Визвольна війна українського народу середини XVII ст. Початок Визвольної війни. Повалення влади шляхетської Польщі в Україні

Причини, характер та рушійні сили Визвольної війни

Богдан Хмельницький

• В очах панівних станів становище в Україні наприкінці 40-х рр. XVII ст. було досить спокій­ним. Здавалося, у далеке минуле відійшли жахи повстань 20-30-х рр., були знищені ненависні їм народні проводирі й тисячі непокірних козаків і селян. Шляхтич знову почував себе повновладним паном — карав і милував, збільшував повинності і організовував нові фільварки, перерозподіляв землю і підтримував унію.

• Всіляких переслідувань та знущань зазнавали й інші суспільні стани: реєстрові козаки, які позбавлялися тради­ційних прав і вольностей, так звані випищики, змушені повертатися під панське ярмо, жителі міст, що були задушені господарськими обмеженнями, православні священики, які жили з приклеєним на них тавром схизматика (розкольника).

• Проте це було лише зовнішнє благополуччя. І «золотий спокій» був спокоєм лише для панівних верств населення, які не винесли жодних уроків з подій кінця XVI — 20-30-х рр. XVII ст. А насправді йшло поступове накопичення всіма пригнобленими станами сил перед вирішальною сутичкою з міцною державною машиною Речі Посполитої. На зміну великим збройним повстанням прийшли не менш резуль­тативні форми протесту: масові втечі, відмови виконувати повинності, потрави посівів тощо.

• У цей час на політичному горизонті України з'явилася людина, якій судилося відіграти епохальну роль в історії України — Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький.

• Виходець з дрібної української шляхти (народився близько 1595 р., ймовірно, в Чигирині), він назавжди пов'язав свою долю з козацтвом. Був свідком і учасником його боротьби з турками і татарами, брав участь у збройних виступах проти польської шляхти. Дворічний турецький полон і звільнення з нього, заняття господарством у батьківському хуторі Суботові, одруження і втрата дружини, ви­сока посада у реєстровому війську і різ­ке пониження до одного із десяти чиги­ринських сотників — це лише головні віхи на його життєвому шляху до сере­дини 40-х рр. XVII ст. З цього часу Б. Хмельницький відчув на собі свавілля шляхетського оточення. Його, заслу­женого козака, переслідує чигирин­ський підстароста Чаплицький, за спиною якого стояв син великого корон­ного гетьмана Олександр Конецпольський. Сотник втрачає хутір, майно, ху­добу, хлібні запаси. Розпочалося справжнє цькування Б.Хмельницького. Він зазнає нападів з боку шляхти, жорстоко був побитий його син. Спроби знайти справедливість у місцевих органів влади та у Варшаві виявилися марними.

• Звичайно, особиста трагедія не могла не вплинути на харак­тер та погляди Богдана Хмельницького. Однак не вона була головною. Майбутній керівник повстанців бачив, що його доля подібна до долі всього козацтва, позбавленого надійних гаран­тій своїх особистих прав і навіть власного життя.

• Чаша терпіння була переповнена. Разом з своїми соратниками сотник готує новий великий виступ, налагоджує зв'язки з однодум­цями на місцях. Дуже сприятливим виявився момент для початку повстання. Польський король Владислав IV носився в цей час з ідеєю війни проти Туреччини, що, на його думку, могло істотно зміцнити королівську владу і послабити сва­вільну шляхту. Єдиною реальною силою, здатною підтримати плани короля, було козацтво. Владислав IV це чудово розумів. Він входить у зносини з керівництвом козаків, зокрема з Б. Хмельницьким. Останні одержали привілеї на будівництво морських човнів і право збирати військо.

• Чутки, які ходили навколо змісту цих документів, впали на сприятливий ґрунт. Українська суспільність завирувала. У цій ситуації досить було лише поштовху, щоб викликати народний вибух. Ним стала втеча у грудні 1647 р. Б.Хмельницького разом з групою своїх однодумців на Січ. Низовці, які завжди були готові до виступу, радо зустріли втікачів. Опинившись у рідній для нього стихії, Б.Хмельницький продовжив свої приготування до повстання. Він заручився підтримкою з боку кримського хана, який пообіцяв йому допомогу татарськими загонами. Обраний у січні 1648 р. гетьманом, Б. Хмельницький розіслав по Україні універсали (розпорядження) і листи, зміст яких відбивав думи й сподівання широких народних верств — селян, реєстровців, міщан.

Всенародне повстання в Україні

• Навесні 1648 р. в Україні панувала тиша. Але ця тиша була обманливою. Відчувалося наближення бурі, якої ще не знала Річ Посполита. Звістка про події на Запорожжі швидко розлетілася по інших україн­ських землях. На Подніпров'ї невдовзі посилилась виз­вольна боротьба народних мас. Селяни, козаки, ремісники й міська біднота повсюдно організовували повстанські загони, які громили панські маєтки.

• Польсько-шляхетський уряд намагався у зародку приду­шити народне повстання. Проти козацьких загонів виступило 30-тисячне добре озброєне військо на чолі з гетьманом М. Потоцьким та М. Калиновським. Скориставшись роз'єднаністю ворожих сил (один загін ішов суходолом, інший рухався на човнах по Дніпру), Б. Хмельницький вирішив розгромити їх поодинці. У квітні 1648 р. в урочищі Жовті Води (тепер місто Дніпропетровської обл.) розпочалися воєнні сутички між польсько-шляхетськими військами і повстанцями.

• Незабаром у таборі реєстрових козаків, які до того пере­бували в складі королівської армії, вибухнуло повстання. Реєстрові перебили прибічників польського уряду і, обравши наказним гетьманом друга і сподвижника Б. Хмельницького Філона Джалалія, приєдналися до повстанців. Бої відновилися з новою силою. У травні загонам Б. Хмельницького вдалося повністю оточити противника і завдати йому нищівної пораз­ки. Близько 3 тис. чоловік потрапили в полон, у тому числі ряд польських воєначальників.

• Тим часом основні сили польсько-шляхетського війська зосереджувались під Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.). Перед загрозою повного оточення і розгрому королівське командування вирішило перемістити свої війська в район Богуслава і Паволочі. Але плани ворога стали відомі гетьману: про це повідомив козак Самійло Зарудний, який був провідником польського війська. Тоді на шляху відступу королівських військ гетьман влаштував засідку.

• 6-тисячний загін Максима Кривоноса звів засіки, перекопав вузьку дорогу глибоким ровом. У цю засідку і потрапив шля­хетський табір. У болоті грузли воли, падали коні. Спра­ву завершили козацька армія та піхота. 16 травня козацька армія й татарські загони прорвали ворожу оборону. В ре­зультаті цього повстанці взяли в полон 8,5 тис. чоловік, у тому числі обох польських воєначальників, захопили гармати, обоз.

Перші перемоги повстанських військ мали велике значення для дальшого розгортання визвольної боротьби в Україні.

• Насамперед королівська влада була знищена на Лівобережжі. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на інші райони українських земель — Поділля та Київщину.

• Події під Жовтими Водами і Корсунем сколихнули як­найширші верстви населення України. Всі, хто був здатний тримати в руках зброю, подалися у загони Б.Хмельницького. Протягом кількох тижнів, здавалося, спляча та знекровлена українська суспільність невпізнанно змінилася. Селяни проганяли шляхту і оголошували свободу, неприступні міські фортеці відкривали брами перед козаками. Панство, яке не встигло втекти на захід, було знищене. На середину літа 1648 р. були звільнені Київське, Чернігівське, Брацлавське, східні повіти Подільського воєводства. Неспокій охопив Волинь та західноукраїнські землі.

Визвольний похід Б. Хмельницького в західноукраїнські землі.

• У цей час у Польщі помер король, і вся державна влада зосередилася в руках вищої аристократії, яка мало думала про замирення з Б. Хмельницьким (гетьман пропонував в основу угоди покласти пункт про традиційні козацькі вольності). Більше того, сейм ухвалив зібрати нове військо і напра­вити його на придушення козацького виступу.

• Обидві армії зустрілися поблизу містечка Пилявці (тепер с. Пилява Хмельницької обл.) на Поділлі. Тут, де розливалася річка Іква (Пилявка), Б.Хмельницький наказав спорудити табір, який був укріплений кількома рядами возів і окопаний земляними валами. Поряд розташувалася кіннота Максима Кривоноса. На протилежному березі річки було збудовано табір польського війська. Гоноровита шляхта перейшла у наступ і захопила козацькі шанці (укріплення). Запеклі бої тривали кілька днів. Але невдовзі українські полки перейшли у наступ.

• Вирішальна битва, що відбулася 13 вересня 1648 р., завершилася нищівним розгромом королівського війська. За­лишки шляхтичів панічно втекли на захід. «Панами-пилявчиками» глузливо на­звав народ гоноровитих шляхтичів. Повстанці взяли великі трофеї: гармати, рушниці, шаблі, військове спорядження.

Перемога під Пилявцями мала велике значення. Вона ще більше запалила народні маси на боротьбу. Численні повстанські загони громили шляхту на всій території Галичини

• Тим часом козацькі полки продовжували визвольний похід на західноукраїнські землі. Восени 1648 р. вони розпочали облогу Львова — першокласної як на той час фортеці. Героїчними зусиллями загонів М. Кривоноса і донських коза­ків був взятий штурмом Високий Замок поблизу міста. По суті, доля Львова була вирішена. Але Хмельницький не хотів руйнувати штурмом багате історичними пам'ятками місто. А тому, добившись контрибуції від різних категорій міщан, дав наказ відійти від Львова. Осіння негода, труднощі з постачанням військ, епідемія чуми, від якої помер один з найближчих сподвижників гетьмана М.Кривоніс, змусили Хмельницького зняти також облогу польської фортеці Замости.

• Дочекавшись результатів виборів нового короля,— ним став Ян Казимир,— він дав наказ своїм полкам повертатися на Подніпров'я. Чи правильний вибір зробив гетьман, припинивши наступ? Очевидно, ще не всі елементи політичної програми Б. Хмель­ницького на цьому етапі Визвольної війни до кінця викристалізувалися. Не міг гетьман розуміти і того, що вторгнення козацьких полків на польські землі неминуче викличе хвилю масової визвольної боротьби поляків.

Зустріч у Києві. Формування програми створення Україн­ської держави

• Вибір було зроблено. Величезна повстанська армія рухалася на Схід. Грудневий Київ зустрів переможців залпами гарматного та рушничного салютів, переливами дзво­нів, піднесеним настроєм міщан та козаків. Сам патріарх Єрусалимський, що перебував тоді в Україні, з тисячею верш­ників виїхав назустріч Богдану Хмельницькому з міста, а митрополит дав гетьману біля себе місце в санях. Сучасник згадував, що студен­ти колегіуму вітали його промовами й вигуками, називаючи його «богом да­ний».

• Патріарх надав йому титул най­світлішого князя. Перебування у місті над Дніпром Б. Хмельницький викори­став для зустрічей та розмов з посла­ми сусідніх держав, патріархом Паїсієм, представниками міщан, духовенства, ко­зацтва.

Це був час роздумів гетьмана над долею України, її майбутнім, по­дальшим розвитком визвольної бороть­би. Який шлях обрати? Попередній життєвий досвід, логіка по­дій підказували Б. Хмельницькому, що необхідно вибирати нові, ще не звідані шляхи у боротьбі з шляхетською Поль­щею. Під час переговорів з польськими комісарами у лютому 1649 р. він заявив, що має намір визволити з шляхетської неволі увесь український народ.

Отже, вперше за декілька місяців боротьби з поль­ською шляхтою з'явилися і прозвучали думки про створення незалежної Української держави, організацію широкого со­ціального блоку, серед учасників якого важливе місце займало селянство.

• Але шлях реалізації програми створення власної держави був довгим і тернистим.

• Усе ще залишалася міцною військова машина Речі Посполитої.

• Непослідовно й підступно поводився союзник Б. Хмельницького — Кримське ханство.

• снували певні соціальні суперечності і в середині повстанського табо­ру, зокрема між селянськими масами та козацькою стар­шиною, яка прагнула закріпитися у привілейованому стано­вищі.

Все це змушувало гетьмана діяти обережно, інколи йти на компроміси і навіть уступки.