1.1.2. Грунтові умови господарства

Грунти. Територія землекористування господарства розміщена на території Овруцького району Житомирської області, де з півночі на південь закономірно змінюються підтипи чорноземів типових, звичайних і південних. На півночі області домінують середньо - і маломіцні мало гумусні їх види. В геоморфологічному відношенні, територія - де проводилися досліди, представляє собою пологу зі слабим схилом на північ рівнину, розчленованою його протоками, внаслідок чого поверхня рівнини придбала полого-хвилястий характер. Ґрунтовий покрив поля, де були розташовані дослідні посіви, представляють собою типові для даної зони ґрунту – південні чорноземи за механічним складом – важко суглинисті. Вміст піску –6-10 %, пилу – 53-55 % і глини – 35 %. Підстилаюча порода лісовина суглинок. Міцність гумусового горизонту досягає 60-65см. Власний гумусовий горизонт –30-35см. Середній вміст гумусу у орному шарі 3,6-3,9 %. З збільшенням глибини за профілем вміст гумусу зменшується, досягає на глибині 50-60 см 2,3 %, а на глибині 80-90см – 0,88 %. Засоленість ґрунту не спостерігається. Реакція ґрунтового розчину слабо лужна, рН=7,2. Сума поглинутих основ в орному горизонті складає 41,4-43,8мм. екв. на 100 г ґрунту, з яких катіони Мg складають 13-15, а катіони Са –84-85 %. Об’ємна вага ґрунту в орному шарі складає 1,14 г/см3. Ґрунти характеризуються порівняно низькою граничною польовою вологоємкістю (26,8 %), коефіцієнт стійкого в’янення рівняється 11,6 %.

Таблиця 2.

Характеристика ґрунту, на якому вирощується озиме тритикале

Показник	Величина показника
Назва ґрунту	Чорнозем типовий малогумусний
Вміст гумусу, %	3,6
pH сольове	7,2
Гідролітична кислотність, мг-екв / 100 г	41,4
Об’ємна маса, г / см3	1,14
Вміст (мг / 100 г), група забезпечення
легкогідролізованого азоту (N)	74
рухомого фосфору (P2O5)	102
обмінного калію (K2O)	63
Глибина орного шару, см	30
Рельєф	Рівнинний
Заходи корінного поліпшення	Хімічна меліорація
Забур’яненість	1
Основні бур’яни	Лобода біла, щириця звичайна

Розділ 2.1 Біологічні особливості озимого тритикале та продуктивність реєстрованих сортів

2.1. Ботанічна характеристика озимого тритикале

За сучасною класифікацією тритикале виділено у самостійний штучно створений селекціонерами рід Triticale.

Залежно від особливостей створення "рід поділяють на три генетичних види: двовидове октаплоїдне тритикале - Triticale aestivumforme (2n-56), створене схрещуванням жита з м'якою пшеницею; двовидове гексапло'їдне - Triticale durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з твердою пшеницею; тривидове гексапло'їдне - Estivum - durumforme (2n-42), створене схрещуванням жита з м'якою та твердою пшеницею.

В Україні поширені в основному озимі форми тривидового тритикале, виведені професором А.Ф.Шулиндіним в Інституті Рослинництва ім. В.Я.Юр'єва УААН.

За морфологічною будовою органів тритикале подібне до жита і пшениці.

Коренева система мичкувата, з добре розвиненими вузловими коренями, проникає у грунт на глибину до 1,5 м і глибше. Відзначається високою фізіологічною активністю, що сприяє доброму розвитку рослин на недостатньо родючих грунтах.

Стебло - порожниста соломина, заввишки 100-140, у кормового тритикале - до 200 см, з 4-6 міжвузлями, часто опушене, як у жита, під колосом.

Тритикале відзначається високою кущистістю, здатне утворювати кущ з 5-12 пагонами.

Листки великі, пластинки довгі (20-35 см) і широкі (до 2,5-3 см), ланцетні або лінійні, з вушками і язичками, вкриті восковим нальотом.

Суцвіття - колос, здебільшого веретеноподібної форми, завдовжки 7,5-18 см. Як у жита, він багатоколосковий - містить 25-35 колосків, а як у пшениці - колоски багатоквіткові, з 2-6 квітками. Колоски розміщуються на виступі членика стрижня по одному. Колоскові луски подібні до пшеничних. Кожна квітка має дві квіткові луски, з яких нижня в остистих форм закінчується остюком, маточку і три тичинки.

Тритикале - переважно самозапильна рослина.

Плід - зморшкувата зернівка, з добре розвиненим чубком, частіше червоного, червонувато-сірого забарвлення. Зерно крупне, маса 1000 шт. становить 50-60 г.

Рекомендовані сорти озимого тритикале такі: зернового напряму - АДМ 4, АДМ 5, Амфідиплоїд 52, Зеніт одеський, Престо та ін., кормового - Амфідиплоїд 51, Простор, Ураган та ін., ярого - Аїст харківський, Крупільський.

У тритикале, як і інших злаків, розрізняють наступні фази розвитку:

Проростання насіння. Для проростання сім'я необхідно три чинники: вода, тепло і кисень. Насіння озимого тритикале може поглинути до повного насичення в середньому 50 – 70% води від ваги сухого насіння (Кулешов, 1963). Насіння тритикале може проростати при дуже низькій температурі, навіть при 0°С, але краща температура для проростання зародкового коріння 3,8°С.

Фаза сходів. Сходи озимого тритикале зазвичай з'являються через 5 – 6 днів після посіву. Нирка, зростаючи, утворює так звану пір'їнку. Це – колеоптиль, усередині якого приховані зародкові листочки і конус наростання. Вихід першого зеленого листа вважається появою сходів. Підвищена температура сприяють появі над ґрунтом листа навіть раніше, ніж колеоптиль. При зниженій температурі лист і колеоптиль ростуть одночасно.

Кущення тритикале. Це біологічний процес має дуже важливе значення в житті рослин, оскільки у фазу кущення у рослин утворюється втечі і стеблове коріння, тобто закладаються органи, що визначає урожай.

Фаза виходу в трубку. Витягування першої міжвузловини на 5 – 6 см і появи нижнього стеблового вузла на поверхні гранту прийнято вважати фазою виходу в трубку. З цієї миті починаються швидке зростання стебел і розвиток колоса, ув'язненого усередині трубки листових піхв. В цей час закінчується утворення основної маси листя.

Фаза колосіння характеризується висуненням колоса з піхв листя. Часом колосіння вважають момент, коли колос настільки висувався, що видно місце прикріплення суцвіття до стебла. При колосінні листя розсувається унаслідок витягування міжвузля.

Час колосіння тритикале залежить від умов середовища. У південних районах ця фаза розвитку починається раніше, ніж на півночі.

Цвітіння. До виходу тичинок з квітки зовнішня луска щільно прилягає до внутрішньої. При цьому викидаються тичинки і назовні виходить перисте рильце товкача. Цвітіння починається з квіток середньої частини колоса. Пилок, перенесений вітром на рильці іншої квітки, проростає, проникає через товкач і зливається з яйцеклітиною. На рильці своєї квітки пилок зазвичай погано проростає, і запліднення не відбувається.

Дозрівання. Оскільки колосіння відбувається не одночасно, те зерно від різних втеч формується за різних погодних умов. Розрізняються три фази дозрівання зерна – молочну, воскову і повну стиглість.

Таблиця 3. Взаємозв’язок фаз росту і розвитку, етапів органогенезу та елементів продуктивності озимого тритикале

Фенологічні фази	Етапи органогенезу та їх коротка характеристика	Елементи продуктивності
Проростання насіння, сходи	1. Ріст зародкових органів, конус недиференційований	Польова схожість, густота стояння рослин
Третій листок, початок кущіння	2. Диференціація основи колоса на зародкові вузли, міжвузля та стеблові листки	Габітус рослини (висота, кількість листків), коефіцієнт кущіння
Кущіння	3. Диференціація головної осі зародкового суцвіття	Кількість члеників колосового стрижня
Початок виходу у трубку	4. Утворення конусів наростання другого порядку (колоскових горбочків)	Кількість колосків у колосі
Вихід у трубку	5. Закладання покривних органів квітки, тичинок маточок і приймочок	Кількість квіток у колоску
Стеблування	6. Формування суцвіття і квіток (мікро- і макроспорогенез)	Фертильність квіток
Стеблування	7. Гаметофітогенез, ріст покривних органів, видовження члеників колосового стрижня	Фертильність квіток, щільність колоса
Колосіння	8. Гаметогенез, завершення процесів формування всіх органів суцвіття і квітки	Фертильність квіток
Цвітіння	9. Запилення і запліднення	Озерненість колоса
Формування зерна	10. Ріст і формування зернівки	Величина зернівки
Налив зерна, молочна стиглість	11. Нагромадження поживних речовин у зернівці	Маса зернівки
Воскова і повна стиглість	12. Перетворення поживних речовин у зернівці на запасні	Маса зернівки, схожість насіння