Хід уроку

І. Організаційна частина.

В казку вирушим всі разом,

Перешкоди всі пройдем,

А хто буде сумувати,

Із собою не візьмем.

Дзвени гучніш, гучніш І всім, хто любить казку,

Допоможи скоріш.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 25.

2. Пізнавальна бесіда.

3. Музична гра Ігоря Верховинця «Гоп-гоп» (див. урок № 5).

V. Слухання музики.

Франц Шуберт «Військовий марш», Людвіг ван Бетховен «Симфонія №5» (III частина).

1. Загальні відомості про композиторів.

Франц Петер Шуберт — австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці, автор понад ти­сячі музичних творів, серед яких понад 600 пісень, дев’ять симфоній, велика кількість творів камерної та літургійної музики.

Інтерес до музики Шуберта за життя був помірним, але значно зріс після смерті й витримав випробування часом — твори маестро досі не втратили популярності й належать до найвідоміших зразків класичної музики.

Франц Петер Шуберт народився 31 січня 1797 р. в сім’ї шкільного вчите­ля в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та регент парафі­яльної церкви Міхаель Гольцер (спів). 1808 року Шуберта прийняли «півчим хлопчиком» у придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним займалися Венцель Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816) Антоніо Сальєрі (контрапункт і композиція).

Протягом 1810—1813 pp. він написав велику кількість різноманітних тво­рів: оперу, симфонію, фортепіанні п’єси й пісні, зокрема «Скаргу Агари».

1828 року з’явилися тривожні ознаки хвороби; стрімкий темп компози­торської діяльності Шуберта можна витлумачити і як симптом недуги, і як причину, що пришвидшила його смерть. В останній рік були написані такі шедеври, як симфонія до мажор, вокальний цикл, посмертно виданий під на­звою «Лебедина пісня», струнний квінтет до мажор і три останні фортепіанні сонати. Як і раніше, видавці відмовлялися брати великі твори маестро або платили мізерно мало; нездоров’я перешкодило йому поїхати за запрошенням із концертом у Пешт.

Помер композитор від тифу 19 листопада 1828 р.

Був похований поруч із Бетховеном, який відійшов у вічність роком раніше. 22 січня 1888 р. прах Шуберта перепоховали на Центральному цвинтарі Відня.

Людвіг ван Бетховен народився в грудні 1770 року (точ­на дата народження невідома) в місті Бонні (Німеччина). Батько і дід Бетховена служили в капелі. Дід, фламандець за походженням, ще юнаком приїхав у Бонн. Впертий і енергійний, він завоював загальну повагу та визнання і був удостоєний звання придворного капельмейстера.

Батько Людвіга — скрипаль, співак, клавесиніст — був здібним музикантом. Та згубна звичка — алкоголь — стала причиною багатьох страждань сім’ї і особливо стар­шого сина — Людвіга.

До таланту Людвіга батько ставився як до основного джерела доходів. По­стійними побоями та погрозами він змушував 4-річного сина годинами про­сиджувати за фортепіано і грати різні вправи. Навчання велося без всякої сис­теми. Один учитель змінювався іншим (найчастіше це були батькові друзі по пляшці), і ніхто не залишив помітного сліду у вихованні майбутнього компо­зитора.

Бетховен систематично відвідував театр і навіть працював у ньому. З 11 ро­ків він покинув загальноосвітню школу, проте залишався високоосвіченою людиною. Свій кругозір розширював за допомогою самоосвіти. Він вивчав

французьку та італійську мови, латинь, добре знав класичну літературу, циту­вав напам’ять із Шекспіра.

У 16 років Бетховен мав широку популярність у Бонні. Викладав і висту­пав у будинках аристократів. Але з часом почав прагнути більшого. Та раптово він отримує звістку про важку недугу матері. Її організм не витримав нелегкої хвороби, нескінченних сімейних чварів та бідності.

Після смерті дружини батько зовсім опустився. На Людвіга лягли всі тур­боти про братів та маленьку сестричку. Тепер половина батьківської платні видається старшому синові. Незабаром батько помирає. Людвіг стає главою сімейства. Непосильне навантаження підірвало здоров’я Бетховена. Крім того, він переніс тиф і віспу, що залишила сліди на його обличчі.

Але жорстокі удари долі не зламали сильного духом юнака. Він продовжив самоосвіту.

Після переїзду Бетховена у Відень почалися важкі будні. Його перше по­мешкання було в напівпідвалі. Маестро страждав від сирості й холоду.

...Минуло 4 роки з того часу, як Бетховен приїхав до Відня. Його давні друзі стали помічати, що композитор стає ще більш дратівливим, запальним та підозрілим. А причиною того була прогресуюча глухота. Думка про те, що він стане глухим, наштовхувала маестро на гадки про самогубство. Але з часом він змирився зі своєю недугою. /

Особисте життя у композитора не склалося. Він часто закохувався, страж­дав, але своєї єдиної так і не зустрів. Коли у 1815 році помер брат Бетховена Карл Каспар, право на опіку над його 9-річним сином перейшло не до дружи­ни, а до Людвіга ван Бетховена.

26 березня 1827 року генія не стало. Похорон відбувся 29 березня. Велике подвір’я густонаселеного будинку було запруджене людом. За гробом Бетхове­на прямувало 20 тисяч людей. Усі школи на знак трауру зачинили.

2. Слухання творів.

3. Обговорення. Аналіз творів.

• Тож якого характеру ці твори?

• Які почуття у вас викликали ці твори?

4. Повторне прослуховування музичних творів.

— Послухайте музику ще раз. Заплющіть очі. Що ви уявляєте? Який на­стрій передає музика?