Легенда про пісню

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи ви­брали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дис­ципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики...

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються із вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же за­радити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

- Є у мене національний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Покло­нилася низенько Всевишньому та з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

Завдяки пісні ми можемо викласти свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів. А ще — можемо помолитися.

Найголовніший тип музики — пісня. Пісня — це завжди мелодія. Мелодія — найважливіша ознака будь-якої музики (танцювальної, маршової).

• Танець — вид мистецтва, в якому засобами створення художнього обра­зу є рухи й положення тіла танцюристів. Кожен танець має свої особли­вості — ритмічний малюнок, мелодію, метр, темп, гармонію, рухи. Танці виконуються як окремі концертні твори або як один із номерів балету чи опери. Існують цілі збірки танців, об’єднані в один твір. Кожен народ має свої улюблені танці:

• Українці — гопак, козачок.

• Росіяни — камаринська, тропак.

• Білоруси — бульба, крижачок.

• Чехи — полька, фуріант.

• Угорці — чардаш.

• Норвежці — салінг, спрінгданс.

• Австрійці та німці — вальс.

• Поляки — полонез, мазурка.

• Французи — менует, гавот.

• Марш.

Історія виникнення побутового жанру «марш» дуже цікава. До нас дійшли лише деякі факти. Відомо — що типова риса маршу — наявність ритмічного (ударного) інструмента. У старогрецьких трагедіях ритмічний акомпанемент супроводжував вихід акторів на сцену. Наприкінці XVI століття солдати ар­мії імператора Максиміліана марширували під звуки флейти й барабана; цей звичай запозичили й французи. Інша рання форма маршу з’являється в теа­тральних п’єсах і операх XVIII ст., тоді марші супроводжували появу акторів на сцені.

Марш (італ. mагсіа, франц. marche, від marcher — крокувати) у музиці — музичний твір (інструментальний чи вокальний), що має енергійний, чіткий ритм крокування, ходи. Для маршу характерні чіткий ритм, помірний темп, музичний розмір 2/4 або 4/4.

Марші бувають похідні, урочисті, спортивні, казкові, траурні...

3. Музична гра Ігоря Верховинця. Ладки-ладки

Дійові особи:

Усі діти та Ведучий (Вд), що допомагає виховательці (Вх).

Опис гри

Діти стоять розірваним колом, лицем до середини. Ведучий ходить по колу і, торкаючись правого плеча кожної дитини, промовляє: «Перший, другий, перший, другий» і т. д.

— Перші, підніміть руки вгору, — каже вихователька, коли Ведучий закін­чив рахувати. — Так, опустіть, а тепер підніміть руки всі другі.

Звичайно, не всі одразу запам’ятають свої номери, тому Ведучий обходить коло вдруге і нагадує кожному його номер.

— Перші і другі, поверніться один до одного лицем, — веде далі вихова­телька і знову активно допомагає дітям правильно виконати завдання. Тепер можна розпочати гру (рис. 1).

Діти стоять по двоє один проти одного, плещуть у долоні і співають пісню:

Ладки-ладки.

Посварились бабки!

За що?

За кисіль,

Що наївся Василь.

Туги-туги.

Ту-ги?

Спочатку на перше «ладки» кожна дитина плеще один раз у долоні, а на друге «ладки» — плеще в долоні свого товариша, з яким стоїть у парі, і так далі, аж до слова «Василь».

Інакше кажучи: на першу долю в 1, 3, 5, 7-му тактах діти плещуть одни раз у власні долоні. А в 2, 6, 8-му тактах кожна дитина плеще обома долонями в долоні своєї пари.

У 9-му такті на першу долю, тобто на склад «Ту-», пари беруться за руки, на другу долю (склад «-ги») — піднімають з’єднані руки вгору.

Так на кожне «ту-» аж до самого кінця пісні з’єднані руки опускатимуться донизу, на кожне «-ги» — підніматимуться вгору.

На останнє «ту-» руки тримаються внизу протягом цілого такту (дві чверті), а на останнє «-ги» — роз’єднуються вгорі, і гра починається знову.

Коли діти добре освояться з грою, до неї можна буде внести такі зміни:

На І— 8-й такти плескати вдвічі швидше, тобто кожне плескання виконувати двічі на такт: на першу долю — у свої долоні, на другу — в долоні своєї пари.

З 9-го такту і до кінця пісні рухи виконуються так, як описувалося в основному варіанті гри.

В 1-му такті починати звичайне прискорене плес­кання, а в 2—8-му тактах плескати на кожну першу долю у свої долоні, на кожну другу — по діагоналі в долоню свого товариша: то лівою в ліву, то правою в праву.

У 8-му такті повторити дії 1-го такту, а з 9-го і до кінця — виконувати рухи так, як описувалося в основному варіанті гри.

Примітка. Дуже жваво й весело проходить комбінація двох ігор: «Диби-ди- би» та «Ладки-ладки». Таке поєднання є бажаним і надзвичайно корисним, бо нахиляння і випростовування корпуса в попередній грі вигідно поєднуються з І рухами рук даної гри.

Мета гри. Гартувати організм гімнастичними вправами (рухи рук від себе вперед, по діагоналі та знизу вгору і навпаки). Розвивати почуття ритму (плес­кання під спів). Розвивати увагу (реакція на рахування Ведучого та команди виховательки).