2. Зміст та структура юридичної науки (теорії, наукові закони, постулати та аксіоми, проблеми, гіпотези, методи, поняття та категорії, наукові факти)

Юриспруденція є розгалуженою і диференційованою системою наукових знань, видів і форм наукової діяльності.

Кожна її структурна частина зумовлена потребами пізнавальної і практичної правової діяльності та відображає багатоаспектне і багатоцільове призначення юриспруденції як науки.

Зміст юриспруденції утворюють такі основні блоки систем наукових юридичних знань:

1. Фундаментальні теоретичні й історичні основи юриспруденції.

2. Методологія юриспруденції(парадигми, методологічні підходи, методи побудови наукових знань і емпіричних досліджень).

3. Системи наукових юридичних знань "середнього рівня" галузевого і проблемного характеру (теорія правопорушень, теорія правоохоронної діяльності, науки цивільного, адміністративного, кримінального права та ін.).

4. Системи наукових знань прикладного характеру, що відбивають порядок, форми, методи, прийоми, засоби різноманітних видів правової, зокрема юридичної, діяльності.

Зміст систем наукових юридичних знань становлять теорії, наукові закони, постулати та аксіоми, проблеми, гіпотези, методи, поняття та категорії, наукові факти. Галузеві та прикладні (спеціальні) системи правових наукових знань, які допускають емпіричну перевірку за допомогою фактів, як правило, мають містити такі елементи: вихідні принципи або аксіоми, на підставі яких будуються висновки для прояснення або передбачення специфічних явищ; сукупність логічних правил, які вводять для оперування поняттями, термінами, знаками в межах цих систем знань; спосіб побудови логічних висновків, які дають змогу передбачати специфічні факти в предметній галузі єдиним чином; твердження або правила, за допомогою яких уведені поняття, терміни та знаки, що пов'язуються з тими або іншими конкретними характеристиками предметної галузі — властивостями, зв'язками, залежностями та іншими характеристиками; твердження про факти як суттєву складову системи знань.

1. Теорії (доктрини, концепції, вчення) — комплекси поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення та прояснення будь-якого явища, форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності.

Власне теорії як найбільш розвинуті сукупності наукових знань є внутрішньо диференційовані, але цілісні системи знань, що характеризуються логічною залежністю одних елементів від інших, можливістю виведення змісту теорій з певної сукупності тверджень (вихідного базису теорій) за певними логіко-методологічними принципами та правилами.

2. Наукові закони — це істотні зв'язки або істотні відношення, що є загальними, необхідними, повторюються за певних умов. Наукові закони виражають істотні й необхідні зв'язки (відношення) правових явищ і процеси в їх соціальній зумовленості, насамперед зв'язки правових форм соціальної діяльності суб'єктів або, іншими словами, сталу взаємодію суб'єктів права і їх рівнодіючу, що розкриває сутність явищ і процесів.

Правові діяння, як і інші соціальні дії, характеризуються випадковими величинами, що в сукупності утворюють певну середню рівнодіючу величину. Саме ця величина виступає як форма прояву суспільного (соціального) закону. Для її виявлення необхідно дослідити за допомогою спостереження дії множини суб'єктів, зокрема: спрямованість дій тотожних груп суб'єктів в однакових умовах; систему зв'язків, якими ця діяльність обумовлюється; ступінь повторюваності й сталості дій і взаємодій груп суб'єктів в умовах певної системи функціонування. 3. Постулати та аксіоми — вихідні, незалежні, несуперечні й повні твердження або положення наукових теорій, що при аксіоматичній або дедуктивній побудові теорій приймаються за істинні і з яких виводяться за прийнятими у них правилами висновку всі інші положення (основні абстракції). Істинність аксіом і постулатів доводять не в межах цих теорій, а в інших теоріях.

4. Проблеми виникають тільки перед дослідником, і тільки він у змозі їх формулювати, шукати шляхи для вирішення та вирішувати їх. Тільки вчений, усвідомлюючи дійсність, осмислюючи її певним чином на тому або іншому рівні, формулює проблеми, специфічні для наукового пізнання. Він здійснює цей процес, діючи в цілком визначеній конкретно-історичній ситуації. Таким чином, наукова проблема зумовлена реальністю. Реальна проблема в науці виникає тоді, коли визрівають необхідні для цього умови. Наукова проблема як суб'єктивне уявлення об'єктивної дійсності є видом знання, яке виявляє і межі незнання. У цьому сенсі наукова проблема є "знанням про незнання".

5. Гіпотеза — це наукове припущення, істинне значення якого не визначено і яке є найважливішою формою розвитку наукового знання.

6. Метод — це спосіб відображення і відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Застосування науково обґрунтованих методів є важливою умовою здобуття нових істинних наукових знань. Головними елементами методу є принципи, правила, прийоми, способи і засоби.

Наукові методи поділяються:

• на загальні методи вищого (філософського) рівня, до якого належать діалектична і формальна логіка, що використовуються не тільки в науковому пізнанні, а й у практичній діяльності (практичному пізнанні);

• загальнонаукові методи — наукові методи, використовувані всіма науками (у свою чергу діляться на теоретичні й емпіричні);

• приватнонаукові методи, використовувані окремими групами наук;

• спеціальні методи, використовувані окремою наукою.

7. Поняття та категорії, якими оперує правознавство, є логічним вираженням знань про предмет. Правові наукові поняття — це змістовні, предметні уявлення, що відтворюють у мисленні (ідеально) об'єктивну сутність реальних процесів правової дійсності та відношень, які існують у ній, і виражають специфічну правову якісну визначеність таких процесів і явищ. Правові категорії — граничні за рівнем узагальнення, фундаментальні абстрактні поняття теорії правознавства.

8. Наукові факти. У науці об'єкт дослідження представлений як сукупність наукових фактів, тобто наукових описів його фрагментів, складових. Під науковим фактом розуміють певну форму знання, більш-менш логічно оброблений факт, тобто ту сторону або частину дійсності, що перетворилася в об'єкт дослідження й уточнена суб'єктом пізнання за допомогою засобів вимірювання, опису та ін. Науковий факт — це відображена у висловлюванні реальність.