5 Садово-паркові споруди та обладнання

Садово-паркові споруди та обладнання призначені для створення відвідувачам найбільш сприятливих умов при їх перебуванні на об’єкті, для детального благоустрою окремих, найбільш цікавих і привабливих місць, а також для оформлення озеленювальних територій.

Вони повинні бути максимально необхідними відвідувачам, зручними і досконалими за конструкціями та формою, доповнювати або відтінювати супутні їм декоративні насадження. Садово-паркові споруди та обладнання умовно поділяють на:

1. малі архітектурні форми – паркові утилітарні та інженерні споруди, які призначені як для безпосереднього обслуговування відвідувачів, так і для художнього оформлення садово-паркового об’єкту і для відображення виразності рельєфу – особливостей вертикального планування території;

2. водні пристосування або гідроспоруди, виконують важливу функцію у композиційному вирішенні ландшафту садово-паркового об’єкту з можливим утилітарним використанням;

3. садово-паркове обладнання – елементи об’єкту утилітарного використання і художнього виконання.

Склад споруд, перелік обладнання, його раціональне розміщення залежать від розміру, призначення і планувальних особливостей садово-паркового об’єкту. У міських садах і парках присутні усі види споруд і обладнання. На невеликих об’єктах, особливо транзитних скверах і бульварах, застосовують просте обладнання: лави, урни, вази, світильники, сторожові будки, кіоски. У приміських зонах відпочинку і лісопарках використовують теж обладнання, що і в міських парках, але виконується воно із залишків деревини, може підкреслювати природній лісовий ландшафт. Будівництво споруд ведуть за спеціально розробленими проектами. По робочих кресленнях вертикального планування об’єкту влаштовують пандуси, підпірні стінки, відкоси. У даний час широко використовують типові проекти споруд і обладнання, за якими налагоджений випуск їх збірних елементів, які легко можуть зібрати у готові вироби на місці їх встановлення. Однак для паркових споруд і обладнання необхідні індивідуальні проекти, які створюють неповторний вигляд об’єкту.

5.1 Малі архітектурні форми

5.1.1 Інженерні споруди

1. Пандуси і східці – служать для зручності руху по нахиленим поверхням території.

Пандуси звичайно застосовують при схилах до 8%_. Вони поєднуються із невеликими бордюрами, відкосами і підпірними стінками. Частіше усього мають односкатний і рідше двоскатний поперечний профіль. На пологому спуску-підйомі пандусу покриття повинне бути шорстким і твердим; такими властивостям відповідає бетон і плитка. Пандус буває у 3-4 рази довшим від східців і при одній і тій же висоті можуть інколи мати широкі, дуже низькі, з нахилом верхньої поверхні східці. У останньому випадку таке пристосування називається італійським пандусом.

2. Паркові східці (сходи) є спеціальним пристосуванням для переходу з одного рівня рельєфу на інший і грає важливу архітектурно-художню роль у парковому ландшафті. За своїм призначенням та оформленням східці підрозділяють на:

- головні – парадні, зі скульптурами, квітковими вазами, оригінальними світильниками та боковим каменями чи крилами, які встановлюються на головних алеях та магістралях і мають ширину більше 10 м;

- другорядні, розташовуються на бокових алеях і доріжках, завширшки 2,5-10 м, з простими бортами та перилами, але оригінальні за конструкцією формою;

- стежкові, прокладені по пішохідних доріжках завширшки до 2,5 м, із східцевими маршами або окремими кам’яними східцями.

Схил паркових східців складає 1:3, мінімальна ширина сходинки 40 см, висота 8,12 або 15 см. Ширина сходів визначається залежно від конкретних умов і естетичний уподобань автора проекту, але не повинна бути менше 75 см (смуга руху однієї людини). Такі розміри паркових сходів забезпечують комфортність прогулянкового руху і подолання підйому або спуску. Будівельний матеріал для сходів – кам’яні тверді і гірські породи, часом використовують вапняк, піщаник і ракушняк.

У приміській лісопаркові зоні можливе будівництво цегляно-клінкерних і дерев’яних сходів. При влаштуванні сходів на стежках можна використовувати природне каміння, яке має горизонтальні поверхні або ж стовбурові зрізи великих дерев. Для цього ретельно планують і ущільнюють щебенисту основу під східці, на неї наноситься цементно-піщаний розчин шаром 8-10см. На основу із розчином встановлюють камені або дерев’яні бруси строго по вертикальним відміткам їх поверхні. Дерев’яні бруси попередньо обробляють антисептиком. Особлива увага при будівництві сходів приділяється їх з’єднанню із відкосами і підпірними стінками. Такі зони слід оформлювати ґрунтопокривними чи красивоквітучими рослинами. При влаштуванні сходів із бетонних блоків необхідно використовувати бетон марки не нижче М 300 із високою морозостійкістю.

3. Підпірні стінки призначені для закріплення крутих схилів і сполучення однієї ділянки з іншою при наявності перепаду рельєфу. Вони влаштовуються частіше усього на схилах, де передбачається майданчик і сходи, по межах об’єкту із прилягаючими нижче вулицями. Підпірні стінки повинні чітко організовувати простір, визначати межі композиційних ділянок, завершувати цікаві перспективи, підсилювати масштабне сприйняття і створювати естетично завершені ландшафтні композиції.

Залежно від умов рельєфу визначають кут схилу чи нахилу підпірної стінки за формулою:

і=h/l, де і – кут схилу чи нахилу; h – висота закладення стінки, м; l – довжина закладення, м.

Розрахункове співвідношення нахилу підпірної стінки рівне одній третій закладення від її висоти. Такий кут нахилу створює найбільш сприятливі умови при скиді атмосферних вод.

Підпірні стінки складаються із фундаменту, тіла і водовідводу. Висота стінки із каміння при сухій кладці складає не вище 4 м, з бетону і залізобетону – 6 м; при висоті більше 6 м підвищується тиск на грунт та тіло стінки. Товщина фундаменту і глибина його залягання для високих стінок залежить від підстилаючи грунтів, але товщина не повинна бути менше 50-80 см. ширину фундаменту встановлюють на 15-20 см ширше тіла підпірної стінки для забезпечення її стійкості.

4. Огорожі призначені для ізоляції відвідувачів від хаотичного руху по об’єктах озеленення як загального, так і обмеженого користування. Вони також призначені для захисту від витоптування окремих квітників, партерних композицій, відкосів водойм тощо.

Огорожі класифікуються за висотою:

• високі – встановлюються по межах парків, районних садів, виставок, ботанічних садів, зоопарків, стадіонів та об’єктів обмеженого користування. Вони мають висоту 3-7 м;

• середні – встановлюються по межах скверів, бульварів, окремих ділянок великих парків, на тенісних кортах, окремих місцях на вулицях та проспектах. Їх висота від 1 до 1,5 м;

• низькі – встановлюються у особливо важливих місцях садово-паркового об’єкту, біля квітників, партерів, водойм. Мають висоту 0,5-0,8 м.

Огорожі призначені для довготривалого використання і виконуються із високоякісного і довговічного матеріалу: металу, дерева, природного чи штучного каменю.

5. Містки з’єднують протилежні береги водних об’єктів, елементи дорожно-стежкової мережі і можуть бути відкритими та закритими (трубопереходами). Відкриті містки споруджуються на широких водних протоках і бувають кам’яними арочними або висячими.

Містки виготовляють із залізобетону, дерева, металу за спеціально розробленими проектами. Закриті містки – трубопереходи використовують для переходів через відкриті меліоративні та ливнескидні канали, струмки та невеликі річки на об’єктах лісопаркової зони.