
- •Реферат
- •Проблема дисертаційного дослідження
- •2. Розкриття задач, інтерпретація данних, синтез основних результатів.
- •3. Правила та научна етика цитування: научні школи, напрями, персоналії. Науковий апарат дисертації.
- •4. Методики вибору теми дослідження
- •5. Практична значимість дисертації та актуальність її теми.
- •6. Академічний стиль та особливості мови дисертації.
- •Висновки
- •Список використаної літератури
3. Правила та научна етика цитування: научні школи, напрями, персоналії. Науковий апарат дисертації.
Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, які органічно вписуються в текст дисертації при аналізі позицій автора. їх використовують для того, щоб без перекручувань передати думку автора першоджерела, для ідентифікації та порівняння різних поглядів тощо. Виходячи з їхнього змісту, автор дисертації здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів. Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник.
При цитуванні джерел слід дотримуватися таких правил:
• цитати мають бути точними;
• не можна перекручувати основний смисл поглядів автора;
• використання цитат повинно бути оптимальним, тобто визначатися потребами розробки теми дисертації;
• необхідно точно наводити джерело цитування;
• цитати мають органічно «вписуватися» в контекст дисертації. Поряд з прямим цитуванням часто використовують переказ тексту першоджерела. У такому разі текст переказу старанно звіряють з першоджерелом.
У всіх випадках кількість цитат, що наводяться, має бути оптимальною, тобто визначатися потребами розробки теми наукового дослідження. Від науковця вимагається встановити чи варто застосовувати цитати у конкретному контексті, чи немає у них викривлень смислу джерела цитування. Причини останнього можуть бути різними: в одних випадках з першоджерела можуть бути взяті слова, які не визначають суті поглядів автора; в інших — цитати обмежуються словами, які містять лише частину думки, наприклад ту, яка більше відповідає інтересам автора наукової роботи. Іноді у цитаті викладається точка зору не на той предмет, який розглядається у данному контексті. Можливі й інші смислові неточності при цитуванні. Поряд з прямим цитуванням часто застосовують непряме цитувння — переказ тексту першоджерела. У цьому випадку також не виключеною є можливість викривлення думки автора першоджерела. Щоб цього не трапилось, текст переказу слід прискіпливо звіряти з першоджерелом.
Посилаючись у тексті на будь-яке джерело (опублікований чи неопублікований документ), можна лише обмежитися цитатою, уривком з нього, не зазначаючи відомостей про сам документ (автора, назву, рік видання). Але такі цитати називають недокументованими посиланнями, і вони характерні лише для газет, масово-політичної, навчальної літератури. У жодному разі їх не можна рекомендувати для наукових публікацій, рефератів, курсових, дипломних, магістерських робіт, наукових звітів і дисертацій. У цих видах робіт бібліографічні посилання мають бути обов’язково документованими, тобто супроводжуватися точною адресою цитованого джерела.
Бібліографічне посилання — це сукупність бібліографічних відомостей про цитований або згадуваний у тексті наукової чи навчальної роботи документ.
Бібліографічні посилання можуть уміщуватись:
• в основному тексті (внутрішньотекстові посилання);
• у підрядкових примітках (підрядкові посилання);
• у позатекстових примітках (у коментарях).
Внутрішньотекстове посилання наводять у тексті у круглих дужках.
Підрядкові бібліографічні посилання наводять у нижній частині сторінки, відокремлюючи їх горизонтальною лінією.
Кожне підрядкове посилання нумерується в тій послідовності, в якій подаються цитати чи посилання в тексті.
При цитуванні підряд одного й того самого твору (документу) в підрядкових примітках назву твору не повторюють, а заміняють
словами «Там само» або «lbid» (для іноземних джерел).
У підрядкових бібліографічних посиланнях іноді вказують і посилання на так звані «непрямі цитати», тобто, коли автору не вдалося знайти оригінал цитованого твору.
Позатекстові бібліографічні примітки (коментарі), як правило, вміщують у кінці тексту із зазначенням ,де в нумерованому порядку розташовані всі бібліографічні записи, на які було зроблено посилання в тексті. У такому разі в тексті вже не дають ні текстових розгорнутих, ні підрядкових посилань й приміток, а після закінчення цитати у квадратних дужках ставлять порядковий номер за списком у кінці твору..
Коли автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки.
При написанні дисертацій не варто давати підрядкові бібліографічні посилання, оскільки це призводить до зростання обсягу дисертації, а краще у квадратних дужках наводити посилання на номер у списку літератури.