61. Історія створення гат/сот

Після закінчення Другої світової війни у світі під егідою ООН почалися переговори про створення Міжнародної торговельної організації (МТО). У ході Конференції ООН у 1948 р. була прийнята Гаванська хартія, якою затверджувався Статут МТО. Однак Гаванська хартія так і не набрала чинності, оскільки парламенти деяких країн, у т.ч. США, відмовилися ратифікувати Угоду про Статут МТО. Проте залишився в силі один документ-протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торговельні відносини до ратифікації статуту. цей документ мав назву-Генеральна угода з тарифів і торгівлі. GATT набрала сили з 1 січня 1948 року. Умовами GATT спочатку не передбачалося створення міжнародної організації. Норми GATT діяли як звичайний міжнародний договір. Зміни і доповнення норм могли здійснюватися винятково в рамках міжнародних конференцій, що іменувалися раундами. Завдяки запровадженого зазначеною угодою механізму обмеження тарифів, процес лібералізації торгівлі просувався повільно, проте, впевнено.

Таким чином тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півстоліття.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжн торгівлі, послаблення торговельних барєрів та регулювання торгових спорів.

Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торговельних переговорів-раундів,на яких обговорювались актуальні проблеми торговельної політики і визначались юридичні норми, правила і принципи торгівлі.

Усього з 1946 по 1994 р. було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів у рамках GATT:

1947 (Женева, Швейцарія)

1949 (Аннесі, Франція)

1951 (Торки, Великобританія)

1956 (Женева, Швейцарія)

1960 – 1961 (Женева, Швейцарія), «Діллон-раунд»

1964 - 1967 (Женева, Швейцарія), «Кеннеді-раунд»

1973 - 1979 (Женева, Швейцарія), «Токіо-раунд»

1986 – 1993 (Женева, Швейцарія), «Уругвайський раунд»

.

Останнім раундом багатосторонніх торговельних переговорів у рамках комплексу міжнародних угод GATT був восьмий Уругвайський раунд, що почався у вересні 1986 р. у Пунта-дель-Есте (Уругвай). Прийнятий порядок денний включав питання, що розширюють рамки міжнародної торговельної політики і питання створення повноцінної міжнародної організації як такої.

У квітні 1994 року більшість учасників переговорного процесу (123 учасників з 125), у Марракеші (Марокко) підписали Заключний акт Уругвайського раунду торговельних переговорів і Марракеську декларацію, якою засновувалася Світова організація торгівлі. Переговори в рамках GATT 1947 року були завершені. На сьогоднішній день, GATT 1994 року як угода про торгівлю товарами є однією з основних угод в рамках СОТ. Її доповнюють "Генеральна угода з торгівлі послугами" (англ.: "General Agreement on Trade in Services" - "GATS") та "Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності" (англ.: "Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights" - "TRIPS").

62. Сот: основні цілі, структура та процедура прийняття рішення.

Згідно з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками.

Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

• підвищення життєвого рівня;

• забезпечення повної зайнятості;

• постійне зростання доходів і ефективного попиту;

• розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;

• оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;

• захист і збереження навколишнього середовища;

• забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

Сфера діяльності СОТ охоплює митно-тарифне регулювання; антидемпінгове регулювання, використання субсидій і компенсацій, нетарифні обмеження, торгівельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності та ін..

Оргструктура СОТ. Головними органами СОТ є: Конференція міністрів; Генеральна рада та Секретаріат.

Конференція міністрів — це непостійний орган (працює у вигляді однієї сесії кожні два роки). Вона складається з представників кожної держави—члена СОТ і наділена повноваженнями приймати рішення з будь-яких питань, що віднесені до компетенції СОТ згідно з Угодою про її створення. До виключної компетенції Конференції міністрів відноситься прийняття рішень з таких трьох питань: звільнення від зобов'язань за Угодою про заснування СОТ або будь-якою Угодою системи СОТ; затвердження поправок до Угоди про заснування СОТ чи будь-якої Угоди системи СОТ; схвалення угоди про вступ нового члена до СОТ.

З представників кожної держави—члена складається й Генеральна рада, проте вона є постійним органом.

До її складу зазвичай входять представники дипломатичних місій держав—членів СОТ, що акредитовані в Женеві .Збирається Генеральна Рада в міру необхідності. її виключною компетенцією є затвердження бюджету СОТ, який складається з внесків держав—членів, що є пропорційними їх питомій вазі у міжнародній торгівлі.

Генеральній Раді підпорядковані такі Комітети: з торгівлі й розвитку; з бюджету й адміністрації; з обмежень, пов'язаних зі станом платіжного балансу. Вона наглядає також за діяльністю

підпорядкованих відповідним галузевим радам комітетів та груп, якими безпосередньо обслуговуються ті чи інші напрями діяльності СОТ.

Адміністративно-організаційне забезпечення діяльності СОТ здійснює розташований в Женеві Секретаріат, до складу якого входять більше п'ятисот співробітників. До речі, як Секретаріат, так і Генеральний директор СОТ є спадкоємцями відповідно Секретаріату та Генерального директора ГАТТ. Генеральний директор призначається Конференцією міністрів, яка приймає правила, що встановлюють повноваження, обов'язки, умови праці та термін перебування на посаді Генерального директора (зараз він становить три роки). Останній призначає співробітників Секретаріату та визначає їх обов'язки й умови праці відповідно до правил, прийнятих Конференцією міністрів.

Рішення в СОТ приймаються на підставі простої більшості голосів, хоча одночасно має місце постійне намагання досягти консенсусу.

Кваліфікована більшість у три чверті голосів вимагається у таких випадках: тлумачення положень Угоди про Створення СОТ; звільнення від зобов'язань за Угодою про створення СОТ або відповідною угодою системи СОТ; схвалення поправок.

Кваліфікована більшість у дві третини вимагається у випадках затвердження поправок, що не потребують консенсусу або більшості в три чверті, а також схвалення угоди про вступ до СОТ нового члена. При цьому загальна кількість голосів дорівнює кількості держав—членів СОТ, кожна держава має один голос, і тільки ЄС має таку кількість голосів, яка дорівнює кількості його членів.