1.Поняття адміністративного права. в теорії адміністративного права існує поняття адміністративного права як галузі права, як науки та як навчальної дисципліни. Адміністративне право як галузь права - це галузь права, що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої влади, внутрішньо-організаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень. Інакше кажучи, адміністративне право - це управлінське право, яке відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулювання та структурними особливостями. Адміністративне право як наука - це система знань про сукупність правових норм, що регулюють відносини управлінського характеру у названих сферах суспільства. Адміністративне право як навчальний курс - це навчальна дисципліна, яка вивчається в юридичних ВНЗ та інших навчальних закладах з метою ознайомлення майбутніх юристів, працівників управління із системою знань про суспільні відносини управлінського характеру, щоб навчити їх застосовувати адміністративно-правові норми у практичній діяльності. Адміністративне право як навчальна дисципліна - це систематизовані відповідно до типової програми знання щодо предмета регулювання норм цієї галузі права, їх особливостей, встановленого порядку управління в різних галузях державної виконавчої влади та відповідальності у сфері державного управління.

2.Предмет і метод адміністративного права. Предмет адміністративного права становить широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією функцій державної виконавчої влади, змістом якої є управління суспільством. Особливістю предмета адміністративного права виступає те, що ним є не саме державне управління, а суспільні відносини, які у зв'язку з управлінням виникають. Саме це дає змогу віднести до предмета адміністративного права й недержавні види управлінського впливу.Основне завдання адміністративного права - це правове регулювання організаційних, управлінських відносин у суспільстві та правоохоронна діяльність держави.Предметом адміністративно-правової науки є дослідження у сфері державного управління, застосування норм адміністративного права, дія адміністративно-правових актів, правотворчість органів державного управління.Предмет адміністративного права як галузі права відрізняється від предмета адміністративне право як науки, яка являє собою систему наукових уявлень, знань і теоретичних положень про закономірності, що наявні в галузі адміністративного права. Предметом галузі адміністративного права України є система суспільних відносин між публічною адміністрацією та об'єктами публічного управління, які виникають у сфері владно-розпорядчої діяльності, наданні адміністративних сервісних послуг з метою публічного забезпечення прав і свобод людини. Адміністративно-правовий метод - це сукупність правових засобів і способів, які застосовують органи управління для забезпечення регулюючого впливу норм адміністративного права на суспільні відносини. методу адміністративного права притаманні як загальні методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний, які реалізуються шляхом: а) використання приписів; б) встановлення заборон; в) надання дозволів; так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: субординації, координації, реординації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестицій та ін.Імперативний метод правового регулювання - це метод владних приписів, характерний для адміністративного права.Диспозитивний метод на відміну від імперативного метода, передбачає юридичну рівність учасників правовідносин і застосовується, як правило, в цивільному праві, але має місце в приватному адміністративному праві. Диспозитивний метод в адміністративному праві застосовується для встановлення правового статусу державних службовців і для здійснення ними посадових повноважень у сфері державного управління. Юридичним фактом у даному випадку, як правило, виступає договір.

3.Система та джерела адміністративного права. В основі побудови системи адміністративного права є масштабність дії адміністративно-правових норм. Відповідно, розрізняють норми, які дозволяють поєднати єдині основи державного управління і специфіку функціонування апарату управління в межах окремих галузей чи сфер управління.Система адміністративного права складається, таким чином, з двох частин: Загальної і Особливої.Загальна частина поєднує норми, що мають загальний характер і властиві для всієї системи державного управління, для всіх його галузей і сфер. Це - адміністративно-правові норми, які закріплюють:- основні принципи здійснення державного управління;- адміністративно-правовий статус суб'єктів адміністративного права;- форми і методи здійснення управлінської діяльності; відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень;- порядок адміністративно-процесуальної діяльності;- порядок забезпечення законності в державному управлінні. Особлива частина поєднує норми, які діють в масштабі галузей і сфер державного управління. Це - адміністративно-правові норми, які визначають організацію управління економічною, соціально-культурною, адміністративно-політичною сферами та окремими галузями суспільного життя держави. Особлива частина адміністративного права конкретизує норми Загальної частини, виходячи із специфічних умов їх застосування, наприклад, в межах певної галузі державного управління. Джерело адміністративного права — це спосіб зовнішнього оформлення адміністративно-правових норм, який засвідчує їхню державну загальнообов'язковість.

4.Поняття механізму адміністративно-правового регулювання,його складові елементи. Механізм адміністративно-правового регулювання - це сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на відносини, що виникають у процесі реалізації адміністративних зобов'язань публічної адміністрації.До структури цього механізму входять наступні елементи:- норми адміністративного права, об'єктивно виражені в законах та інших нормативних актах;- адміністративно-правові відносини;- акти застосування норм адміністративного права;- акти тлумачення норм адміністративного права;- правосвідомість;- правова культура;- законність. Кожний елемент цього механізму виконує специфічну роль у регулюванні поведінки людей. Ці елементи одночасно виступають як юридичні засоби адміністративно-правового регулювання. При цьому адміністративно правові засоби включаються в процес регулювання в певній послідовності. Таким чином, адміністративно-правове регулювання являє собою процес послідовного використання адміністративно-правових засобів для досягнення цілей регулювання дій учасників суспільних відносин.В адміністративно-правовій науці та практиці діяльності публічної адміністрації велике значення надається чіткому правовому регулюванню суспільних відносин, що виникають у сфері публічного адміністрування. Найважливішими засобами механізму адміністративно-правового регулювання є норми права. За їх допомогою, з одного боку, регулюється поведінка суб'єктів адміністративного права, охороняються права фізичних та юридичних осіб, встановлений в державі правопорядок, з іншого, виникають адміністративні правовідносини, в яких статус суб'єктів реалізується.

5.Поняття,структура та види норм права. Но́рма пра́ва —це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу. У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за певним критерієм.Весь масив діючих в державі правових норм можна поділити на дві групи:класичні;спеціалізовані.Під класичними нормами права розуміють такі правила поведінки, які слугують безпосереднім і самостійним регулятором суспільних відносин.Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак притаманних класичній моделі норми права.1.Норми права за предметом правового регулювання:норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного,трудового,екологічного права та ін.2.Норми права за методом правового регулювання:імперативні,диспозитивні. Норми права за характером впливу на особу:заохочувальні,рекомендаційні, 4.Норми права по субординації в правовому регулюванні:матеріальні,процесуальні. 5.Норми за ступенем визначності варіанта поведінки:абсолютно визначені,відносно визначені. «Структура правової норми — це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю».Структури у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Їх походження йде з давніх часів, з суспільств привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов'язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям «прийнятно-неприйнятно».Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом «сприйнятно-несприйнятно» переросло у відносини по критеріям «можна-неможна» (право), «добре-погано», «добро-зло».З позиції філософії структура — це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об'єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв'язана із системою. Характеристика об'єкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу.Філософське поняття структури потрібно ув'язати із специфікою правових явищ, з їх природою, змістом, соціальним призначенням і місцем в системі права.Аналіз норми за структурою сприяє з'ясуванню смислу правила поведінки, що в ній міститься, а це, в свою чергу, допомагає правильній реалізації норми, зміцненню законності й правопорядку, тобто досягненню того, заради чого існує право.Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма — норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки.Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних суб'єктів в реальному суспільному житті є:норми-дозволяння;норми-приписи;норми-заборони.В теорії права докладно обґрунтовано дві різні концепції структури норми: двоелементна та триелементна.Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція.Варто підкреслити, що попри те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини.

6.Адміністративно-правові відносини. Адміністративно-правові відносини - це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, які складаються в сфері державного управління. Оскільки адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин взагалі, то вони мають усі ознаки, притаманні будь-яким правовим відносинам. Водночас, вони мають ряд особливостей, обумовлених, насамперед, специфікою виконавчої і розпорядчої діяльності.Такими особливостями є:а) обов'язки і права сторін в адміністративно-правових відносинах завжди пов'язані з практичним вчиненням певних дій саме у сфері державного управління;б) умовою виникнення адміністративно-правових відносин є участь у них обов'язкової сторони, наділеної юридично-владними повноваженнями. У цих правовідносинах відображаються і реалізуються інтереси держави;в) адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін. Ці відносини можуть виникати всупереч волі або бажанню іншої сторони. Для органів виконавчої влади держави право вступати в такого роду відносини одночасно є їх обов'язком;г) можливі спори між сторонами адміністративно-правових відносин вирішуються, зазвичай, в адміністративному порядку, тобто шляхом безпосереднього юридично-владного розпорядження уповноваженого органу виконавчої влади або посадової особи.В окремих випадках передбачений судовий порядок вирішення адміністративно-правових спорів.д) порушення однією зі сторін адміністративно-правового відношення вимог адміністративно-правової норми тягне за собою юридичну відповідальність, насамперед, перед державою. Адміністративне правовідношення виникає на основі адміністративно-правової норми, безпосередньо з конкретного юридичного факту. Елементами адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти.

7.Реалізація норм адміністративного права. Реалізація норм – це практичне використання правил поведінки , що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.Способи реалізації адміністративно – правових норм:Виконання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків. Використання – це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав. Додержання – це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин , який не допускає порушень адміністративно – правових заборон. Застосування – це діяльність державних виконавчо – розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.Вимоги щодо застосування адміністративно –правових норм:Законність; Обгрунтованість; Доцільність.

9.Поняття та види суб’єктів адміністративного права. Суб'єкти адміністративного права — це учасники суспільних відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки, встановлені адміністративно-правовими нормами.Суб'єктом адміністративного права є учасник суспільних відносин, якого юридична норма наділяє правами та обов'язками у сфері здійснення виконавчої влади. Він володіє двома ознаками: по-перше, соціальною; по-друге, юридичною.Суб'єкти адміністративного права — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних адміністративних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних прав і обов'язків, повноважень і відповідальності у сфері реалізації виконавчої влади.До суб'єктів адміністративного права належать: громадяни України; іноземці, особи без громадянства; об'єднання громадян; органи виконавчої влади; інші державні органи з питань їх внутрішньої організації; державні службовці; органи місцевого самоврядування.

10. адміністративна правосуб'єктність

Потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'єктивних прав та обов'язків у сфері державного управління формують адміністративно-правовий статус суб'єкта, є складовими адміністративної правосуб'єктності. Стислі характеристики кожної з них такі. Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єкта мати права та обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту народження громадянина; про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється правоздатність з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті. Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, свідомими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність. Суб'єктивні права у сфері державного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов'язком іншого учасника правовідносин. Діалектичною протилежністю суб'єктивних прав у сфері державного управління є суб'єктивні юридичні обов'язки. Вони нерозривно пов'язані й не можуть існувати один без одного, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване поза виконанням обов'язку другим суб'єктом. Таким чином, у державному управлінні існування обов'язків поза правами і навпаки — прав поза обов'язками — позбавлено будь-якого сенсу.

11. Соціальні та юридичні ознаки суб'єкта адміністративного права

У адміністративному праві під суб’єктом розуміють носія (власника) прав і обов’язків у сфері державного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізувати, а покладені обов’язки виконувати.

З даного визначення випливає, що ”претендент” на статус суб’єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб’єктивні права і обов’язки.

До таких особливостей (соціальних передумов) належать:а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак;б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони;в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

13. Поняття місцевого самоврядування

Місце́ве самоврядува́ння — право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права й які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.

Формами місцевого самоврядування також є збори громадян, референдуми або будь-які інші форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

14. Поняття і види об'єднань громадян

Об'єднання громадян створюються і діють на основі таких принципів як добровільність, рівноправність, самоврядування (самоуправління), законність і гласність. Завдання громадських об'єднань тісно поєднується з завданнями, які стоять перед суспільством на кожному етапі його розвитку. В умовах розбудови громадянського суспільства в Україні громадські організації повинні стати дієвим елементом механізму здійснення повновладдя українського народу. Закон України «Про об'єднання громадян» зазначає, що об'єднання громадян визначаються або політичною партією, або громадською організацією. Об'єднання громадян можуть класифікуватися за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об'єднання громадян, які діють у масштабах всієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об'єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, притаманні тим чи іншим об'єднанням громадян. До загальних ознак слід віднести: 1) добровільність об'єднання. Це відображується у добровільності вступу та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мсти внутрішньо організаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян; 2) організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція; 3) відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду і закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення). Окремими ознаками, характерними для окремих об'єднань громадян, є: 1) членство в об'єднанні та відносини членства, що випливають звідси; 2) обов'язковість участі членів об'єднання громадян в його роботі та створенні матеріальної бази об'єднання шляхом внесення членських внесків; 3) наявність статуту об'єднання громадян. Як правило, в діяльності об'єднань громадян відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян для виконання їх статутних завдань та цілей.