2.2 Штучні інертні матеріали

Доменні і мартенівські шлаки. Котельні шлаки. Цегляний бій або щебінь. Цегла клінкерна (має високу міцність). Черепиця. Попіл вугільний. Шлам - відходи від виробництва глинозему.

В'яжучі матеріали придають інертним матеріалам у спеціальних сумішах дорожніх покрить необхідне зчеплення в єдину масу. До в'яжучих природних матеріалів відносять:

• глина;

• суглинок;

• будівельне гідратне повітряне вапно (пушонка);

• портландцемент - продукт старанного подрібнення клінкеру;

• цемент;

• бітум;

• асфальтобетон;

• гнучкі матеріали (на спортивних площадках);

- торф (для дорожного будівництва застосовується волокнистий торф з малим ступенем розкладення (до 20-30%);

• опилки;

• лігнін (продукт гідролізного виробництва);

• бавовникові відходи;

• мох (для спортивних площадок).

3 Дорожні покриття садово-паркового типу

Дорожні покриття садово-паркового типу включають один або декілька конструктивних шарів, які вкладуються на спеціальну основу доріжок або площадок. Призначення дорожніх покрить - придати доріжкам і майданчикам міцність, стійкість до атмосферних опадів і комфортабельність як для руху, так і для відпочинку відвідувачів. Дорожні покриття складаються з таких елементів:

1) дорожна земляна основа ("корито") - опора для всіх останніх елементів;

2) підстилаючий або пружинистовологоємкий шар, який влаштований з крупнозернистого піску;

3. основа з інертних матеріалів - головний несучий конструктивний елемент;

4. ізоляційний шар товщиною до 5 см;

5. верхнє покриття, яке являється шаром, що безпосередньо приймає навантаження від пішоходів та транспорту. Воно може бути твердим або м'яким.

Тверде верхнє покриття виконують із асфальтобетону, залізобетону або керамічних плиток, каменю, клінкеру, цегли, дерев'яних торцевих елементів. М'яке покриття складається із спеціальної суміші інертних в'яжучих і пружних матеріалів, яке повинна бути довговічним, декоративним і не пилити в суху погоду, не розмокати під час атмосферних опадів або ж штучного інтенсивного поливу.

При проектуванні і будівництві дорожніх покрить потрібно використовувати місцеві будівельні матеріали і перевагу при цьому потрібно віддавати відходам матеріалів різних галузей промисловості.

Технологія влаштування доріжок

Грунтові доріжки влаштовують на територіях тимчасового озеленення, в лісопарках і при влаштуванні стежок. Покриття доріжок можуть бути простими або покращеними різними домішками. Матеріалом для простих покрить служать грунти, місцеві піщані або суглинисті. Торф’янисті, пилувато-піщані та глинисті грунти для влаштування ґрунтових покрить непридатні.

Після винесення проекту в натуру і визначення меж майбутньої доріжки створюється її профіль з застосуванням шаблону вручну або за допомогою автогрейдера чи бульдозера з профільним ножем на відвалі; поперечному двоскатному профілю конструкції надається схил поверхні і=0,03-0,04, що відповідає підйому грунту на 3-4 см від краю доріжки до її середини на кожний 1 м.

Поздовжній схил доріжок складає не менше 1=0.005-0.006. Мікрорельєфні нерівності вирівнюють, всі включення з будівельного сміття вибирають, а їх місця заповнюють однорідним грунтом; поверхня доріжки або майданчику підлягає ретельному зрошенню. Після цього її ущільнюють моторними катками (спочатку 2-тонним, пізніше 5-тонним з питомим тиском заднього барабану 25-45 кг на 1 см його довжини) з проходом від краю до середини доріжки не менше 5 раз по одному сліду. Ґрунтова поверхня вважається достатньо ущільненою, якщо тонкі круглі предмети (спиці, дріт, цвяхи тощо) виймаються з грунту, не порушуючи цілісності верхнього шару. До початку ущільнення грунту на краю доріжок, майданчиків влаштовують опорні бровки з рослинної землі або дернини висотою від верхнього покриття 5-6 см і шириною 50 см.

Опорні бровки влаштовують строго по шнуру вздовж краю підсипкою рослинного грунту, яку рівномірно розрівнюють і планують вручну, після чого ущільнюють за допомогою трамбівок. Готову земляну бровку або дернують стрічкою дерну шириною 10-15 см і товщиною 5-10 см з забивкою в неї дерев'яних скріплюючих спиць (по дві в кожну дернину), або засівають подвійною нормою насіння газонних трав з послідуючим загортанням на глибину 3-5 мм. Замість земляних опорних бровок рекомендується встановлювати бетонний або гранітний бортовий полегшений камінь (поребрик).

На піщаних або глинистих грунтах при влаштуванні ґрунтових покрить необхідно після профілювання добавити 15-20% глинистих частин в пісок, а піщаних в глину, перемішавши їх з грунтом мотофрезою або дисковою бороною, агрегатованою з малогабаритним трактором.

Ґрунтова основа може бути влаштована також шляхом завозу грунту зі сторони (при його недостатку) у відповідності з проектом вертикального планування. Заслуговує особливої уваги застосування в якості покращуючих добавок цементу, бетону тощо. Добавки з цементу стабілізують грунт доріжок.

На готову основу влаштовують відповідно до проекту покриття. Воно може бути щебенистим, асфальтобетонним, плиточним. Плиточні покриття є найбільш індустріальним видом садово-паркових дорожніх конструкцій. Плитки бувають різних розмірів, форми, фактури та виготовлення у відповідності з проектним рішенням. За походженням будівельного матеріалу плиточні покриття підрозділяються на штучні, бетонні та плитки з природного каменю.