21. Управління державною службою

Управління державною службою — це практична діяльність відповідних державних органів щодо визначення основних напрямів розвитку і забезпечення реального функціонування усіх елементів інституту державної служби. Це управління грунтується на принципах законності; гласності; підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадовим особам вищого рівня; єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців; стабільності державної служби. Органи управління державною службою — це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких належать забезпечення і розвиток системи державної служби. Зокрема, загальне керівництво державною службою здійснює Президент України. Безпосередньо підконтрольним і підзвітним йому провідним органом управління державною службою виступає Головне управління державної служби України (Головдержслужба), правове становище якого визначено законами України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та Положенням про Головне управління державної служби України (затвердженим Указом Президента від 02.10.1999 р.). Згідно з Указом Президента “Про підвищення ефективності системи державної служби” від 11.02.2000 р. Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

22. Підстави припинення державної служби

Такими юридичними фактами є: -    досягнення державним службовцем граничного віку; -    припинення громадянства України; -    недотримання обов’язків і правообмежень, визначених законодавством України для державних службовців; -    розголошення відомостей, що становлять державну та іншу, що охороняється законом, таємницю; -    виникнення інших обставин, що перешкоджають проходженню державної служби відповідно до законодавства. Інші підстави, за наявності яких орган державної влади чи його керівник має розірвати державно-службові відносини з державним службовцем, визначені законодавством і полягають у: -    визнанні в судовому порядку державного службовця недієздатним чи обмежено дієздатним; -    позбавленні його права обіймати посади державних службовців протягом певного терміну рішенням суду, що вступило в законну силу; -    наявності підтвердженого медичним висновком захворювання, що перешкоджає виконанню ним посадових обов’язків; -    відмовленні державного службовця від процедури оформлення допуску до відомостей, що становлять державну й іншу, що охороняється законом, таємницю, якщо посадовими обо¬в’язками цієї посади передбачено використання зазначених відомостей; -    наявності громадянства іншої держави; -    встановленні родинних або споріднених зв’язків з працівниками органу, пов’язані з безпосередньою підлеглістю чи підконтрольністю родичам чи своякам; -    відмовленні державного службовця від подання відомостей щодо доходів і майна, яке належить йому та його близьким родичам на правах власності. Закон України «Про державну службу» передбачає і інші обставини, виникнення яких спричиняє обов’язкове звільнення державного службовця.