5.Наслідки приватизації в україні

Основними результатами процесу роздержавлення і приватизації в Україні стали ліквідація державного монополізму і радикальні зміни структури власності, що с важливими передумовами формування ринкового середовища. Однак слід зазначити, що українська модель приватизації, зокрема за гроші, має багато недоліків, що не дало змоги досягти основних цілей: підвищити ефективність недержавного сектору економіки, сформувати власника-інвестора та здійснити структурну перебудову, залучити закордонні інвестиції, впровадити нові технології та ноу-хау у реальний сектор економіки, внаслідок чого національний товаровиробник не задовольняє потреби внутрішнього ринку і неконкурентоспроможний на світовому. Основною метою нових власників - приватизаторів є одержання високих прибутків від тіньового бізнесу, перетворення їх на іноземну валюту і вивезення за межі країни. Неефективність приватизації в нашій країні зумовлена обраною моделлю. Як показав досвід, масова сертифіката приватизація, орієнтована на систему пільг і аукціонів, не здатна створити фондовий рийок, механізм вторинного перерозподілу власності, що стало на заваді реструктуруванню та розвитку більшості підприємств. Помилковою виявилася приватизація великих та середніх підприємств шляхом оренди державного майна трудовим колективом із правом викупу: в умовах відсутності державного контролю і недосконалої системи корпоративного управління багато підприємств опинилось «у користуванні» трудового колективу чи, частіше, керівництва підприємства. У першому випадку мало місце тотальне «проїдання» прибутків фірми, які спрямовувалися переважно на виплату заробітної плати та різні витрати соціального характеру. У другому — особисте збагачення менеджерів підприємства досягалося за рахунок укладання збиткових для підприємства контрактів, продажу та суборенди виробничих фондів та площ, запровадження додаткових грошових винагород без урахування результатів діяльності підприємства. В обох випадках на підприємствах не відбувалося потрібних реструктуризаційних змін: кількість працівників замість зменшення зростала, зберігалася висока енерго- та матеріаломісткість продукції, скорочувались обсяги капітальних вкладень, було ліквідовано контроль якості продукту, бракувало кваліфікованого менеджменту та маркетингу.

Грошова приватизація, яка прискорила процеси приватизації, також набула спотвореного вигляду. Не було створено реальних конкурсних умов через те, що фінансова еліта, яка виникла під час приватизації і прийшла у владні структури, та політики, котрі займаються господарською діяльністю (легально чи нелегально), активно протидіють цьому.

Відсутність дієвого регулювання процесу роздержавлення з боку держави призводить до таких негативних явищ:

Зниження рівня відкритості, доступності і, як наслідок, конкурентності приватизації — приватний власник визначається не стільки з погляду його ефективності для підприємства, скільки завдяки хабарям та наближеності до певних політичних кіл. Виникає загроза криміналізації промислового сектору економіки, монополізації окремих галузей і видів виробництв; зниження рівня корпоративного контролю за діяльністю об'єкта до та під час його приватизації, що призводить до безвідповідальності і погіршення фінансово-майнового стану об'єкта приватизації. Можна навести багато прикладів, коли вищий менеджмент свідомо доводив власне підприємство до межі банкрутства, оскільки фінансово ослаблене підприємство об'єктивно коштує дешевше і, таким чином, його легше привласнити «офіційним» шляхом, легалізувати і зміцнити свою владу; уповільнення темпів приватизації внаслідок, з одного боку, тривалої боротьби між різними фінансово-політичними угрупованнями за контроль над найпривабливішими підприємствами і нехтування проблемами решти підприємств — з другого. Зволікання з процедурними аспектами приватизації, у свою чергу, стримує подальшу реструктуризацію підприємства, що приватизується, оскільки жодна зі сторін, які конкурують за встановлення контролю над ним, не зацікавлена у прийнятті об'єктивно необхідних, проте соціально непопулярних рішень — переорієнтації виробництва, звільненні працівників, скасуванні пільг та дотацій, виокремленні інфраструктури соціального призначення тощо.

Однією з проблем процесу зміни власності є недотримання покупцями державних пакетів акцій умов договорів купівлі-продажу. Повернення у державну власність пакетів акцій від тих покупців, які не змогли ними ефективно управляти і не вкладали обумовлений обсяг інвестицій у виробництво, дає змогу виставляти їх на повторний продаж. Як показує практика, такий продаж є досить ефективним і дає набагато більші надходження порівняно з їх попередньою реалізацією.

Як наслідок, в Україні за станом на 1 березня 2013 р. зареєстровано 1 млн 346 тис. 186 суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. За організаційно-правовими формами господарювання найбільша кількість суб'єктів ЄДРПОУ має форму товариства з обмеженою відповідальністю (492,679 тис.), приватного підприємства (279,983 тис.), а також форму організації або установи (114,680 тис.).

У 2005 році відбувся відкритий аукціон по повторному продажу металургійного заводу-гіганта з замкнутим циклом переробки залізної руди в сталь і металопрокат, тобто, заводу Криворіжсталь. У аукціоні взяв участь «Індустріальний союз Донбасу», який боровся з зареєстрованим у Нідерландах консорціумом Mittal Steel до відмітки у 24 мільярди гривень і зійшов з дистанції, коли аукціонна ціна «Криворіжсталі» виросла ще на 200 мільйонів гривень, тобто досягла відмітки 24,2 мільярда гривень. Криворіжсталь було продано з аукціону за 4,8 млрд.$, а це на 20%більше, ніж всі приватизовані об’єкти за всі роки.