Лекція 3.

Тема 1.3.Приватна ветеринарна практика. План.

1. Ветеринарна практика.

2.Права лікаря ветеринарної медицини підприємця.

3.Обовязки лікаря ветеринарної медицини підприємця.

4.Правила надання платних послуг.

Індивідуальна трудова діяльність була дозволена в СРСР в 1987 р., коли було видано відповідний закон. На його основі було розроблено спеціальне положення «Про індивідуальну трудову діяльності ветеринарного лікаря».У цьому документі передбачалося, що така діяльність дозволяється ветеринарним лікарям і фельдшерам, які мають стаж практичної роботи не менше 3 років, і що вона здійснюється щодо тварин, що належать приватним власникам. Вони отримали право набувати ветеринарне майно в Зооветснабі та інших ветеринарних установах та аптеках.

Індивідуальна трудова діяльність ветеринарних фахівців здійснювалася строго у відповідності з ветеринарним законодавством;вони повинні були вести ветеринарний облік і надавати звіти відповідно діючих інструкцій. Ветеринарні фахівці, які займалися індивідуальною трудовою діяльністю, мали право виписувати рецепти на всі ветеринарні препарати, за винятком отрут, наркотиків і сильно діючих речовин; їм дозволялося мати особисту печатку.

Ветеринарні фахівці були зобов'язані негайно повідомляти державну ветеринарну установу про випадки заразних хвороб тварин; їм заборонялося виконувати протиепізоотичні заходи.

Оплата праці ветеринарних спеціалістів, які займалися індивідуальною трудовою діяльністю, здійснювалася за домовленістю сторін (без обмежень). За незаконне заняття такою діяльністю винні несли відповідальність за законом.

Наступний етап розвитку індивідуальної трудової діяльності пов'язаний з виданням Закону «Про підприємство і підприємницьку діяльність». Тепер підприємцем міг стати будь-ветеринарний лікар, за виключенням керівника державного ветеринарного установи. Відмінили вимогу про обов'язковий 3-х річний трудовий стаж практичної діяльності.

Закон України «Про ветеринарну медицину» Стаття 100. Ветеринарна практика

1. Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають/перебувають на території України) можуть провадити ветеринарну практику на підставі ліцензії, що видається відповідно до закону.

2. Державні установи ветеринарної медицини (лікарні, дільниці, пункти, аптеки, склади, лабораторії тощо), за винятком Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок, Державного науково-контрольного інституту біотехнології та штамів мікроорганізмів, Інституту з лабораторної діагностики та його філіалів в Автономній Республіці Крим, областях, а також регіональних, зональних, міжобласних державних лабораторій ветеринарної медицини, державних лабораторій ветеринарної медицини міст Києва та Севастополя, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, можуть приватизовуватися в порядку, визначеному законом. При цьому приватизовані об'єкти не можуть бути перепрофільовані протягом десяти років.

3. Питання щодо підвищення кваліфікації, атестації та етики спеціалістів ветеринарної медицини, що провадять ветеринарну практику, покладаються на професійну громадську організацію, уповноважену Департаментом.

Приватна ветеринарна практика стала здійснюватися на основі власності ветеринарних лікарів і ветеринарних фельдшерів. Ветеринарне майно формується шляхом придбання відповідних ветеринарних клінік, інструментів, медикаментів за рахунок особистих доходів або інших законних джерел коштів.

Ветеринарний лікар, що займається приватною практикою, може створювати приватну ветеринарну установу з власним найменуванням, зазначенням організаційно-правової форми та прізвищем власника майна.

Індивідуальна трудова діяльність ветеринарного лікаря може здійснюватися з утворенням юридичної особи або без нього.

Приватна ветеринарна практика - найбільш проста і дешева форма організації ветеринарного підприємництва. У цьому випадку ветеринарний лікар - власник своєї справи, він сам собі господар, у нього максимальні стимули до того, щоб більше робити і заробляти. З іншого боку, при такій формі ветеринарної підприємницької діяльності обмежені фінансові ресурси для росту, неможлива спеціалізація функцій управління, не застосовується принцип обмеженої відповідальності (ветеринарний лікар-підприємець ризикує своїм особистим майном). Якщо він не зможе задовольнити вимоги кредитора, то останній має право повернути стягнення на особисту власність ветеринарного лікаря (машину, будинок, заощадження і т. д.).