2.2 Обсягові, результуючі та структурні показники міжнародного торговельного обміну

 Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

 Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і прав на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватись продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам, організаціям та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон.

Обсяги вивезення товарів, робіт, послуг і результатів інтелектуальної діяльності характеризує показник «експорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, як правило, рік. Експорт може вимірюватися і натуральними одиницями, коли йдеться про однорідні, порівнянні товари (вугілля, нафта, газ тощо).

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

• перероблених на митній території;

• перероблених під митним контролем;

3) реекспорт — вивезення (експорт) товарів:

• раніше ввезених, але не перероблених у країні (з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів тощо);

• з територій вільних зон;

• з приписних складів.

Таблиця 2.2

Найбільші експортери товарів і послуг на світовий ринок*

Країна	Товари 2009р.		Країна	Послуги, 2009р.
	Обсяг експорту, млрд дол.	Частка в світовому експорті		Обсяг експорту, млрд дол	Частка в світовому експорті
Китай	1202	9,6	США	470	14,2
Німеччина	1121	9,0	Сполучене Королівство	240	7,2
США	1057	8,5	Німеччина	215	6,5
Японія	581	4,7	Франція	140	4,2
Нідерланди	499	4,0	Китай	129	3,9
Франція	475	3,8	Японія	124	3,8
Італія	405	3,2	Іспанія	122	3,7
Бельгія	370	3,0	Італія	101	3,0
Південна Корея	364	2,9	Ірландія	95	2,9
Сполучене Королівство	351	2,8	Нідерланди	92	2,8

*Розраховано за даними World Trade Report 2009, Prospects for 2010. — С. 10-13

Таким чином, реекспортні операції обліковуються митною статистикою як експортні, а обсяг реекспорту входить до складу експорту товарів.

Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на світовому ринку останніми роками є Китай, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті перевищує 50 %. За останнє десятиріччя значно посилились позиції на світових ринках таких країн, як Китай, Південна Корея, Сінгапур, Мексика, Малайзія та Іспанія. В 2009 році Китай вперше став лідером за обсягами світового експорту, посунувши багаторічного лідера – Німеччину. Водночас частка в світовому експорті Бельгії, Швеції та Швейцарії зменшилась (табл. 2.2). Обсяги світового експорту в 2009 році становили 12419 млрд дол. Основними світовими експортерами були і залишаються розвинуті країни (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

ОБСЯГИ СВІТОВОГО ТОВАРНОГО ЕКСПОРТУ В 1960—2010 рр.*, У ПОТОЧНИХ ЦІНАХ, ФОБ, млрд дол.

Країни	1960 р.	1970 р.	1980 р.	1990 р.	2000р.	2008р.	2009р.	2010р.
Розвинуті	92,047	241,99	1349,1	2517,0	4238,4	8150,3	7032	8216
Що розвиваються	31,872	60,522	600,47	847,60	2055,8	5258,0	4908	6395
З перехідною економікою	6,179	14,478	85,426	118,70	154,62	548,57	478,65	617
Всього	130,098	316,99	2034,996	3483,3	6448,82	13956,87	12419	15229

*Розраховано за даними «Statistical Year book» та «Monthly Bulletin of Statistics» за відповідні роки.

Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорід­них, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

За визначенням статистичної комісії ООН, імпорт — це ввезення до країни товарів:

1) іноземного походження з країни-виробника або країни-посередника з метою:

• кінцевого споживання;

• переробки для вивезення або для кінцевого споживання;

2) для переробки під митним контролем;

3) з територій вільних зон і приписних складів;

4) реімпорт — ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених.

За період з 1990 по 2009 рр. обсяг світового імпорту збільшився майже в 4,5 рази і становить 12590 млрд дол. При цьому понад 40 % світового імпорту припадає на п’ять країн — США (12,7 %), Китай (8%), Німеччина (7,4 %), Франція (4,4 %), Японія (4,4 %), Великобританія (3,8 %),. У цілому динаміку обсягів світового імпорту за 1960—2009 рр. по групах країн характеризує табл.2.4.

Таблиця 2.4

ОБСЯГИ СВІТОВОГО ІМПОРТУ В 1960—2010 рр.,* У ПОТОЧНИХ ЦІНАХ, CIФ, млрд дол.

Країни	1960 р.	1970 р.	1980 р.	1990 р.	2000р.	2008р.	2009р.	2010
Розвинуті	96,2	253,8	1497,3	2650,5	4638,4	10046	7561	8840
Що розвиваються	34,7	61,1	496,0	805,0	1919,5	5684,6	4622,7	5931
З перехідною економікою	6,5	14,6	83,6	139,9	105,1	609,5	406,6	490,3
Всього	137,4	329,5	2076,9	3595,4	6662,9	16340	12590	15262

*Розраховано за даними «Statistical Year book» та «Monthly Bulletin of Statistics» за відповідні роки.

Згідно з торговельною традицією, країною експорту вважається країна призначення товару, а країною імпорту — країна походження товару.

Країною походження товарів може бути:

• країна виробництва;

• країна відвантаження;

• країна продажу.

Країною призначення товарів може бути:

• країна споживання;

• країна поставки;

• країна купівлі.

Статистична комісія ООН рекомендує при обліку країн-контрагентів користуватися методом «країна виробництва — країна споживання», а якщо це неможливо, то методом «відвантаження — поставка». Ця концепція ґрунтується на тому, що абсолютна більшість вантажів у міжнародній торгівлі відвантажується з тих країн, де вони виробляються, до тих, де вони спожива­тимуться.

Використання методу «країна виробництва — країна споживання» дозволяє виявляти та аналізувати спеціалізацію країн на виробництві та споживанні певних товарів і товарних груп. Країна-виробник — та, де товар виробляється або суттєво переробляється, але при великій кількості країн, що беруть участь у виробництві продукту, країною виробництва вважається країна кінце­вої (останньої) переробки продукту; за часткової участі країн — країна, що внесла найбільшу частку у вартість продукту. Країною-споживачем є та, де продукт споживається відповідно до його споживацьких властивостей.

Під країною поставки (відвантаження) розуміється перша країна, до якої товар було відвантажено, навіть якщо під час транспортування мали місце перевантаження товару, його складування, перефасування, пересортування, але без здійснення комерційних угод стосовно до цих товарів.

За прямої торгівлі країна походження може бути одночасно країною виробництва, продажу та відвантаження, а країна призначення — країною купівлі, поставки та споживання. При склад­них посередницьких схемах країною походження є країна продажу, а країною призначення — країна купівлі. При цьому товар може багаторазово перепродаватися.

Кожна країна має фізичну територію, розмір якої і кордони фіксуються у відповідних міжнародних документах, а також мит­ну територію, на якій контроль за ввезенням товарів здійснює єдина державна митна установа. Проте існують випадки незбігу митної території з територією власне країни:

• у разі утворення між двома або більше країнами митного союзу (зони), тобто міждержавного формування, в межах якого значно знижені тарифи на пересування товарів і встановлено спільний митний тариф, що забезпечує однакові для всіх членів утвореної зони умови прийому товарів з інших держав;

• у випадках, коли встановлення митного контролю на прикордонній території є неможливим або незручним через географічні причини;

• за існування в країні вільних зон.

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.

Митний контроль — це процес здійснення митними органами необхідних дій, спрямованих на дотримання учасниками зовнішньоторговельної діяльності встановлених законів і правил, які регулюють порядок ввезення, вивезення або транзиту вантажів, транспортних засобів, валюти та валютних цінностей.

Вільною зоною вважається будь-яка спеціальна зона (морський порт, аеропорт, склад тощо), теоретично винесена за межі митної території держави. Вільні зони відомі ще під назвами «порто-франко», «вільні склади», «вільні порти», «зони вільної торгівлі» та «зони міжнародної торгівлі». На сьогодні в світі нараховується приблизно 300 вільних зон, у т. ч. в США понад 150, хоча американські фахівці і зазначають, що останнім часом у зв’язку із змен­шенням тарифів кількість вільних зон та їх значення помітно знизилися. Відповідно до законодавства України вільною економічною зоною „вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.”

Згідно світової практики кожна вільна зона діє на підставі статуту, що затверджений відповідними державними органами і передбачає механізм дії зони, перелік конкретних дозволених операцій з товарами, права та обов’язки імпортерів та експортерів. Загалом усі операції на території вільних зон можна поділити на три групи:

• операції зі стимулювання національного виробництва, особ­ливо експортного, що здійснюються шляхом надання пільг при імпортуванні (зниження сум страхування на товари, розміщені в зоні; необов’язковість оплати мита і податків одразу після прибуття товару; можливість зберігання товару в зоні певний час та вивозу партіями необхідних розмірів; можливість підготовки сировини, товарів для подальшої переробки, а іноді і зменшення ввізного мита за рахунок зміни товарної позиції тощо);

• операції зі стимулювання реекспорту, що ґрунтуються на дозволі національним фірмам імпортувати основні частини, агрегати, складові продукції, а кінцевий продукт виробляти на території вільної зони з подальшим його експортом без сплати мита і податків;

• операції з поліпшення задоволення потреб внутрішнього ринку (у вільній зоні товар може бути вироблений, зібраний, перевірений, полагоджений, відібраний, перемаркірований, перепакований, очищений, змішаний, оброблений, відкладений тощо).

Відсутністю ввізного мита і податків, а також можливістю здійснення ряду операцій на території вільних зон широко користуються азіатські компанії, які при експортуванні товару до певної країни повністю використовують можливості вільних зон щодо дешевого ввезення комплектуючих та збірки на місці готового виробу. Здійснення зовнішньоторговельних операцій через вільні зони дає певні переваги в економії накладних витрат як експортерам, так й імпортерам. Крім використання механізму реекспорту, імпортер чи експортер може відремонтувати пошкоджений товар, перемаркувати його, а імпортер має змогу оглянути товар, провести випробування (заміри), отримати необхідні зразки, підготувати товар для продажу в роздрібній мережі.

Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є те, що у вартість товарного як експорту, так і імпорту, як правило, входять: вартість поставок комплектного обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле- та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги.

До складу товарного експорту та імпорту не включаються:

• поставки, що здійснюються на безоплатній основі (гуманітар­на допомога, дари тощо);

• товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду техніч­ної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організацій;

• вартість транзитних товарів;

• особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру.

Фактично обсяги експорту та імпорту є основою для розрахун­ку інших показників розвитку міжнародної торгівлі. Джерелами інформації про ці обсяги за певний період та на певну дату є дані митної статистики та платіжного балансу країни, які дещо відрізняються за моментом обліку та типом ціни (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ ЩОДО ОБСЯГІВ ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ

Джерело інформації	Ціна, що використовується для обліку	Момент обліку
Дані митної статистики (торговельний баланс)	Експорт — ФОБ (ціна товару в країні походження, транспортні та інші витрати до моменту його доставки на борт судна) Імпорт — СІФ (ціна товару в країні походження, витрати з перевезення та страхування)	Перетин державного кордону
Дані платіжного балансу	Експорт та імпорт — ціни ФОБ	Надходження платежів за експорт; здійснення платежів за імпорт

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту та імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І,

де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);

І — обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOВ < CIF).

Динаміку світового товарообігу ілюструють дані табл. 2.7.

Таблиця 2.6