Урок як основна форма класно-урочної системи навчання

Завдяки Яну-Амосу Коменському (1592-1670), починаючи з середини XVII ст., набула поширення класно-урочна система навчання, яка й нині є в Україні основною формою організації навчальної діяльності. Вона має свої незаперечні переваги, тому й широко розповсюджена. Хоча в історії розвитку дидактики були і є різні модифікації форм занять. Назвемо основні: Белл-ланкастерська (Англія), Маннгеймська (Європа), Дальтон-план, план Трампа (США), індивідуально-групова форма навчання, бригадно-лабораторна та ін.

У класно-урочній системі навчання (КУС) урок є основною формою її організації. Сучасний урок має такі ознаки: обмежений в часі, постійний склад учнів приблизно однакового віку і рівня підготовки, перебування учнів у відповідно обладнаному приміщенні, наявність і керівництво учителя, вивчення конкретного предмета, можливість застосування різних видів, форм та методів пізнавальної діяльності, оцінювання учнів тощо.

Кожен урок має свою мету, зміст, методику проведення. Універсальної класифікації уроків немає, тому дотримуються нині найбільш поширеної класифікації В.О.Онищука, яка містить 6 типів уроків:

1. Урок вивчення нових знань.

2. Урок повторення і закріплення вивчених знань.

3. Урок узагальнення і систематизації знань.

4. Урок застосування знань, умінь і навичок.

5. Урок перевірки, оцінювання знань, умінь і навичок.

6. Комбінований тип уроку (змішаний).

Будь-який тип уроку, визначений самим учителем залежно від мети змісту, завдань, обставин, можливостей, має свою структуру, тобто послідовні елементи внутрішньої побудови уроку. Наведемо приклад комбінованого уроку:

• Організаційний момент

• Перевірка домашнього завдання й опитування учнів

• Вивчення нового матеріалу з оголошенням мети уроку

• Перевірка засвоєння нових знань

• Закріплення і повторення вивченого на уроці

• Перевірка й оцінювання навчальних досягнень учнів

• Повідомлення домашнього завдання (записати, пояснити)

Підготовка учителя до уроку передбачає два етапи: а) попередній – ознайомлення з навчальною програмою, з підручниками, методичною літературою, перегляд наочності, вивчення складу учнів, складання календарного плану, розподіл годин на теми та ін., б) безпосередній – обдумування структури уроку, визначення обсягу і змісту завдань, типу уроку, підготовка наочності і на завершення – складання плану - конспекту, без якого вчитель не допускається до його проведення.

Загальноприйняті вимоги до уроку:

1. Організаційні (учні, час, структура, мета, завдання, дисципліна…)

2. Дидактичні (навчальна мета, зміст, зв’язки, методи, принципи…)

3. Психологічні (мікроклімат, настрій, позитивне ставлення, стимул…)

4. Етичні (взаємини, повага, тактовність, вимогливість…)

5. Санітарно-гігієнічні (температура, освітлення, провітрювання, чистота, режим, чергування, техніка безпеки та ін.).

Загалом до уроку, як і до всього навчального процесу, вчені-педагоги висувають три основні вимоги – дидактичні, виховні і розвивальні.

Крім уроку, як основної форми організації навчання, є ще й інші(позаурочні) форми організації навчання у школі. До них належать: семінарські заняття, практикуми, лабораторні та практичні роботи, факультативи, навчальні екскурсії, домашня навчальна робота тощо. Також доповнюють, поглиблюють і закріплюють знання учнів і такі форми навчання, як дидактичні, рольові ігри, предметні гуртки, шкільні учнівські товариства, олімпіади і конкурси, лекторії, консультації та ін.

У сучасній ЗОШ розширюється сфера проведення традиційних уроків – ЗУНів (знання – уміння - навички) за рахунок нестандартних уроків, наприклад: уроки-диспути, уроки-змагання, уроки – ділові ігри, уроки – КВК, уроки-концерти, уроки-екскурсії і т. под. (близько 40 типів таких уроків). Вони підвищують інтерес до навчальної дисципліни, сприяють розвиткові творчих задатків, пізнавальної активності і т. ін. Підготовка вчителя і учнів до проведення таких уроків вимагають додаткових зусиль, структура їх відрізняється від традиційної.

Форми роботи на уроці сучасна педагогіка визначає такі: індивідуальна (самостійне виконання завдань, врахування навчальних та психологічних можливостей учнів; програмоване, комп’ютерне навчання); групова форма (4-6 учнів) – працюють за однаковими або диференційованими завданнями, з елементами взаємодопомоги, взаємооцінювання; фронтальна (фронтально-колективна) форма – робота з усім класом, над одним завданням, у єдиному темпі і режимі, однак не випускаючи з уваги жодного учня, що свідчить про майстерність вчителя.