Суспільно-історична трансформація уявлень про творчість і творчу особистість у Європі

Епоха та історичний фон	Розуміння і значення творчості	Погляди на творчу особистість	Відображення у сучасній психології та філософії
Античність	Не існує термінів, які б відповідали поняттям «творчість» або «творець».	Художник не творить, а відтворює, керуючись при цьому не свободою, а законами ідеальної природи.	Пошук ідеальних законів буття.
Християнська епоха, Середньовіччя	Творчість – ознака божественного творіння і виключно його.	Будь-яке мистецтво є лише майстерністю, а не творчістю. Нові ідеї переслідуються як єресь.	Трансцендентність творчого акту, визнання провідної ролі несвідомого у творчому процесі.
Відродження	Уперше використано термін «творити» щодо поезії. Творчість людини є ніби додатком до природи: об’єднуючись з нею, вона ніби прикрашає, покращує природу, а іноді перевищує її.	Митець, радше, реалізує власне бачення, а не наслідує природу. Цим митець наближається до Бога.	Визнання елітності мистецтва та інших творчих видів діяльності. Таємничість творчого акту. Інтерес до феномену геніальності.
Просвітництво	Примат розуму. Творчість – потенція інтелекту, найвищий рівень його розвитку. Поняття творення часто згадується в мистецтві та поєднується з поняттям уяви.	Вітається відмова від традиційного, усталеного. Протиставлення творця натовпу.	Концепції редукції творчості до інтелекту, обмеження творчих здібностей інтелектом.
Романтизм, ХІХ ст.	Творчість – вища форма духовного буття людини, її ідеальний світ. Творчість пов’язується із звільненням від стереотипів. Тільки мистецтво вважається творчістю.	Слово «творець» – синонім художника та поета. Незвичайність творчої людини визначає незвичайність її долі. Виникнення естетики девіантної поведінки, вплив творців (людей мистецтва) на формування суспільного світогляду.	Пошук доказів зв’язку надзвичайної обдарованості із психічними розладами.
ХХ ст., прискорена індустріалізація суспільства	Творчість є найвищим рівнем виконання діяльності, вродженою пізнавальною здібністю. Поняття творчості поширюється на сферу науки і техніки.	Творчі здібності виступають передумовою оволодіння престижною професією. Творча активність окремих людей необхідна для розвитку та прогресу суспільства.	Філософія космізму. Різноманітні теорії розвитку творчих здібностей і досягнення творчих рішень.
Кінець ХХ – початок ХХІ ст., час глобалізації	Творчість присутня в будь-якій формі активності людини. Особистісною здатністю до творчості є креативність.	Творча активність притаманна кожній здоровій людині. Вона необхідна для нормального існування кожної людини і може розвиватися за певних умов.	Гуманістична психологія.

біографії художників-романтиків кінця XVIII ст. був тип умираючого поета [94].

Важко зрозуміти, що є первинним: митець формується епохою чи навпаки, сам змінює її через ствердження нових способів світосприйняття і буття. Ідея зворотного впливу життя особистості на свідомість епохи активно підтримується в сучасній психології та культурології.

У ХІХ ст. відбулося інтенсивне зростання самосвідомості митця, звільнення від стереотипів. Швидка трансформація внутрішнього світу митця призвела до перемоги фактору особистісної самостійності. Змінилися й уявлення сучасників про особистість митця, надаючи йому право і в особистім житті залишатися людиною творчою, непередбачуваною. Таким чином постав новий стереотип творчої особи: узвичаїлася екзотика девіантної поведінки, ця девіантність стала суспільно адаптованою і надала змогу підвищувати свій соціальний статус [96].

О. О. Кривцун доходить висновку, що «аномалії» в поведінці творчої людини є не випадковими, а внутрішніми, структурними рисами її особистості. Потреба самоперевищення в творчості виявляється прямо пов’язаною з потребою подолання стереотипів у житті. Біографія митця і його творчість – сполучені посудини, і в самій природі таланту закладена схильність до особливої долі. Висока амплітуда переживань, напруження в момент складання твору – ці стани творчого процесу позначаються на способах самоздійснення в житті. Презирство до норми, руйнування дистанції між уявлюваним і реальним, любов до ризиковано-яскравих сторін життя створили новий тип творчої особистості. Отже, сама природа творчості «нав’язує» в житті девіантні форми поведінки. Прикметно: те, що епоха розцінювала як девіацію, доволі швидко перестало шокувати і вийшло за межі життєвої сфери людей мистецтва, трансформуючись у модуси поведінки обивателя.

Описаний процес, пояснюючи нормальність аномальної поведінки творчих осіб ХІХ ст., здатен пояснити і весь історично-психологічний феномен. Якщо поширити його на весь плин людської культури і згадати, що такі «революції» суспільної свідомості під впливом прикладу творчої та інтелектуальної еліти відбувалися циклічно, протягом усієї історії цивілізації, стає зрозумілим, чому з давніх часів поняття геніальності та ненормальності стоять поруч.

Найбільш сучасною ілюстрацією цього процесу є популяризація так званого феномену «дітей Індиго» – вчення Л. Керолл та Дж. Тоубер про дітей з особливими, незвичайними та соціально неприйнятними психологічними характеристиками та особливостями поведінки [106]. Такі діти, які насправді є високообдарованими, проголошені носіями нової свідомості та новим еволюційним типом людей.

Таким чином, творчість як культурно-історичний та соціальний феномен обумовлена своєрідною еволюцією понять «творчість» і «творець». Специфічними рисами цієї еволюції є: нерозривний зв’язок культурно-історичного поступу суспільства з уявленнями про природу творчості; пожвавлення інтересу до проблем творчості в перехідні епохи та критичні моменти розвитку суспільства; розширення переліку сфер людської діяльності, які потребують творчих здібностей і вважаються творчими; певна «формульність» існування творчих особистостей, яка пояснюється взаємовпливом суспільної та індивідуальної свідомості. З еволюційної точки зору розвиток креативності є важливим ступенем психологічного пристосування людини до існування в епоху постіндустріального глобального суспільства.