36. Проблеми правосуб’єктності фізичної особи в меп

Правосуб'єктність фізичної особи - це передбачена нормами права здатність (можливість) особи бути учасником правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст.16 міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б він не знаходився, має право на визнання її правосуб'єктності.

Склад (структура) правосуб'єктності фізичної особи:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність.

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) особи мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки.

Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи. 

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права і обов'язки. Правоздатність і дієздатність перебувають у різних вимірах і не є тотожними. 

Деліктоздатність - здатність нести відповідальність за скоєні правопорушення.Вона нерозривно пов'язана з дієздатністю. У ряді випадків деліктоздатність передує настанню повної дієздатності. 

У конкретному правовідношенні суб'єкт може виступати як носій загальної та спеціальної правосуб'єктності.

На думку багатьох вчених, внаділенні фізичних осіб міжнародною правосуб'єктністю має місце делегування деяких своїх суверенних юрисдикційних повноважень стосовно індивідів на користь відповідних міжнародних судових установ державами, які беруть участь у створенні цих установ. Зростання кількості міжнародно-правових актів, присвячених правам людини, означає не визнання міжнародно-правової суб'єктності індивідів,а розширення міждержавного співробітництва в цій галузі. Фізичні особи можуть виступати як дестинатори (зазвичай опосередковані) міжнародно-правових норм, як дестинатори, які наділені, однак, не правами та обов'язками в силу таких норм, а лише як такі, що виступають користувачами вигод та незручностей, що випливають з цих норм. Будучисуб'єктами МЕВ, фізичні особи, тим не менш, суб'єктами МЕП не стають

37. Інтеграційні об’єднання. Рівні інтеграційних об’єднань. Вільні економічні зони

Категорію «Інтеграція» визначають як об'єднання економічних суб'єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв'язків між ними.

Економічна інтеграція має місце як на рівні господарств цілих країн, так і між підприємствами, фірмами, компаніями, корпораціями. Вона проявляється як у розширення та поглиблення виробничо-технічних зв'язків, спільному використанні ресурсів, об'єднання капіталів, так і в створенні один одному сприятливих умов здійснення економічної діяльності, зняття взаємних бар'єрів.

За ступенем інтегрованості виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн: зона преференційної торгівлі, вільний торговельний простір (або зона вільної торгівлі), митний союз, спільний ринок, економічний союз.

Зона преференційної торгівлі - початкова стадія: лібералізація торговельних відносин, усунення перепон в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.

У вільному торговельному просторі всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. В ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар'єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів і послуг. Головною рисою вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити свою власну політику по відношенню до країн, що не є членами даного вільного торговельного простору.

Митний союз = попереднє+ передбачає спільну торговельну політику по відношенню до країн, шо не входять до митного союзу. 

Спільний ринок = попереднє+ мобільність капіталу, фінансів, робочої сили, технологій.

Економічний союз =попереднє+ спільна економічна політика

Вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.

38. Правосуб’єктність міжнародних економічних організацій

Сьогодні переважає визнання за міжнародними організаціями властивостей суб'єкта міжнародного права. Ця правосуб'єктність вторинна. Міжнародні організації володіють правосуб'єктністю в межах, установлених міжнародними угодами — установчими актами цих організацій.

Міжнародні організації володіють спеціальною міжнародною правосуб'єктністю. Спеціальна правосуб'єктність міжнародних організацій є функціональною, оскільки визначається їхніми функціями. Як правило, межа правосуб'єктності міжнародних організацій вказується в їхніх установчих актах.

Крім специфічних прав та обов'язків міжнародних організацій, їхні установчі акти формулюють і загальні типові права та обов'язки — складові міжнародної правосуб'єктності. Це: а) право укладати договори з державами та міжнародними організаціями; б) право визнання держав та урядів (через прийом в організацію); в) право на співробітництво з суб'єктами міжнародного права та ін.

Міжнародні організації не можуть бути стороною у справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН. На їхні запити Суд дає лише консультативні висновки. Міжнародні організації не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, скоєних на території розташування організації. Це — функція держави перебування організації, яка в той же час не може без згоди Генерального секретаря Організації проводити обшуки, арешти тощо в межах розташування організації.

Формально маючи право укладати міжнародні договори, фактично (і юридично) міжнародні організації обмежені щодо сфери реалізації цього права.

В основному установчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними організаціями, про штаб-квартиру організації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги і з питань правонаступництва. І хоч Віденська конвенція про право договорів з участю організацій (1986) закріплює універсальне правило: «Правоздатність міжнародної організації укладати договори регулюється правилами цієї організації», кількість таких договорів ще досить незначна.

Міжнародні організації поділяються на міжурядові (ММУО) та неурядові (МНУО).

Найбільш повно врегульовано міжнародно-правовий статус ММУО, членами яких виступають держави. Діяльність МНУО регулюється міжнародним правом частково.

40. Діяльність ЕКОСОР щодо врегулювання міжнародних економічних відносин.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) — головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН.

Головні питання ЭКОСОР:

♦  стан світового економічного й соціального стану й підготовка фундаментальних оглядів і

інших аналітичних публікацій;

♦  стан міжнародної торгівлі;

♦  проблеми охорони навколишнього середовища;

♦  економічна й науково-технічна допомога країнам, що розвиваються;

♦  різні аспекти продовольчої проблеми;

♦  проблеми соціально-економічної статистики;

♦  проблеми народонаселення;

♦  проблеми природних ресурсів;

♦  проблеми населених пунктів;

♦  проблеми планування й мобілізації фінансових ресурсів;

♦  роль державного й кооперативного секторів в економіці країн, що розвиваються;

♦  регіональне співробітництво;

♦  складання програмних соціально-економічних документів;

♦  розробка міжнародних стратегій розвитку ООН, а також спостереження за їхньою реалізацією й ін.

Значно збагатилися функції ЭКОСОР після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Декларації й Програми дій по новому міжнародному економічному порядку в 1974 р. Із цього часу як сама проблема, так і стратегічні завдання модернізації міжнародних економічних відносин на справедливій основі стали головною сферою роботи ЭКОСОР, його органів і організацій. Раді доручено розробляти багато важливих документів, у яких досліджуються економічні тенденції. Зокрема, розробляються й висуваються досить конструктивні пропозиції про реформу світової валютної системи, про програму «термінових мір» на користь країн, що розвиваються, постраждалих від економічної кризи, про шляхи ліквідації їхньої заборгованості Заходу, про проблему міжнародної заборгованості країн, що розвиваються, у цілому.

41. Діяльність Міжнародного суду ООН щодо вирішення міжнародних економічних спорів.

Міжнародний Суд - головний судовий орган ООН. Його Статут, прийнятий у 1945 році, є невід'ємною частиною Статуту ООН. Міжнародний Суд складається з 15 суддів, що обираються на 9 років. Склад Суду оновлюється кожні три роки на третину. На кожні три роки Суд обирає голову і віце-голову та призначає секретаря терміном на сім років.

Міжнародний юридичний процес у МС ООН відбувається на підставі міжнародного процесуального права. До ведення Суду належать усі справи, які будуть передані йому сторонами, і всі питання, спеціально передбачені Статутом ООН або чинними міжнародними договорами та конвенціями. Держави в будь-який час можуть заявити, що вони визнають юрисдикцію Суду з усіх правових питань, що стосуються тлумачення договору, будь-якого питання міжнародного права, наявності факту, який, якщо буде встановлений, буде явля- ти собою порушення міжнародного зобов’язання, характеру та розмірів відшкодування за його порушення.

Судочинство складається з двох частин: письмової та усної. При письмовому судочинстві у ході роз- гляду справи сторонами складаються наступні документи: повідомлення Суду та сторонам (про порушення справи), меморандуми (письмовий виклад позиції сторони спору), контрмеморандуми (письмовий виклад позиції іншої сторони спору) і, якщо вимагається, відповідей на них, та всіх підтверджуючих їх документів. Ці повідомлення передаються через Секретаря в порядку та строки, встановлені Судом.

Усне судочинство відбувається, як правило, у формі публічного слухання. Сторони зобов’язані висту- пати у процесі через своїх офіційних представників. На практиці виконання цієї функції доручається, зазви- чай, юридичним консультантам відповідних зовнішньополітичних відомств. Крім цього, сторони часто користуються допомогою повірених та адвокатів та, за загальним правилом, залучають експертів із міжна- родного права з досвідом участі в міжнародних судових процесах.

Важливим процесуальним принципом міжнародного правосуддя є принцип, встановлений у ст. 59 Статуту МС ООН – рішення Суду обов’язкове лише для сторін, що беруть участь у справі і лише у даній справі.

Рішення МС ООН є остаточним і не підлягає оскарженню.

Окрім судової, Міжнародний Суд здійснює і консультативну юрисдикцію. Так, він може давати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання на запит Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки, а також інших органів і спеціалізованих установ ООН.

Місцеперебування Суду — м. Гаага (Нідерланди), але це не перешкоджає Суду засідати і виконувати свої функції в інших місцях. З часу створення Міжнародного Суду ООН в 1946 р. держави представили на його розгляд понад 60 спорів, і більше 20 консультативних висновків були заявлені міжнародними організаціями.

42. Група Світового банку.

Група Світового банку - кредитна установа, головна мета якої полягає у наданні допомоги країнам для їх інтеграції у світову економіку та сприянню тривалому економічному зростанню і зниженню рівня бідності у країнах, що розвиваються. До структури Світового банку входять:

Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) Найбільша частина кредитів спрямовується в галузі інфраструктури та проекти економічного розвитку: енергетику, транспорт, зв’язок. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п’яти років.

Міжнародної фінансової корпорації (МФК) заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі, МФК надає кредити високорентабельним підприємствам, але без гарантій уряду. має право безпосередньо здійснювати інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що будуються або розширюються, з наступним перепродажем їх акцій приватним інвесторам. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

· Міжнародної асоціації розвитку (МАР) Діяльність МАР спрямована на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу. МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм “бідності” є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 975 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається заставкою 5% щорічних. Кредити плануються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство.

· Багатосторонньої агенції з гарантій інвестицій (БАГІ) заохочення іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом страхування їх від некомерційних ризиків: відміна конвертованості національної валюти і пов’язаних з цим перешкод у переказі прибутків у країну інвестора; експропріація майна інвестора, війни, громадянські заворушення; Строк гарантій – 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках – понад 3 роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ. Гарантії БАГІ, по суті, є страховкою, за одержання якої треба сплатити від 0,25% до 1,25% за кожні 100 доларів вартості гарантії

43. Участь спеціалізованих установ ООН у врегулюванні МЕВ.

Відповідно до статей 57,63 Статуту, спеціалізованими установами ООН є міжнародні організації, створені міжнародними угодами і наділені широкою міжнародною відповідальністю, що визначена установчими актами в галузях економічній, соціальній, а також культури, освіти, охорони здоров'я тощо та підтримують зв'язок з ООН.

За сферою своєї діяльності вони можуть бути поділені на три основні групи.

Перша група — спеціалізовані установи економічного характеру. До неї належать 12 організацій, а саме: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО), Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСГР), Організація об'єднаних націй з промислового розвитку (ЮНІДО).

До другої групи відносяться спеціалізовані установи соціального характеру: Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Третю групу складають установи культурно-гуманітарного характеру: Організація об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Основними формами діяльності спеціалізованих установ є:

• розроблення проектів міжнародних конвенцій та регламентів зі спеціальних питань;

• координація діяльності держав у розвитку співробітництва в спеціальних галузях;

• надання технічної допомоги;

• обмін інформацією.

44. Універсальні економічні організації поза межами ООН.

Світова організація торгівлі – міжнародна організація, створена 1995 року з єдиною метою лібералізації міжнародної торгівлі, і регулюванняторгово-политических відносин держав-членів. СОТ є наступницею Генеральної угоди за тарифами й торгівлю (ГАТТ), укладеного у 1947 року протягом майже 50 років фактично виконував функції міжнародної організації.

СОТ відпо-відає розробку та впровадження нових торгових угод, і навіть стежить над виконанням членами організації всіх угод, підписаних більшістю країн світу і ратифікованих їх парламентами.

ЕКОСОР.

Організація Економічного Співробітництва та розвитку (ОЕСР) – міжнародна економічна організація розвинутих країн, визнають принципи представницької демократії та вільної ринкової економіки.

Створено в 1948 під назвою Організація європейського економічного співробітництва в для координації проектів економічної реконструкції Європи на рамках плану Маршалла.

Штаб-квартира у Парижі. Генеральний секретар (з 2006) – Хосе АнхельГурриаТревиньо (Мексика). Керівним органом ОЕСР є рада представників країн-членів організації. Усі рішення на ньому приймаються з урахуванням консенсусу.

Азиатско-тихоокеанское економічне співробітництво (АТЕС) – найбільше економічне об'єднання (форум), яким припадає понад 57% світового ВВП і 42% обсягу світової торгівлі (за даними на 2007 рік).

Образовано 1989 року в Канберрі з ініціативи прем'єр-міністрів Австралії та Нової Зеландії.

Головні робочі органи АТЕС: Діловий консультаційний рада, три комітету експертів (комітет із торгівлі та інвестицій, економічний комітет,административно-бюджетний комітет) і одинадцять робочих груп із різних галузей економіки.

Головна мета організації – забезпечення режиму вільної відкритої торгівлі, і зміцнення регіональної співпраці.

45. Неурядові міжнародні економічні організації. Параорганізації.

Міжнародні неурядові підприємницькі організації (МНПО) - це неприбуткові організації, утворені на основі власних статутів, фінансовані за рахунок внесків своїх членів.

Офіційною метою міжнародних неурядових об'єднань (союзів, клубів) підприємців є сприяння розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин, усунення обмежень конкуренції на світовому ринку. МНПО не є суб'єктами міжнародного права, але повинні здійснювати свою діяльність у відповідності з його принципами і нормами. У межах держави правовий статус МНПО визначається національним законодавством.

Міжнародні організації системи ООН підтримують тісні взаємозв'язки з міжнародними неурядовими організаціями, які виконують такі функції:

- надання консультацій організаціям і фізичним особам;

- регулярне інформування держав і міжурядових організацій та їх органів про свою діяльність, розповсюдження інформації, одержаної від міжурядових організацій;

- участь у розробці проектів угод, які передаються на розгляд держав і міжурядових організацій;

- участь у роботі із забезпечення дотримання норм міжнародного права та відповідного контролю.

Параорганізації можуть бути подібні справжнім міжнародним організаціям, близькі їм. Параорганізаціям, властиві постійність і регулярність роботи, часто визначене місце перебування; постійний і, як правило, чітко лімітований склад учасників. Однак вони принципово відрізняються від міжнародних організацій тим, що юридично не характеризуються правосуб’єктністю, функціонують хоч і з визначеним складом членів, але, як правило, без установчих актів, не мають формалізованої організаційної структури, не мають права приймати юридично кваліфікованих, зобов’язуючих рішень. Коротко міжнародну параорганізацію можна визначити як неформальне об’єднання, подібне міжнародній організації, але яке не є такою, не володіє правосуб’єктними і правотворчими ознаками та чіткими ін- ституційними якостями.

Як свідчить практика, у сучасному світі кількість параорганізацій постійно збільшується, а практичне значення рішень, які ними приймаються, може бути достатньо великим. Прикладами можуть бути:

• так звана «Велика вісімка», ГААТ (1948-1993 рр.);

• Гельсінкський процес (1975-1990 рр.);

• Паризький клуб держав-кредиторів і неурядовий Лондонський клуб комерційних банків;

• так звана Група 77, яка об’єднує практично всі країни, що розвиваються, тощо.

46. Діяльність СНД в економічній сфері.

СНД – це обєднання колишніх радянскіх країн задля збереження та розвитку відносин внутрішнього та зовнишнього характеру. До цього обєднання входить 12 держав: Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Туркменістан, Республіка Узбекистан, Україна та Грузія.

Співдружність Незалежних Держав діє на підставі Статуту, прийнятого Радою голів держав 22 січня 1993 року. Україна не підписала його, і відтак, де-юре не є державою - членом СНД, а має статус держави-засновниці та держави-учасниці СНД.

Протягом року проводиться одне чергове засідання і одне неофіційне. Рада голів урядів СНД координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах, зокрема питаннях функціонування зони вільної торгівлі, прийняття спільних програм розвитку промисловості, сільського господарства та інших галузей економіки та їх фінансування, співробітництва з питань тарифної, кредитно-фінансової і податкової політики.

Економічна рада СНД є основним виконавчим органом, який забезпечує виконання угод, прийнятих в рамках СНД, рішень Ради голів держав і Ради голів урядів стосовно формування і функціонування зони вільної торгівлі та інших питань соціально-економічного співробітництва. При Раді на постійній основі діє Комісія з економічних питань. Комісія забезпечує всебічне опрацювання і розгляд документів, що готуються Виконавчим комітетом СНД та галузевими органами соціально-економічного характеру, а також узгодження позицій держав.

47. ГУАМ: цілі, структура та процедура прийняття рішень.

Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена 1997 року для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів.

Структура

Найвищим органом об'єднання ГУАМ є щорічна зустріч глав держав країн-учасниць ГУАМ.

Виконавчим органом ГУАМ є Рада міністрів закордонних справ країн ГУАМ.

Робочим органом ГУАМ є Комітет національних координаторів (КНК ГУАМ), до складу якого входять координатори по одному від кожної країни-учасниці ГУАМ.

Виконання функцій інформаційного центру ГУАМ покладено на Інформаційний офіс ГУАМ у Києві.

Координацію співробітництва між країнами ГУАМ на галузевому рівні покладено на вісім Робочих груп — з питань енергетики, транспорту, з торговельно-економічних питань, з питань інформатики та телекомунікацій, культури, науки та освіти, туризму, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю і розповсюдженням наркотиків.

Співробітництво

Спільні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані навколо питань транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон.

Ефективним напрямком економічного співтовариства є розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту.

Іншим важливим напрямком співпраці в межах ГУАМ — є проблеми безпеки й стабільності в регіоні. Співпраця делегацій країн ГУАМ в рамках міжнародних організацій, в першу чергу ООН та ОБСЄ, реалізується на постійній основі, що включає регулярні консультації з метою обговорення тих чи інших питань, які виникають під час роботи та торкаються інтересів країн ГУАМ, та вироблення спільних позицій. Започатковано механізм головування національних делегацій країн ГУАМ у рамках міжнародних організацій.

Зміцнення і поглиблення цієї форми співробітництва країн ГУАМ допомагає ефективнішій координації індивідуальних позицій та зусиль країн об'єднання, реалізації їхніх національних інтересів у діяльності міжнародних організацій.

Учасники об'єднання зацікавлені у всебічному розвитку співробітництва з третіми країнами та міжнародними організаціями, які виявляють інтерес до діяльності ГУАМ та можуть сприяти досягненню цілей та принципів, викладених у Ялтинській Хартії ГУАМ. З цією метою в рамках об'єднання за ініціативою України створюється інститут спостерігачів. До порядку денного 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН включено питання про надання ГУАМ статусу спостерігача в ГА ООН.

48. Європейське економічне співробітництво.

У 1961 році Європейська організація економічного співробітництва була перетворена на Організацію економічного співробітництва та розвитку - міжнародна організація, що об'єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі, але вступив у дію 30 вересня 1961.

Конвенція про створення ОЕСР виділяє три цілі створення цієї організації:

1) забезпечити максимально можливий рівень стійкого розвитку за одночасного підтримання фінансової стабільності;

2) сприяти вільній торгівлі;

3) сприяти економічному розвитку в менш розвинутих країнах. Вищим органом організації є Рада, що складається з постійних

представників держав-членів. При Раді працює виконавчий комітет, що налічує 14 членів, 7 з яких представляють найбільш розвинуті індустріальні держави.

Діяльність ОЕСР

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найефективнішими засобами ОЕСР.

49. Регіональні організації економічної інтеграції та співпраці в Америці.

Організація американських держав (ОАД) — міжурядова регіональна організація, яка створена в 1948 році і включає більшість країн Західної півкулі. ОАД діє на основі статуту в редакції 1970 року, а також Міжамериканського договору про взаємну оборону 1947 року,

Членами ОАД є 35 латиноамериканських держав і США. У 1962 році під тиском США було неправомірно припинене членство Куби в організації.

Після заснування в 1971 році інституту спостерігачів при ОАД своїх постійних спостерігачів акредитували Бельгія, Гайана, Канада, Ізраїль, Іспанія, Італія, Нідерланди, Швеція, Франція, ФРН, Японія і ряд інших країн (усього ЗО).

Цілі і принципи ОАД полягають у:

— підтримці миру і безпеки на континенті;

— мирному врегулюванні спорів між державами-членами;

— спільному опорі агресії;

— сприянні рішенню політичних, економічних і правових проблем американських країн;

— об'єднанні зусиль із метою економічного, соціального, науково-технічного і культурного прогресу та ін.

50. Регіональні організації економічної співпраці арабських країн та в Африці.

Ліга арабських держав (ЛАД)

Початок створенню ЛАД поклало прийняття 7 жовтня 1944 рбку Александрійського протоколу, який підписали представники Сирії, Лівану, Трансіорданії,Іраку, Єгипту, Саудівської Аравії, Ємену й арабського народу Палестини.

Членом Ліги відповідно до Пакту (ст. 1) може стати будь-яка незалежна арабська держава (хоча в ЛАД входять, наприклад, Джібуті і Сомалі, що не є арабськими державами).

Цілями Ліги є;

— забезпечення більш тісних відносин між державами — членами Ліги;

— координація їхніх політичних дій;

— забезпечення їхньої незалежності і суверенітету.

Співробітництво членами ЛАД здійснюється в таких сферах: економічні і фінансові проблеми; транспорт і зв'язок; питання культури, охорони здоров'я; гуманітарні проблеми.

Вищим органом ЛАД є Рада ЛАД, у якій представлені всі учасники Пакту. Рішення, прийняті Радою одноголосно, обов'язкові для всіх членів ЛАД; рішення, прийняті більшістю голосів, обов'язкові тільки для тих держав, які із ними погоджуються.

51. Регіональні організації економічної співпраці арабських країн та в південно-східній Азії.

Азіатське-Тихоокеанське економічне співробітництво АТЕС 1989р. Австралія, В’єтнам, Бруней , Індонезія, Канада, Китай, Республіка КореяЮ Кірибаті, Малайзія, Мексика, Маршалові о-ви, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія.

Має консультативний характер.

Мета- сприяння економічному зростанню країн, пріоритетні напрямки співробітництва: сприяння регіональній торгівлі, інвестиціям, руху фін ресурсів, розвитку людських ресурсів, передачі технолог.,промислов співробітництву, розвитку інфраструктури.

Довгострокова мета – система вільної торгівлі тв. Інвестицій

Принципи Діяльності: рівноправне партнерство, взаємовигідність економічного співробітництва.

Асоціація держав Південно-Східної Азії 1967р. Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд.Партнери по діалогу: Австралія, ЄС, Канада, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія.Партнери по консультації: Росія, Китай.Мета: прискорення економічного зростання і соціального прогресу. Шляхом співробітництва і взаємодопомоги в різних сферах.

Конкретна мета: Зона спільної торгівлі.

«План Коломбо» зі спільного економічного і соціального розвитку в Азії і Тихому Океані

1950р. на основі британського плану допомоги колишнім колоніям.Країни-донори: Велика Британія, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія. Одержувачі допомоги: Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Афганістан, Іран, Непал, М’янма, Мальдівська ре-ка, Бутан, Бангладеш, Лаос, Камбоджа, Малайзія, Таїланд, Сингапур, Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Фіджі, Р. Корея.

Цілі: сприяння економічній і соціальній допомозі, координація надання фінансової і технічної допомоги, обговорення проблем розвитку регіону.

Види допомоги:ЕкономічнаФінансоваТехнічнаКонсультаційна

Рада арабської економічної єдності

1964р створена державами- членами Ліги Арабських Держав. 12 країн: Єгипет, Ірак, Йорданію, Ємен, Кувейт, Лівію, Мавританію, ОАЄ, Палестину, Сирію, Сомалі, Судан.

Мета – досягнення арабської економічної еєдності. Через утворення спільного ринку

52. Міжнародні організації в галузі торгівлі сировинними товарами.

Форми регулювання міжнародних ринків досить різноманітні. Це – міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНКТАД, міжурядові угоди, що об’єднують країни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів.

Міжурядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на основі Міжнародних Товарних Угод (МТУ) і діяльності Міжнародних Дослідних Груп. МТУ- угоди в системі ЮНКТАД, не є організаціями.

Міжнародні ж організації поділяються на 2 групи: Багатосторонні товарні організації, міждержавні організації виробників та експортерів сировини.

Багатосторонні організації діють в системі ООН, складаються з експортерів сировинних і сільськогосподарських товарів та найважливіших імпортерів. Поділяються на: Міжнародні організації, Міжнародні ради, консультативні комітети, дослідні групи.

МО – запобігання різних коливань цін на товар.

Ради – складаються у рамках міжнародних товарних угод, мета: урегулювання відносин між учасниками, шляхом надання інформ.

Міжнародні консультативні комітети – надають інф. Учасникам угод про кон’юнктуру і т. ін.

Дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД, здійснюють аналіз тенденцій, надають рекомендації.

Міждержавні організації країн – виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників і експортерів:

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) 1960р. Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Лівія, Венесуела + Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, ОАЕ.

Мета – забезпечення цін на рівні, що забезпечує інтереси країн-членів.

Цілі: Координація нафтової політики країн-членів, забезпечення стійких прибутків, Регулярне постачання нафти споживачам, охорона довкілля.

Головний механізм- визначення загального граничного обсягу видобутку нафти й розподіл в його межах між країнами членами.

53. Передумови Нового міжнародного економічного порядку

Розбудова майбутнього економічного порядку почалась ще під час Другої світової війни, а його загальні риси фактично були окреслені США і Великою Британією задовго до її закінчення. Укладена між ними Атлантична хартія 1941 p., Договір про взаємодопомогу 1942 р. та Договір з фінансових питань 1945 р. вже містили всі основні принципи післявоєнного міжнародного економічного порядку, метою якого була побудова «кращого світу» після війни. Все найсуттєвіше у статутах таких «великих» міжнародних економічних організацій, як МВФ, МБРР і ГАТТ було взято з англо-американських проектів, до яких інші держави змогли внести лише незначні поправки.

Логіка засновників післявоєнного міжнародного економічного порядку зводилась до того, що новостворюваний порядок мав засновуватись на трьох стрижневих ідеях, які становлять своєрідну триєдність:

• вільна торгівля і платежі;

• рівноправний режим та

• взаємна вигода.

Після ІІ світової війни почала активну діяльність подальша розбудова НЕП, був створений МВФ для другого стовпу, МБРР – інвестицій, пізніше інвестиції - БАГІ.

Особливий вплив відіграла деколонізація, виникнення нових держав.

Загалом необхідність у новому економічному порядку була спричинена наступними передумовами:

- глобалізацією світової економіки;

- зростанням інвестиційних потоків і транс націоналізації виробничої діяльності;

- зростанням міжнародних потоків товарів і послуг.

- неузгодженість національних законодавств різних країн. З'явилася потреба у створенні однакового універсального механізму регулювання міжнародних економічних відносин, що включають у себе різноманітні засоби і методи: тарифи, ціни, податки, кредити,регулювання фінансових і товарних ринків, підприємницької діяльності;

54. Становлення та сучасні реалії нового економічного порядку

Розбудова майбутнього економічного порядку почалась ще під час Другої світової війни, а його загальні риси фактично були окреслені США і Великою Британією задовго до її закінчення. Укладена між ними Атлантична хартія 1941 p., Договір про взаємодопомогу 1942 р. та Договір з фінансових питань 1945 р. вже містили всі основні принципи післявоєнного міжнародного економічного порядку, метою якого була побудова «кращого світу» після війни. Все найсуттєвіше у статутах таких «великих» міжнародних економічних організацій, як МВФ, МБРР і ГАТТ було взято з англо-американських проектів, до яких інші держави змогли внести лише незначні поправки.

Логіка засновників післявоєнного міжнародного економічного порядку зводилась до того, що новостворюваний порядок мав засновуватись на трьох стрижневих ідеях, які становлять своєрідну триєдність:

• вільна торгівля і платежі;

• рівноправний режим та

• взаємна вигода.

В 1974 році Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті Декларація про встановлення нового економічного порядку та Програма дій по встановленню НЕП, в яких було закріплено суть НЕП. Також були прийняті Хартія економічних прав та обов’язків держав та Кодекс поведінки ТНК, що був розроблений ЕКОСОР.

3 напрямки дій в даних документах:

1. Закріплення суверенітету держав над власними природними ресурсами

2. Забезпечення міжнародної торгівлі:

• Створення системи угод

• Розумне співвідношення цін на сировину і на готову продукцію

• Забезпечення доступу КЩР на ринки розвинутих країн

3. Розширення міжнародного економічного і технічного співробітництва між державами.

55. Інститут економічних преференцій для країн, що розвиваються

В 1974 році Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті Декларація про встановлення нового економічного порядку та Програма дій по встановленню НЕП. Було закріплено:

• поділ на Розвинуті країни та Країни, що розвиваються (КЩР)

• Норми, що регулюють статус КЩР

• Диференціація серед КЩР

• Норми що забезпечують преференційний статус КЩР

• Загальні норми, що стосуються НЕП ( наприклад: суверенітет над власними природними ресурсами)

Ці два документи встановлювали економічні преференції для КЩР і передбачали:

• Обов’язок держав сприяти міжнародному економічному співробітництву перш за все для розвитку КЩР

• Дії, що мають бути реалізовані задля розвитку КЩР

• Преференційний режим КЩР

3 напрямки дій в даних документах:

4. Закріплення суверенітету держав над власними природними ресурсами

5. Забезпечення міжнародної торгівлі:

• Створення системи угод

• Розумне співвідношення цін на сировину і на готову продукцію

• Забезпечення КЩР на ринки розвинутих країн

Розширення міжнародного економічного і технічного співробітництва між державами.

56. Декларація про встановлення нового економічного порядку

Міжнародний документ, прийнятий 6-ю спец, сесією ГА ООН 1.V 1974.

В Декларації викладено стратегію розвитку Організації Об'єднаних Націй у сфері сприяння міжнародному економічному співробітництву на справедливій і рівноправній основі, пов'язану насамперед із потребами країн, що розвиваються. Останні успадкували від колоніальних держав договірні зобов'язання, які ставили їх у нерівні та несправедливі умови, а саме: позбавляли суверенітету, прав на природні ресурси; встановлювали низькі ціни на сировину, що вивозилася з них; зобов'язували імпортувати промислові товари, вироблені в розвинених країнах, за надто високими цінами.

Основні положення Декларації:

• рівність

• співробітництво

• повна та ефективна участь держав у вирішенні економічних проблем з урахуванням інтересів країн, що розвиваються

• право на вільний вибір економічної системи

• право націоналізації

• право нації та держави боротись проти окупації

• допомого в розвитку

• справедливе співвідношення між цінами на сировину та готову продукцію

• перебудова світової фінансової системи з урахуванням інтересів країн, що розвиваються

• преференційний режим країн, що розвиваються

• необхідність перерозподілу фінансових потоків на користь країн, що розвиваються

• надання країнам, що розвиваються, доступу до нових технологій

• дбайливе ставлення до природних ресурсів і продовольства

• посилення ролі асоціацій виробників

• основний орган регулювання НЕП – ООН, а саме ЕКОСОР

57. Програма дій НЕП

Створена Генеральною Асамблеєю ООН 1974 році і є доповненням до Декларації про встановлення НЕП, оскільки більш детально описує НЕП:

Сировинна (забороняється окупація та колонізація, добування та реалізація сировини на користь держави де знаходяться, справедливе співвідношення цін на сировину та готові вироби, заохочення використання природної сировини а не штучних замінників), стимулювання розвитку промисловості у країнах, що розвиваються;

Продовольство (дії на подолання світової продовольчої кризи, використання земель що придатні для обробки але не використовувалися, боротьба з пустелями);

загальні проблеми торгівлі ( поліпшення торгівельного балансу країн, що розвиваються, сприяння доступу цих країн на ринки розвинених країн, створення буферних запасів, створення загальної системи преференцій);

транспорт і страхування (більш активна участь країн, що розвиваються у морських перевезеннях);

валютна та фінансова система ( стримання інфляції, подолання нестабільності світової валютної системи, забезпечення стабільності резервів держав, додаткова ліквідність для резерві країн що розвиваються, заохочення капіталовкладень, перегляд діяльності МБРР та МВФ);

індустріалізація (фінансування промислових проектів і заохочення капіталовкладень для країн, що розвиваються);

передача технологій ( забезпечення доступу до сучасних технологій, сприяння науковим дослідженням країн, що розвиваються, міжнародне співробітництво);

ТНК( заборона втручання у внутрішні справи держави, встановлює прово держав на релюгування виведення прибутку з держави, право державного регулювання діяльності ТНК на її території, суверенітет над природніми ресурсами, посилення економічної ролі ООН).

58. Хартія економічних прав та обов’язків держав 1974 р.

Конференція ООн з торгівлі і розвитку відзначила, що для розвитку подальших відносин на основі справедливості, суверенної рівності і взаємозалежності інтересів розвинутих і країн, що розвиваються необхідно встановити загальноприйняті (універсальні) норми, які мають систематично регулювати міжнародні економічні відносини. У даній Хартії відбулось обєднання та прогресивний розвиток норм та принципів міжнародного права, що стосуються правових аспектів НЕП.

У Хартії підкреслювалося першорядність структурних перетворень за допомогою широкого кола мір, зв'язаних зі значною перебудовою структури глобального виробництва, споживання і торгівлі й економіки країн, що розвиваються, що передбачають трансформацію, таким чином, щоб збільшити їхню частку у світовому промисловому виробництві і торгівлі готовими товарами.

Однією з основних цілей Хартії є сприяння встановленню нового міжнародного економічного порядку, заснованого на справедливості, суверенній рівності, взаємозалежності, спільності інтересів і співпраці між всіма державами, незалежно від їх економічних і соціальних систем, бажаючи сприяти створенню умов для: а) досягнення ширшого процвітання всіх країн і більш високого рівня життя всіх народів, b) сприяння всім міжнародним співтовариством економічному і соціальному прогресу всіх країн, країн, що особливо розвиваються, з) заохочення співпраці на основі взаємної вигоди і справедливих переваг для всіх миролюбних держав, які хочуть виконувати положення справжньої Хартії в економічній, торгівельній, науковій і технічній областях, незалежно від політичних, економічних або соціальних систем, d) подолання головних перешкод на дорозі економічного розвитку країн, що розвиваються, e) прискорення економічного зростання країн, що розвиваються, з метою ліквідації економічного розриву між країнами, що розвиваються і розвиненими, f) захисту, збереження і поліпшення довкілля, зважаючи на необхідність встановлення і підтримки справедливого і рівноправного економічного і соціального порядку.

59. Кодекс поведінки ТНК

нові незалежні країни і країни, що розвиваються, з початку 70-х років зробили спробу в рамках ООН прийняти документ, який забезпечував би "новий світовий економічний порядок". Він передусім мав містити юридичне визнання прав будь-якої країни контролювати на своїй території всі операції ТНК.

У 1972 році Економічна і Соціальна Рада ООН запропонувала Генеральному Секретарю ООН створити групу з числа провідних економістів, завданням якої стало б отримання відповіді на питання, як діяльність ТНК впливає на розвиток світової економіки і на міжнародні відносини.

Комісію ООН з транснаціональних корпорацій і поставила за мету розробку проекту Кодексу поведінки ТНК. У 1975 році на другій сесії Комісії було створено Міжурядову робочу групу з розробки проекту Кодексу на основі пропозицій країн -членів ООН.

З самого початку стало очевидним існування серйозних розбіжностей між країнами як у питанні про сутність Кодексу, так і щодо його призначення.

Делегації повідних промислово розвинутих країн (США, Великої Британії, ФРН, Франції, Італії) обстоювали думку, що Кодекс передусім має захистити ТНК від дискримінаційних дій приймаючих країн, і регулювання діяльності ТНК не повинно порушити Угоду про ТНК країн ОЕСР.

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі:

повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

урахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні справи;

відмова вести діяльність політичного характеру;

утримання від практики корупції;

дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування;

дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони навколишнього середовища.

2.(39) Поняття та сутність політичних партій.

Політика - це специфічний спосіб взаємодії держави і суспільства. З'єднуючою ланкою між ними виступають політичні партії і суспільно-політичні рухи. Будучи елементом громадянського суспільства, вони дозволяють йому ефективно впливати на політику держави.

Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її використання.

Що відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску?

Найбільш поширеними є такі підходи:

1. Класовий. Становлення партії пов'язується з виділенням великих соціальних груп (класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. (Маркс, Енгельс, Ленін). Сьогодні цей підхід зустрічає найбільше критики.

2. Ідеологічний. Ставлення партій пов'язується з виділенням груп, заснованих не стільки на спільності соціально-економічного становища, скільки на спільності поглядів. Сама ж партія, як писав Констан, є групою людей, які визнають одну і ту ж ідею.

3. Інституційний. Партія розуміється як організація, діюча в системі держави. (Дюверже).

4. Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов'язується з метою завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання приходу до влади. Саме даний підхід домінує в сучасній ідеології.

Загалом політичну партію можна визначити як добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Ознаки політичних партій:

1. наявність певної ідеології;

2. певна тривалість існування у часі;

3. наявність організаційної структури;

4. прагення влади;

5. пошук підтримки у народу.

У структурному плані партія є складним організмом, що складається з таких компонентів:

1. вищий лідер і штаб, які виконують керівну роль: приймають важливі рішення; концентрують у своїх руках всю інформацію про діяльність партій; маніпулюють свідомістю і поведінкою партійних мас;

2. бюрократичний апарат, що здійснює зв'язки між вище- і нижчестоящими партійними структурами і виконує накази керівництва.

3. Члени партії:

Ø активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;

Ø пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;

Ø соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

Інколи виділяють, крім цього, ідеологів партії. Крім того, істотну роль у визначенні політичного впливу партії відіграють: симпатики і меценати.

Основна мета діяльності політичної партії - здобути політичну владу в державі та реалізувати свої програмні цілі: економічні, політичні, ідейно-теоретичні, моральні, за допомогою законодвачої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли оволодівають державною владою) дільність, виробляючи стратегію і тактику своєї поведінки на різних етапах розвитку і за різних політичних умов.

Значущість партій для політичного життя розкривається у функціях, які вони виконують стосовно суспільства і держави:

1. артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні пакети вимог і їх озвучення, та агрегація інтересів, тобто погодження вимог певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;

2. представництво зазначених інтересів в державної влади та місцевого самоврядування;

3. активна політична діяльність для реалізації та захисту цих інтересів, в тому числі завоювання влади;

4. активізація та інтеграція великих суспільних верств (включення у політичну систему, примирення з існуючим ладом, соціальний конформізм окремої особистості, примирення конфліктуючих соціальних класів) з метою згладити соціальні суперечності, не допустити розвитку конфліктів до точки вибуху всієї політичної системи суспільства;

5. політична соціалізація.

6. формування суспільної думки;

7. розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;

8. політичне рекрутування — підбір і висунення кадрів як для самої партії, так і для інших організацій, що входять в політичнй систему, в тому числі для державних органів;

9. мобілізація виборців на виборах;

10.здійснення державного управління з приходом до влади або контроль за діяльністю влади.

Світ партій багатогранний, вони відрізняються не тільки назвами, але й більш суттєвими ознаками, що дозволяє виділити різні їх типи. Залежно від соціальної бази розрізняють:

• партії моносередовищні, що складаються виключно з представників якихось окремих груп, верств, класів (наприклад, партії жіночі, націоналістичні, робітничі, буржуазні);

• партії проміжні, які включають у себе представників кількох соціальних груп, верств, класів;

• партії універсальні, які об'єднують все суспільство незалежно від наявності групових і класових перешкод;

• корпоративні партії, що виражають більш вузькі групові інтереси (окремих верств бізнесу, робітничого класу тощо). Загальною тенденцією розвитку партій є розмивання моносередовищних партій і перетворення їх або в універсальні, або в більш вузькі, корпоративні.

Відомі й інші типології політичних партій, найпопулярніша з них була розроблена М.Дюверже, який звернув увагу на особливості інфраструктури партії і характер членства. Значною мірою спираючись на його порівняльний аналіз партій, політологи виділяють такі їх типи:

Прямі і непрямі партії. У перших (більшість соціалістичних і комуністичних партій) індивід безпосередньо пов'язаний з партійною спільнотою, платить внески, бере участь у зборах місцевої організації У других (британські лейбористи) індивід входить у партію як учасник іншої організації (профспілки, кооперативу).

Партії зі слабкою і сильною структурою. Статути перших партій не регламентують принципи реалізації первинних осередків і способи їх інтеграції (більшість консервативних партій). В іншому випадку - структура базових елементів чітко регламентована. За цим принципом побудовано більшість соціалістичних, комуністичних, християнсько-демократичних партій. Централізм і жорсткість структури часто є причиною олігархізації партії, зміцнення панування вождів над рядовими членами партії.

Централізовані і децентралізовані. У централізованих партіях всі рішення приймаються центральним керівництвом, компетенція низових організацій суттєво обмежена (британська Консервативна партія), децентралізовані партії, навпаки, передбачають більш широкі повноваження місцевих організацій і навіть допускають наявність фракцій у власних рядах. Високий рівень децентралізації характерний і для демократів, і для республіканців у США. Для них притаманне більш терпиме ставлення до прояву різних поглядів у своїх рядах, а регіональні організації незалежні від національних партійних комітетів при організації виборів членів Конгресу.

"М'які" і "жорсткі" партії. Подібна типологія відноситься до парламентських партій і характеризує, наскільки депутат може діяти незалежно від партійної парламентської фракції, наприклад, демократи і республіканці в Конгресі США можуть голосувати на власний розсуд. Американський президент не завжди може бути впевненим, що за його програми члени його партії, котрі засідають у Конгресі, будуть голосувати як один. Консервативна партія Великобританії "Єдність" і Народна партія Росії, навпаки, - приклад "жорстких" партій, які вимагають дотримання дисципліни голосування.

60. Ломейські Конвенції

У 1970-х роках синтез неолібералізму й неосолідаризму уже почав здійснюватися, і першою формою його втілення стала ідея «сталого розвитку» (Stable development). Важливим кроком у гармонізації відносин між країнами розвиненими й такими, що розвиваються, стали Ломейські конвенції між ЄЕС та їх державами з одного боку, і державами АКТ20, започатковані у 1975 р. на 7-мій надзвичайній сесії з розвитку й міжнародного економічного співробітництва. Нарада з міжнародного економічного співробітництва (нарада «північ-південь» 1975-1977 рр.) – показала межу поступок, на які були готові йти розвинені держави: вона зупинила зростання вимог з боку країн, що розвиваються, і закріпила досягнуті компромісні результати.

Ломейські конвенції забезпечують співробітництво між країнами ЄС та АКТ ( Африка, Карибський басейн, Тихий океан). Економічні відносини між Єс та країнами АКАТЕ(колишніми колоніями). З 75 року укладаються кожні 5 років за участю всіх країн Євросоюзу й 46 країн, що розвиваються.

Основні напрями співробітництва включають:

• невзаємність (преференційність для країн, що розвиваються) торговельних пільг;

• свободи доступу с\г продукції на ринки ЄС,

• економічна допомога країнам, що розвиваються, АКТ, включаючи систему "Стабекс" (стабілізація доходів від експорту країн, що розвиваються) і "Сисмін" (система фінансової допомоги гірничодобувної промисловості в країнах АКТ);

• визнання суверенітету країн АКТ над їхніми природними ресурсами;

• пріоритетне забезпечення "продовольчої безпеки" у країнах АКТ;

• поширення співробітництва на охорону навколишнього середовища, на соціально-культурну, демографічну й т.п. сфери й, нарешті,

• принципова установка на поступовий перехід до самопідтримуючого розвитку країн АКТ і до рівного партнерства із країнами Євросоюзу.

У рамках співробітництва Євросоюзу - країн АКТ створені були особливі органи (Рада Міністрів, Комітет послів, Загальна міжпарламентська асамблея - на паритетних засадах). Рішення Ради Міністрів (одна країна - один голос) приймаються консенсуально й з деяких питань - з обов'язковою силою. Погоджено й процедуру врегулювання спорів між державами-учасниками. Однак міжурядової організації як такої не створено.

Нові члени Євросоюзу або нові країни АКТ приєднуються до співробітництва ЄС - АКТ.