Сутність процесу виховання

Слушно зауважував у свій час К.Д.Ушинський, що «Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, а деяким – навіть легкою, і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним ознайомлена, теоретично чи практично». Цей вислів чимось нагадує айсберг, бо справжнє виховання – це заглиблення у внутрішній світ вихованця, пізнання його потенційних можливостей тощо.

Процес виховання – це послідовна і безперервна контрольована взаємодія вихователя і вихованця (вчителя і учня) для вирішення головного завдання – сформувати всебічно розвинену особистість.

Виховний процес багатовекторний, складний, безперервний, двобічний, тривалий і т. под., його результати виявляються не відразу, наслідки і рівень виховання зумовлені поведінкою людини у суспільстві. Наскільки виховання важливе для людей і суспільства, що спонукало Д.І. Менделєєва сказати: «Знання без виховання – це меч у руках божевільного».

Кожна нація, суспільство має свою, національну систему виховання. У Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), 1994 р., зафіксовано, що «Національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює усі складові системи освіти». Цією програмою визначена мета і завдання національного виховання (див. ідеал виховання), накреслені її загальні перспективи та ін. Наукова педагогіка розглядає такі поняття, як рушійні сили, етапи, шляхи ефективності процесу виховання тощо. Однак у кожному конкретному випадку слід брати до уваги специфіку виховання, суб’єктивні та об’єктивні фактори, засоби, умови та ін.

Закономірності і принципи виховання

Закономірності виховання – відносно стійкі, повторювані і реально існуючі зв’язки, з допомогою яких досягаються результати вихованості людини. Традиційно, вони мають об’єктивний і суб’єктивний характер. Серед них основні – зв’язок виховання з потребами суспільства; вплив різних факторів; природна національна ментальність; залежність результатів виховання від зовнішніх і внутрішніх впливів та ін.

Принципи виховання – розуміються як сукупність основних вимог, керівних положень, які визначають діяльність і поведінку людини. Тобто, це основні вимоги до організації і методів виховного впливу на особистість, певним чином підхід до виховання.

Основними принципами є:

• Зв’язок виховання з життям

• Цілеспрямованість у вихованні (постановка мети)

• Виховання в праці, через працю

• Єдність свідомості і поведінки

• Комплексний підхід у вихованні

• Виховання особистості в колективі

• Індивідуальний підхід (врахування індивідуальних і вікових особливостей вихованця)

• Повага до особистості

• Єдність вимог сім’ї, школи та громадських організацій

• Наступність, неперервність

• Демократизм, народність, гуманізм

• Природовідповідність, культуровідповідність та ін.

У кожному конкретному випадку вихователь (вчитель) використовує принципи виховання на свій розсуд, пам’ятаючи, що вони тісно взаємопов’язані.

Методи виховання

Термін «метод» (metod з грецької – шлях досягнення, спосіб пізнання), тобто, під методами виховання розуміють спосіб впливу вихователя на вихованця з метою формування певних якостей, або їх корекції.

Погляди на класифікацію методів (тобто їх групування за певними ознаками) різні, від 3-х до десяти груп. Найбільш прийнятою є виділення 4-х груп (Г.І. Щукіна та ін.):

1. Методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань). Вони реалізуються через пояснення, бесіди, лекції, розповіді, диспути, дискусії, власний приклад тощо.

2. Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки (громадська думка, громадське доручення, педагогічна вимога, привчання і вправляння, створення виховних ситуацій та ін.)

3. Методи стимулювання поведінки і діяльності (змагання, матеріального та морального заохочення, методи покарання, методи проблемних ситуацій, перспективних ліній тощо).

4. Методи контролю та аналізу ефективності виховання (до них належать – педагогічне спостереження, бесіда, анкета, аналіз результатів виконання доручень; сюди ж методи самоаналізу, самоконтролю, самооцінки і т. под.)

Вихователь (учитель) сам обирає метод впливу, залежно від конкретних обставин, віку, особливостей, здоров’я, нахилів вихованця та ін. Головне - добитися конкретних результатів, поставленої мети, однак слід пам’ятати, що це процес довготривалий, безперервний і цілеспрямований.

Як частинку загального методу у практиці виховання використовують прийом (як деталь) виховання, як конкретна частинка якогось процесу впливу.