється велика кількість ринків досконалої конкуренції на так званих неорганізованих ринках. Водночас монополізм набуває нових форм і масштабів.

Монополістом, згідно з антимонопольним законодавством У-ни, вважається виробник, який контролює 35% товарного ринку. Демонополізація – це комплекс заходів ек. політики д-ви, спрямованих на подолання монопольного становища виробників. Вона займається у 2-х головних напрямках:

1) ліквідація монопольного становища окремих виробників на ринках і формування нових економічних структур як найважливіша умова формування конкретного середовища на товарних ринках;

2) обмеження та недопущення недобросовісної конкуренції, зловживань панівним становищем на ринку.

Антимонопольне регулювання здійснюється адміністративними та економічними методами. Адміністративні методи є прямим державним управлінням і передбачають використання с-ми держ. замовлень і контрактів, санкцій, штрафів, ліцензій, дозволів, квот, установлення норм, стандартів, що регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, а також до організаторів виробництва.

Ліцензування,як адміністративний метод, застосовують з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції.

Квотування – це пряме визначення д-вою для монополістів їхньої частки у в-ві, збуті чи експорті. Антимонопольне законодавство регулює не тільки сферу промислового в-ва, а й обігу, кредиту, фінансові ринки.

Ек. методами антимонопольного регулювання визначаються податки для підприємств монополістів, пільгові кредити для фірм, що відокремились від монополістів, с-ма сприяння малого і середнього бізнесу. З розвитком ринкової с-ми господарювання переважатимуть ек-чні методи, а адміністративні будуть зведені до регулювання природних монополій.

50. Сутність і види ринкової інфраструктури

Ринкова інфраструктура національної економіки - це систе­ма організаційно-правових інституцій для підтримки розвитку ринкових відносин господарських суб'єктів у національній економіці

Загальна ринкова інфраструктура є фундаментом для розвитку всієї національної економіки України.

Основними Елементами спеціалізованої ринкової інфраструктури є:

1) біржі - представляють собою регуляторно-функціонуючі організаційні форми оптових ринків цінності;

2) аукціони- торги (має бути присутнім фактор публічності);

3) посередницькі фірми та товариства, що працюють на біржах або відстоюють інтереси (всеукраїнська асоціація підтримки підприємств, фермерства);

4) інформаційні організації;

5) податкові інспекції та моніторингові системи,

6) спеціальні рекламні агентства та засоби масової інформації;

7) система страхування та страхові компанії;

8) торгові палати та об'єднання ділових кіл;

9) митна система

10) професійні спілки

11) комерційно-виставочні зали та виставки (реклама просування товару).

10) система вищої економічної'та спеціальної економічної освіти;

11) консалтингові фірми - фірми, що надають послуги;

12) аудиторські фірми та послуги - українська аудиторська палата.

13) спеціальні зони вільного підприємництва;

Ринкова інфраструктура національної економіки виконує такі функції:

1) організація оформлення ринкових відносин та діяльності суб'єктів господарювання;

2) полегшення учасникам ринкових відносин реалізації світових економічних інтересів;

3) спеціалізація різних об'єктів економіки та підвищення опера­тивності їхньої роботи на основі розвитку організаційних форм ринкових відносин;полегшення форм юридичного та економічного контролю за підприємницькою діяльністю через моніторингові організації